№ 76744721, 25.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

іменем України

25 вересня 2018 року

м. Харків

Справа № 635/7174/16-ц

Провадження № 22-ц/790/227/17

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря – Бойко А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року (суддя Караченцев І.В.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який неодноразово уточнював.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11.08.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 12 630 доларів США. ОСОБА_2 зобов’язався повернути вказані грошові кошти у строк до 31.08.2016 року. 11.08.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед позивачем за виконання зобов'язань боржником – ОСОБА_2 у межах суми 2000 грн. Отримані у позику грошові кошти ОСОБА_2 не повернуті.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь основну суму боргу у розмірі 12630 доларів США, що станом на 13.03.2017 року за курсом НБУ складає 339856,03 грн.; інфляційні витрати у сумі 29483,65 грн.; 3% річних у сумі 5363,21 грн.; суму процентів на рівні облікової ставки НБУ за користування чужими грошовими коштами у розмірі 26033,91 грн.; витрати на правову допомогу у сумі 33280 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного зобов’язання у розмірі 2000 грн.; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01.08.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму боргу по договору позики від 11.08. 2016 року в сумі 12 630 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03. 2017 року складає 339 856,03 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат з 31.08.2016 року по 10.03.2017 року, що становить 29 483,65 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 31.08.2016 року по 10.03.2017 року що становить 5363,21 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в рахунок сплаченого гонорару адвоката, що становить 22 400 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 солідарно суму основного зобов’язання у розмірі 2000 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована тим, що копія розписки, надана позивачем, не може бути доказом отримання ОСОБА_2 грошових коштів. Зазначає, що вказану розписку не підписував, грошові кошти від ОСОБА_1 не отримував. У призначенні експертизи йому неправомірно було відмовлено. Крім того, вважає розмір витрат на правову допомогу, стягнутих судом, необґрунтованим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17.10.2016 року. Також ставить питання про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована тим, що судом було безпідставно вжито заходи забезпечення позову, якими накладено арешт на нерухоме майно, яке він придбав у ОСОБА_2, що порушує його право власності; вважає відмову суду у задоволенні клопотання про залучення його у якості третьої особи по справі – необґрунтованою.

ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_5 надав відзиви на апеляційні скарги, в яких просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зазначає, що отримання грошей у борг підтверджується копією розписки, яка фактично є договором позики. Оригінал розписки оглядався судом першої інстанції у судовому засіданні. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у справі, а й за надання іншої допомоги, пов’язаної з розглядом справи поза судовим засіданням. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що оскільки останнім не підтверджено право власності на майно, на яке накладено арешт в порядку забезпечення даного позову, підстав вважати, що оскаржуваним рішенням порушено його права немає.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апелЯційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 відсутні.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повному обсязі.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, відповідач отримав від позивача кошти, проте до цього часу не повернув їх.

Колегія суддів з такими висновками суду погоджується.

Встановлено, що 11.08.2016 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання ним у борг від ОСОБА_1 12 630 доларів США із строком їх повернення до 31.08.2016 року (т.1 а.с.4)

Згідно договору поруки від 11.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній поручився перед ОСОБА_1 за виконання зобов'язань боржником – ОСОБА_2, що виникли з договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 11.08.2016 року, та взяв на себе зобов’язання нести солідарну відповідальність з боржником у межах суми, яка становить 2000 грн. ( т.1 а.с.5).

Положеннями ст.ст. 1046, 1047 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України, - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума боргу підлягає стягненню на користь позивача з урахуванням 3% проценти річних від простроченої суми.

Проте, стягуючи з ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 12630 доларів США, що еквівалентно 339856,03 грн.; а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2000 грн. , судом першої інстанції не враховано, що остання сума входить до суми основної заборгованості за договором позики, стягнутої з ОСОБА_2, чим допустив подвійне стягнення.

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 337856,03 грн. (339856,03 грн. - 2000 грн.).

Що стосується стягнення інфляційних втрат у сумі 29483,65 грн., слід зазначити, що за змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12).

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року, індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Вказана позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 28.03.2012 року у справі 6-36736вов10.

Отже, норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні.

Оскільки між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, тому суд першої інстанції помилково застосував до цих правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні.

Посиланння в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що документ, наданий позивачем на підтвердження отримання ним грошових коштів не є належним доказом, судовою колегією не приймається.

Як вже зазначалось, на аркуші справи 4 тому 1 справи міститься копія боргової розписки, наданої позивачем, яка підтверджує факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів.

Її оригінал був оглянутий судом першої інстанції під час судового засідання та наданий суду апеляційної інстанції (т.3 а.с.147)

Заперечення ОСОБА_2 факту отримання грошових коштів від позивача та посилання на те, що він не писав розписку, не підтверджено жодним доказом.

Із зустрічним позовом про визнання вказаного договору позики недійсним ОСОБА_2 не звертався.

За змістом частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (частина 3, пункти 3, 4 частини 5 статті 12 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Призначаючи за клопотанням ОСОБА_2 судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу, суд апеляційної інстанції діяв в межах зазначених вимог процесуального закону, сприяючи всебічному з'ясуванню обставин справи.

Однак, призначені судом експертизи проведено не було у зв’язку з несплатою їх вартості ОСОБА_2

Отже факт написання розписки та отримання грошей ОСОБА_2 не спростовано.

Не може бути прийнято до уваги і посилання ОСОБА_2 на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до якого розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно роз’яснень, які містяться у п. 48 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 р. № 10 підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження здійснених витрат ОСОБА_1 було надано звіт про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданої правової допомоги, квитанцію про сплату вказаних грошових коштів та прибутково -касовий ордер від 15.02.2017 року.

Не погоджуючись з відшкодуванням витрат на правову допомогу, зазначену в п.п. 5,7,9,10 звіту про надання правової допомоги, суд дійшов правильного висновку про те, що така правова допомога надавалась не в рамках цього позову та вважав доведеною суму 22 400 грн. 00 коп.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне також виключити п.6 звіту щодо стягнення витрат у сумі 2560 грн. за подання ухвали про накладення арешту на майно божника до Реєстраційної служби з переліку витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню, оскільки такі не вимагають спеціальних знань у галузі права та не стосуються безпосередньо розгляду справи по суті.

Таким чином компенсація витрат на правову допомогу підлягає зменшенню з 22400 грн. до 19840 грн.

Згідно ст133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України підлягають пропорційному розподілу понесені сторонами судові витрати. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, перерозподілу підлягає і судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання позову.

Доводи ОСОБА_4 про те, що зазначеним рішенням порушено його права та свободи, зокрема право власності, є безпідставними, оскільки право власності на нерухоме майно, яке ОСОБА_2 відчужено на його користь за договорами купівлі-продажу зареєстровано за ОСОБА_2 та не стосується суті спору.

Щодо залучення ОСОБА_4 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, суд апеляційної інстанції позбавлений такої процесуальної можливості.

Обґрунтовуючи судове рішення, окрім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374,376,381-384,390 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргуОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року – змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму боргу за договором позики від 11.08. 2016 року у розмірі 12 630 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2017 року складає 337 856,03 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму боргу за договором позики від 11.08. 2016 року у розмірі 2000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) 3% річних за період з 31.08.2016 року по 10.03.2017 року у розмірі 5363,21 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) витрати на правову допомогу у розмірі 19724,92 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) витрати на правову допомогу у розмірі 115,08 грн. - по 57, 54 грн. з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3432,16 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 20,02 грн. – по 10,01 грн. з кожного».

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Сащенко І.С.

Судді

ОСОБА_6

ОСОБА_7