Решение № 76868364, 25.09.2018, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4017/15-ц

Провадження № 2/740/15/18

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді Пантелієнко В.Г.

з участю секретаря Філоненко О.В.

третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ніжина справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, який було уточнено, про звернення стягнення на предмет іпотеки – трьохкімнатну квартиру розташовану в АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 на праві власності. Спадкоємцями ОСОБА_5 є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В обґрунтування заявлених вимог вказано, що 05 липня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 609/ФКВ-07 на споживчі потреби на суму 153 743,29 гривень, на умовах сплати 12,2 % річних, терміном до 15 листопада 2019 року. На забезпечення даного кредитного договору 05 липня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останні передали ПАТ «Дельта Банк» в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 62,1 кв.м, житловою площею 45,1 кв.м, що належить іпотекодавцям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 на праві власності та знаходиться в АДРЕСА_2. ОСОБА_5 померла 21 березня 2016 року, спадкоємцями останньої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 05 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 108948,37 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом – 106823,54 гривень, сума заборгованості за відсотками – 1928,58 гривень та комісія за ведення кредиту – 196,25 гривень. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру в АДРЕСА_2 шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» на вказане нерухоме майно.

Представник позивача в судове засідання не з’явилась надавши заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд справи в її відсутність.

Відповідачі ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, повідомлені належним чином, суд розглянув справу в їх відсутність з винесенням заочного рішення.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні, задоволення позову заперечила, пояснивши, що є особою з якою укладався кредитний договір і на даний час вона сплатила існуючий борг по кредиту і продовжує сплачувати залишок кредиту відповідно до існуючого графіку погашення кредиту, вносячи щомісячно відповідні платежі, які підтвердила наданими в судове засідання квитанціями.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

05 липня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 609/ФКВ-07 на споживчі потреби на суму 153743,29 гривень зі сплатою 12,2 % річних, терміном до 15 листопада 2019 року (а.с. 7-8 т.1).

В порядку забезпечення вищевказаного кредитного договору 05 липня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким останні передали ПАТ «Дельта Банк» в іпотеку трикімнатну квартиру загальною площею 62,1 кв.м, житловою площею 45,1 кв.м, що належить іпотекодавцям: ОСОБА_5, ОСОБА_2 на праві власності та знаходиться в АДРЕСА_3 (а.с. 9-16 т.1).

Актовим записом про смерть № 232 підтверджується, що ОСОБА_5 померла 21 березня 2016 року (копія на а.с. 18).

Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу було заведено спадкову справу № 35/2016 (копія на а.с. 30-38), з якої вбачається, що спадкоємцями останньої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В зв’язку з цим ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 12.09.2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 залучені співвідповідачами по справі.

Згідно з договором іпотеки загальна вартість предмета іпотеки за погодженням сторін становить 176750 гривень.

Згідно зі звітом про оцінку від 29 вересня 2015 року вартість трикімнатної квартири розташованої в АДРЕСА_2 становить 292702 гривень (а.с. 69-103 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, 11 серпня 2015 року позивачем на адресу позичальника та іпотекодавців було направлено повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання (а.с. 29 - 31 т.1), крім того боржника попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання даної вимоги у визначений строк.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних, що підтверджується доказами на а.с. 38-44 т.1.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Позичальник не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ «Дельта Банк» станом на 05 серпня 2015 року становила 108948,37 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом – 106823,54 гривень, сума заборгованості за відсотками – 1928,58 гривень та комісія за ведення кредиту – 196,25 гривень (а.с. 19 т.1).

Крім того в матеріалах справи мається довідка ПАТ «Дельта Банк» від 17.03.2017 року (а.с. 41 т.2) з якої вбачається, що борг за договором станом на 17.03.2016 року складає 72327,84 гривень. З розрахунку банку прикладеного до уточненої позовної заяви (а.с. 59-67 т.2) вбачається, що борг за договором станом на 31.05.2017 року складає 70051,74 гривень. Довідка ПАТ «Дельта Банк» від 14.09.2018 року підтверджує, що борг за договором станом на 14.09.2018 року складає 47187,63 гривень.

Вказані довідки видані позивачем містять різні суми боргу за кредитним договором, що не дає можливість суду з визначитись з сумою боргу позичальника по кредиту. Тобто сума боргу 108948,37 гривень, яка значиться в уточненій позовній заяві на час уточнення банком заявлених вимог – 31.05.2017 року є суперечливою, оскільки не відповідає доказам наданим самим позивачем (а.с. 67 т.2).

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_1 надала квитанції, які судом визнано належними і допустимими доказами, про сплату нею грошових коштів в повернення боргових зобов’язань за період з 2015 по 2018 роки, відповідно до яких борг перед позивальником значно зменшився, однак такі проплати з невідомих причин не відображені позивачем у наданому ним до суду розрахунку, що долучений до справи 15.06.2018 року.

ПАТ «Дельта Банк» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність та визнання права власності на нього за банком.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною першою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 4.1.5 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов’язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане.

Відповідно до п. 7.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі:

рішення суду;

виконавчого напису нотаріуса;

переходу до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору: продажу іпотеко держателем від свого імені предмета іпотеки в будь-який спосіб на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Згідно п.7.3 - 7.4.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах передбачених п. 7.2 договору. Сторони договору домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі договору іпотеки шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язання. У разі набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавця, підписання іпотечного договору підтверджує згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Витрати щодо здійснення такої оцінки предмета іпотеки несуть іпотекодавці.

Тобто сторони, підписавши договір іпотеки, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою подаються оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вказані правові висновки наведені у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

За таких обставин, враховуючи передбачений договором іпотеки позасудовий спосіб врегулювання спору, зумовлений виключним правом позивача прийняття одностороннього рішення (тобто, без згоди відповідача) про перехід права власності на предмет іпотеки до нього і здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки виключно на підставі діючого договору іпотеки та безпосередньо письмового рішення самого позивача про придбання предмета іпотеки у власність, які згідно вказаного договору носять силу правовстановлюючих документів, суд не знаходить правових підстав для задоволення заявлених вимог позивача.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 204, 328, 392, 526, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити.

Направити відповідачам рекомендованим листом із повідомленням копію заочного рішення протягом двох днів з дня його складення.

Заяву відповідачем про перегляд заочного рішення може бути подано Ніжинському міськрайонному суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Після заочного перегляду рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду шляхом подачі в 30-ти денний строк апеляційної скарги.

Суддя Ніжинського

міськрайонного суду ОСОБА_7

Повний текст рішення виготовлено 01.10.2018 року