Решение № 76574021, 20.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2018 року № 826/18915/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. при розглянув у спрощеному провадженні справу

за позовом ОСОБА_1

до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В.,

третя особа: ТОВ «Кредитні ініціативи»

про скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач 1), старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. (далі - відповідач 2), третя особа: ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі - третя особа) про скасування постанови від 05.09.2016 про відкриття виконавчого провадження №52098410.

Позов обґрунтовано тим, що квартира, на яку звертається стягнення за виконавчим написом №1332 вчиненим 18.09.2013 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України".

Представник відповідача 1 в судовому засіданні зазначив, що постановою від 30.08.2017 виконавчий документ повернуто стягувану, оскільки квартира на яку звертається стягнення за виконавчим написом №1332 вчиненим 18.09.2013 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України".

Інші сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи, письмових пояснень по суті спору не надали .

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки справа №826/18915/16 не підпадає під дію ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства в судовому засіданні ухвалено про завершення вирішення справи у спрощеному провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір від 02.10.2008 №2706/1008/71-605 про надання кредиту в сумі 156 000 доларів США для придбання квартири.

Також, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ТОВ «Кредитні ініціативи») укладено іпотечний договір, яким квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором.

18.09.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. вчинено виконавчий напис №1332 про звернення стягнення на предмет іпотеки (зазначену вище квартиру).

Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. від 05.09.2016 відкрито виконавче провадження №52098410 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу №1332 вчиненого 18.09.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу (стягував ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" №606 від 21.04.1999, чинного на час відкриття виконавчого провадження (далі Закон).

Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі написи нотаріуса.

Згідно ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як зазначено вище, постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. від 05.09.2016 відкрито виконавче провадження №52098410 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу №1332 вчиненого 18.09.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу (стягував ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1).

З матеріалів справи вбачається, що згадувана квартира є предметом іпотеки як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті.

Згідно п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення (виконавчі написи) в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягають виконанню.

Згідно з інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем за реєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, яку передано в іпотеку. Іншої інформації щодо права власності позивача на нерухоме майно не має.

В матеріалах справи відсутня згода позивача (власника квартири) на відчуження зазначеної квартири.

З системного аналізу викладеного вбачається, що згадувана квартира підпадає під дію мораторію встановленого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», який був чинним на час прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Проте, поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України). Мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його.

Відмова ж у відкритті виконавчого провадження унеможливлює пред'явлення виконавчого документу до виконання після закінчення мораторію встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», що фактично позбавляє кредитора (стягувача) права на звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності заборгованості за кредитним договором, що є неприпустимим.

З огляду на викладене доводи позивача про наявність підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження відповідно до ст. 26 Закону є необґрунтованими.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції №1404 від 02.06.2016) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 30.08.2017 ВП 52098410 виконавчий документ - виконавчий напис №1332 виданий 18.09.2013 повернуто стягувачу.

Враховуючи, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» встановлено заборону на звернення стягнення на квартиру позивача, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції №1404 від 02.06.2016) є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки постановою від 30.08.2017 виконавчий документ повернуто стягувачу, отже на час вирішення справи відповідачами права позивача не порушено, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат встановлено приписами частини першої статті 139 КАС України за якими підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу судові витрати на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень лише у випадку задоволення її позовних вимог. Тому, враховуючи, що такі підстави відсутні, тому й відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. при розглянув у спрощеному провадженні справу

за позовом ОСОБА_1

до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В.,

третя особа: ТОВ «Кредитні ініціативи»

про скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач 1), старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. (далі - відповідач 2), третя особа: ТОВ «Кредитні ініціативи» (далі - третя особа) про скасування постанови від 05.09.2016 про відкриття виконавчого провадження №52098410.

Позов обґрунтовано тим, що квартира, на яку звертається стягнення за виконавчим написом №1332 вчиненим 18.09.2013 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України".

Представник відповідача 1 в судовому засіданні зазначив, що постановою від 30.08.2017 виконавчий документ повернуто стягувану, оскільки квартира на яку звертається стягнення за виконавчим написом №1332 вчиненим 18.09.2013 підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України".

Інші сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи, письмових пояснень по суті спору не надали .

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки справа №826/18915/16 не підпадає під дію ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства в судовому засіданні ухвалено про завершення вирішення справи у спрощеному провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір від 02.10.2008 №2706/1008/71-605 про надання кредиту в сумі 156 000 доларів США для придбання квартири.

Також, між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ТОВ «Кредитні ініціативи») укладено іпотечний договір, яким квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором.

18.09.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. вчинено виконавчий напис №1332 про звернення стягнення на предмет іпотеки (зазначену вище квартиру).

Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. від 05.09.2016 відкрито виконавче провадження №52098410 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу №1332 вчиненого 18.09.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу (стягував ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" №606 від 21.04.1999, чинного на час відкриття виконавчого провадження (далі Закон).

Відповідно до статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі написи нотаріуса.

Згідно ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як зазначено вище, постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Хільченко Р.В. від 05.09.2016 відкрито виконавче провадження №52098410 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу №1332 вчиненого 18.09.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу (стягував ТОВ «Кредитні ініціативи», боржник - ОСОБА_1).

З матеріалів справи вбачається, що згадувана квартира є предметом іпотеки як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті.

Згідно п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення (виконавчі написи) в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягають виконанню.

Згідно з інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем за реєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, яку передано в іпотеку. Іншої інформації щодо права власності позивача на нерухоме майно не має.

В матеріалах справи відсутня згода позивача (власника квартири) на відчуження зазначеної квартири.

З системного аналізу викладеного вбачається, що згадувана квартира підпадає під дію мораторію встановленого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», який був чинним на час прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Проте, поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України). Мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язання за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його.

Відмова ж у відкритті виконавчого провадження унеможливлює пред'явлення виконавчого документу до виконання після закінчення мораторію встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», що фактично позбавляє кредитора (стягувача) права на звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності заборгованості за кредитним договором, що є неприпустимим.

З огляду на викладене доводи позивача про наявність підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження відповідно до ст. 26 Закону є необґрунтованими.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції №1404 від 02.06.2016) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 30.08.2017 ВП 52098410 виконавчий документ - виконавчий напис №1332 виданий 18.09.2013 повернуто стягувачу.

Враховуючи, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» встановлено заборону на звернення стягнення на квартиру позивача, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції №1404 від 02.06.2016) є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки постановою від 30.08.2017 виконавчий документ повернуто стягувачу, отже на час вирішення справи відповідачами права позивача не порушено, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат встановлено приписами частини першої статті 139 КАС України за якими підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу судові витрати на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень лише у випадку задоволення її позовних вимог. Тому, враховуючи, що такі підстави відсутні, тому й відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда