Постановление № 76790010, 28.09.2018, Апелляционный суд Львовской области

Дата принятия
28.09.2018
Номер дела
442/4003/17
Номер документа
76790010
Форма судопроизводства
Гражданское
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

Справа № 442/4003/17 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/783/2316/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:55

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2018 року року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

розглянувши у розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Універсальна бурова техніка» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Універсальна бурова техніка» та уточнивши позовні вимоги просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 58 960, 00 грн., заподіяну відповідачем моральну шкоду у розмірі 23 000, 00 грн. та компенсацію за затримку нарахованої, але невиплаченої зарплати у розмірі 3 105, 56 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17 березня 2011 року його було прийнято на роботу у ТзОВ «Універсальна бурова техніка» на посаду начальника юридичного відділу - юрисконсульта 1-ої категорії. 20.03.2017 року він був звільнений у зв'язку із ліквідацією товариства у відповідності із ст. 40 п. 1 КЗпП України. Оскільки на день звільнення відповідачем не виплачено всіх належних виплат, які повинні були бути проведені на день звільнення просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ «Універсальна бурова техніка» (адреса: вул. М.Тураша, 20, м. Дрогобич, 82100, код ЄДРПОУ 37349178 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) невиплачену заробітну плату в сумі 14 146, 53 гривень, що складається з заборгованої заробітної плати - 3 335, 01грн., компенсації за невикористану відпустку - 6432,64 грн., вихідної допомога при скороченні - 4 378, 88 грн., та нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стягнуто з ТзОВ «Універсальна бурова техніка» (адреса: вул. М.Тураша,20, м. Дрогобич, 82100, код ЄДРПОУ 37349178 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з дня звільнення 20.03.2017 року по день винесення рішення суду в сумі 83 225, 90 грн.

Стягнуто з ТзОВ «Універсальна бурова техніка» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року оскаржив відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка».

В обгрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що судом не враховано факт ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» та факт порушення провадження у справі про банкрутство, на підставі чого ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2017 року було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Вказує, що судом не взято до уваги факту формування реєстру вимог кредиторів до якого ліквідатором включено ОСОБА_3 щодо заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при скороченні, щодо яких заявлені позовні вимоги. Крім того, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні не враховано вимоги ст. 237-4 КЗпП України і не наведено доказів на підставі яких суд прийшов до висновку про погіршення стану здоров'я позивача та не враховано, що йому було відомо про складне фінансове становище підприємства та його передбанкрутний стан ще у грудні 2016 року, коли й було прийняте рішення вищим органом управління про припинення шляхом ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» у зв'язку з економічною недоцільністю його подальшого існування, а також призначення комісії з припинення (ліквідаційної комісії), у зв'язку з чим позивач міг припустити ймовірність невчасної виплати заробітної плати чи невиплату такої. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року скасувати повністю.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває міськрайонний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників, тобто письмового провадження, і відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині 13 статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Апеляційного суду Львівської області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З матеріалів справи вбачається наступне.

17.0.3.2011 року позивач ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на посаду начальника юридичного відділу - юрисконсульта 1-ої категорії.

20.03.2017 року позивач був звільнений з роботи у зв'язку із ліквідацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як вбачається з довідки № 350 від 22.05.2018 року, виданої ТзОВ «Універсальна бурова техніка», заборгована заробітна плата складає всього: 14146,53 грн., що складається із заборгованої заробітної плати - 3 335, 01 грн., компенсації за невикористану відпустку - 6 432, 64 грн., вихідної допомога при скороченні - 4 378, 88 грн.

Отже з матеріалів справи вбачається, що на день звільнення позивача відповідачем не було здійснено позивачеві виплати всіх сум, що належать йому від підприємства в день його звільнення.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості по заробітній платі апелянт, всупереч вимогам ст.81 ЦПК України не надав доказів на підтвердження відсутності у відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_3, не долучені такі і до апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що позовна вимого, щодо стягнення заборгованої заробітної плати є підставною та судом першої інстанції таку задоволено вірно.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці», визначено, що працівникам проводиться компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд першої інстанції вірно встановивши, що позивачу не виплачена нарахована заробітна плата прийшов до обґрунтованого висновку, що слід стягнути з відповідача в користь позивача компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-79цс14 роз'яснив, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає при невиплаті з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII „Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, відповідно до роз'яснень Пленуму ВСУ на підставі ст. 117 КЗпП стягується на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, по день постановлення рішення.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (із змінами і доповненнями, абзац 4 пункту 2 змiнено згiдно з постановою КМ N 1398 вiд 30.07.99 року) передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З розрахункової довідки № 351 наданої ТзОВ «Універсальна бурова техніка» вбачається, що середньоденна заробітна плата становить 271,98 грн.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, з вини відповідача, (кількість робочих днів складає 306 робочих днів) по день постановлення рішення становить 83 225 грн. 90 коп. (271,98 х 306 днів = 83 225 грн. 90 коп.).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»,- задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснив Верховний суд України у п.9 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, обґрунтовано дійшовши висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду щодо їх оцінки.

Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку із процедурою банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» виходячи з наступного.

30 травня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06 липня 2017 року порушено провадження по справі №914/1257/17 про банкрутство ТзОВ «Універсальна бурова техніка», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції. Закон набрав чинності 19 січня 2013 року.

Згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст. 12 ГПК України доповнено п. 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство (як і поновлення на роботі посадових і службових осіб боржника).

Як передбачено п. 1 ст. 15 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника було порушено 06 липня 2017 року, тобто вже після звернення позивача з вказаним позовом.

Також необхідно зазначити, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було надано доказів, що господарським судом затверджено реєстр вимог кредиторів та що ухвалою господарського суду відповідача визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до положення ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За приписами п.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 28 вересня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурова техніка» - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.

Часті запитання

Який тип судового документу № 76790010 ?

Документ № 76790010 це Постанова

Яка дата ухвалення судового документу № 76790010 ?

Дата ухвалення - 28.09.2018

Яка форма судочинства по судовому документу № 76790010 ?

Форма судочинства - Цивільне

В якому cуді було засідання по документу № 76790010 ?

В Апелляционный суд Львовской области
Предыдущий документ : 76790008
Следующий документ : 76790011