Решение № 76904267, 01.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2018 року м. Рівне №817/1593/18Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача: представник ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доУправління Держпраці у Рівненській області про скасування постанови та акту, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2П.) звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці в Рівненській області про визнання протиправними та скасування постанови №РВ50/977/000237/ІП-ФС від 17.05.2018 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № РВ/50/977/АВ від 25.04.2018.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою від 30.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

13.08.2018 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Управління Держпраці у Рівненській області (а.с. 50-51).

В судовому засіданні 01.10.2018 проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що ФОП ОСОБА_2, в процесі здійснення господарської діяльності використовує найману працю. Так зокрема між позивачем та громадянином ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, з працевлаштуванням останнього на посаду монтажника з 16 січня 2018 року. Так, пунктом 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення передбачено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без творення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників. Керуючись вимогами зазначеної інструкції ФОП ОСОБА_2, після внесення запису про прийняття на роботу, в трудову книжку ОСОБА_3 В М., повернув трудову книжку ОСОБА_3 12 березня 2018 року працівник ОСОБА_3 подав позивачеві заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. У відповідності до вимог ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник за два тижні у письмовій формі повідомляє роботодавця про припинення трудових відносин. Враховуючи подану заяву ОСОБА_3 його останнім робочим днем мав бути – 23 березня 2018 року. При поданні заяви про звільнення ОСОБА_3 був попереджений про необхідність принесення в останній робочий день трудової книжки для внесення запису про звільнення працівника. Однак з невідомих позивачеві причин з 19 березня 2018 року по 23 березня 2018 року працівник ОСОБА_3 не з’являвся на робочому місці, прo що монтажником ОСОБА_4 складено акт про відсутність на робочому місці працівника ОСОБА_3 21 березня 2018 року ФОП ОСОБА_2 було надіслано лист за місцем проживання ОСОБА_3 з проханням надати інформацію та пояснити причини відсутності на робочому місці. 23 березня 2018 року працівник на роботу не з’явився. Оскільки на жодні контакти працівник ОСОБА_5 не відповідав, жодної інформації про причини неявки на роботу (лікарняний тощо) не подавав, відповідно позивачем було видано наказ про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади. 23 березня 2018 року також було здійснено усі розрахунки з даним працівником по заробітній платі та перераховано кошти на платіжну картку працівника ОСОБА_3 в банківській установі. Після 23 березня 2018 року позивач неодноразово намагався зв’язатись з громадянином ОСОБА_3 для вирішення питання про внесення запису до його трудової книжки про звільнення. Однак ОСОБА_3 так і не звернувся до ФОП ОСОБА_2. Так як громадянин ОСОБА_3 не з’явився в останній робочий день і на момент складання Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 25 квітня 2018 року № РВ 50/977/АВ також не прийшов до позивача, то ФОП ОСОБА_2 не мав фізичної можливості здійснити запис до трудової книжки ОСОБА_3 про його звільнення. З огляду на це, обставини, вказані в акті інспекційного відвідування не відповідають дійсності. Відповідно, оспорювана постанова про накладення на позивача штрафу та акт інспекційного відвідування є протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню. За таких обставин, сторона позивача просила позов задовольнити повністю.

Позивач, в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, до початку судового засідання подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з відзивом на позовну заяву та поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, відповідач позов не визнає. Його заперечення на позов ґрунтуються на тому, що за результатами перевірки позивача було встановлено порушення останнім вимог норм законодавства, що полягали у не внесенні ФОП ОСОБА_2 в трудову книжку запису про звільнення найманого працівника ОСОБА_3 після видання наказу – у день звільнення 23.03.2018. Відтак, сторона відповідача вважає, що постанова про накладення штрафу на позивача та акт інспекційного відвідування прийняті правомірно та обґрунтовано. За таких обставин, сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

На підставі Cслужбової записки заступника начальника Управління ОСОБА_6 від 18.04.2018 та звернення ОСОБА_3 від 22.03.2018 Управлінням Держпраці в Рівненській області оформлено наказ № 283 та направлення № 225-71/09-27 від 18.04.2018 про направлення посадових осіб Управління для проведення інспекційного відвідування з питань додержання вимог законодавства про працю у ФОП ОСОБА_2 (а.с. 52, 53).

Інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 фактично проведено з 12:05 год. 25.04.2018 до 16:30 год. 25.04.2018. Його результати оформлені актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № РВ50/977/АВ від 25.04.2018 (а.с.19-22).

В Акті зазначено про порушення ФОП ОСОБА_2 вимог п. 2.4 глави 2 Інструкції № 58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993, а саме: ФОП ОСОБА_2 не внесено в трудову книжку запис про звільнення ОСОБА_3 після видання наказу (розпорядження) – у день звільнення 23.03.2018.

На підставі висновків акту перевірки 17.05.2018 Управлінням Держпраці в Рівненській області прийнято постанову за № РВ50/977/000237/іП-ФС, яким на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 3723 грн. (а.с. 23).

Не погодившись з правомірністю прийнятої постанови та акту ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 зазначеного Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017.

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю та за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктами 19, 20 зазначеного Порядку передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об’єкта відвідування або його уповноваженим представником.

В свою чергу, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Рівненської області. При цьому, суд зауважує, що звернення ОСОБА_7 від 22.03.2018 про порушення стосовно нього законодавства про працю стало підставою для інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2 посадовими особами Управління Держпраці в Рівненській області, а підставою для винесення постанови про накладення на позивача штрафу став акт інспекційного відвідування №РВ50/977/АВ від 25.04.2018, складений за результатами такого інспекційного відвідування.

Судом встановлено, що оскаржувану постанову про накладення штрафу №РВ50/977/000237/іП-ФС від 17.05.2018 відповідачем прийнято на підставі висновків про порушення позивачем вимог п. 2.4 глави 2 Інструкції № 58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993.

Разом з тим, судом встановлено, що наказом ФОП ОСОБА_2 № 4 від 16.01.2018 було прийнято на роботу з 17.01.2018 ОСОБА_3 на посаду монтажника (а.с. 7).

Про укладення трудового договору з найманим працівником позивачем було повідомлено ДПІ у м. Рівне ГУ ДФС у Рівненській області, що підтверджено повідомленням від 16.01.2018 (а.с. 8).

Згідно наказу ФОП ОСОБА_2 № 1 від 23.03.2018 було звільнено за власним бажанням з 23.03.2018 ОСОБА_3 з посади монтажника. Підстава заява ОСОБА_3 (а.с. 11).

У день звільнення ФОП ОСОБА_2 було проведено розрахунок по заробітній платі шляхом переведення коштів на картку ОСОБА_3, що підтверджено виписками по рахунку позивача за 23.03.2018 (а.с. 9-10).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до Актів про відсутність на роботі від 19.03, 20.03, 21.03, 22.03 та 23.03.2018, складених монтажником ОСОБА_4, монтажник ОСОБА_3, був відсутній на робочому місці без поважних причин впродовж робочих днів (а.с. 12-16).

Крім того, позивач, листом від 21.03.2018 звертався на адресу ОСОБА_3 з проханням повідомити про причини відсутності на робочому місці. Вказаний лист було отримано найманим працівником 27.03.2018, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 17).

Також, ФОП ОСОБА_2 звертався на адресу ОСОБА_3 із листом від 27.04.2018 у якому просив найманого працівника з’явитися за адресою: м. Рівне, вул. Гагаріна, 39 з трудовою книжкою для здійснення запису про звільнення з роботи. На вказаний лист ОСОБА_3 не відреагував та трудову книжку для внесення запису не надав (а.с. 18).

Так, відповідно до пунктів 2-4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301 від 27.04.1993 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.

Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до п. 5 згаданої постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" Міністерство праці України, Міністерство юстиції України і Міністерство соціального захисту населення України наказом № 58 від 29.07.1993 (далі – Наказ № 58, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Разом з тим, пунктом 2.21-1 Інструкції передбачено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

З системного аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що посадові особи роботодавця несуть відповідальність за порушення встановленого порядку ведення трудових книжок у разі не внесення запису у трудову книжку про звільнення - у день звільнення, при її наявності у роботодавця.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013.

Так, відповідно до пункту другого цього Порядку, штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Судом встановлено, що у Акті інспекційного відвідування зазначено про порушення ФОП ОСОБА_2 вимог п. 2.4 глави 2 Інструкції, а саме: ФОП ОСОБА_2 не внесено в трудову книжку запис про звільнення ОСОБА_3 після видання наказу (розпорядження) – у день звільнення 23.03.2018. Однак, відповідач не дав оцінки факту відсутності у позивача на день звільнення трудової книжки громадянина ОСОБА_3, яка відповідно до п. 2.21-1 Інструкції була на зберіганні безпосередньо у працівника. Жодних доказів щодо подання ОСОБА_3 трудової книжки для ФОП ОСОБА_2 до дня звільнення, а також обставин щодо відмови позивачем внести відповідний запис відповідачем суду не надано.

Крім того, судом встановлено, що позивачем вчинялися неодноразові спроби щодо виклику найманого працівника із трудовою книжкою для внесення відповідних змін на які громадянин ОСОБА_3 не відреагував.

Відповідно до цього, при винесенні постанови про накладення на позивача штрафу №РВ50/977/000237/іП-ФС від 17.05.2018 відповідач діяв не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, не добросовісно і не розсудливо.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб’єктом господарювання, вимог п. 2.4 глави 2 Інструкції, а отже і наявності підстав, передбачених статтею 265 КЗпП України, для прийняття оспорюваної постанови, згідно з якою на позивача накладено штрафи у розмірі 3723 грн.

З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ50/977/000237/іП-ФС від 17.05.2018 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідних рішень суб'єкта владних повноважень.

За наведеного, позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № РВ/50/977/АВ від 25.04.2018, то суду слід зазначити наступне.

За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

В силу вимог частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою цієї статті встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Правові засади діяльності Управління Держпраці у Рівненській області визначаються Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, згідно з якими державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів. За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу Держпраці надано можливість здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю та у разі виявлення порушень законодавства складати акти та виносити приписи щодо усунення таких правопорушень.

Відповідно до пункту 19 Порядку за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт.

Таким чином, акт є службовим документом, який містить інформацію про певні обставини, встановлені під час проведення ревізії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що акт інспекційного відвідування не є рішенням суб'єкта владних повноважень та не породжує правових наслідків для фізичної особи-підприємця, а тому не є предметом оскарження з таких мотивів.

Самі по собі акти ревізії, документи перевірок, тощо не породжують жодних правових наслідків чи обов'язків, а тому не мають ознак рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), оскарження яких здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України, такі документи стверджують факт проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства і є лише носіями доказової інформації.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №822/2087/17.

Аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду України 10 вересня 2013 року №21-237а13.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № РВ/50/977/АВ від 25.04.2018.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача частково правомірні, обґрунтовані і підлягають до часткового задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє частково як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Враховуючи наведене вище, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держпраці у Рівненській області судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. сплачених згідно квитанцій № 0.0.1075540573.1 від 04.07. 2018 року та № 0.0.1093242256.1 від 25.07.2018, оригінали яких наявні в матеріалах справи (а.с. 37, 44).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими особами № РВ 50/977/000237/іП-ФС від 17 травня 2018 року.

В задоволенні позовних вимог щодо скасування акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № РВ 50/977/АВ від 25.04.2018 - відмовити.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 33000) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держпраці у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39780243, вул. Лєрмонтова, 7, м. Рівне, 33000) судові витрати на суму 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2018 року.

Суддя Зозуля Д.П.