Решение № 76819625, 28.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 вересня 2018 року № 826/4436/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЦентрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві прозобов'язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач) про:

- зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до абз. 3 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення за призначенням, а саме з 07 грудня 2017 року.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії на підставі абз. 3 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 20 березня 2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

05 квітня 2018 року відповідачем через канцелярію суду подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого УПФ проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що у архівній пенсійній справі позивача відсутні документи, що підтверджують, що інвалідність у гр. ОСОБА_2 настала до шестирічного віку.

16 квітня 2018 року позивачем через канцелярію суду були подані письмові заперечення на відзив відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Як зазначає позивач, її син ОСОБА_2 був визнаний дитиною - інвалідом у двадцять років.

ОСОБА_1 07 грудня 2017 року звернулась з заявою до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.09.2018р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що згідно до наданих документів, не вбачається, що інвалідність у її дитини - гр. ОСОБА_2 16.03.1979р.н. настала до шестирічного віку.

Вважаючи протиправними дії відповідача та у зв'язку із цим про зобов'язання вчинити дії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» N1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого зазначеним Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону N 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно з пунктом 25 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року N 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суд дійшов такого висновку.

Мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону N 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

У даній справі, судом встановлено, що син позивача ОСОБА_2 був визнаний дитиною-інвалідом у дванадцятирічному віці.

У той же час, матеріали справи не містять доказів, а судом таких не встановлено, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною - інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2014р. у справі №21-133а14.

Таким чином, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін