Решение № 76539760, 17.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Справа № 804/4234/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинною вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі – ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить:

- визнати нечинною вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.05.2018 №Ф-861-22/66;

- визнати нечинним рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0201741312 від 30.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у сумі 431,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нею у встановленому порядку подавалися звіти з сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе та найманих працівників. У встановлений строк позивачем сплачувались внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе та найманих працівників. Спір про стягнення з позивача недоїмки за період 2014 року судом розглядався неодноразово. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі №804/13179/14, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №804/18242/14 та постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі №804/1547/15 були скасовані вимоги відповідача про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Предметом розгляду у зазначених справах були вимоги про сплату боргу, які мали таку ж правову природу, що й оспорюванні вимога та рішення відповідача за даним позовом. Відповідач не виконав зазначені вище рішення суду, не вніс до облікової картки позивача дані, відповідно до зазначених рішень суду, тому кожного періоду виставляє позивачу недоїмку, яка вже була предметом розгляду у інших судових справах. За таких обставин, позивач вважає вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску протиправними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

17.07.2018 представник позивача позовну заяву підтримала та просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідач про розгляд справи судом повідомлявся належним чином. Відзив на позовну заяву до суду не надав.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 14.06.1993 за № 22240170000021114.

Позивач є фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012

Відповідачем, з посиланням на приписи статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, було складено вимогу від 05.05.2018 №8-861-22/66 про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 10443,10 грн. та рішення від 30.05.2018 №0201741312.

В зазначеній вимозі про сплату боргу (недоїмки), сума боргу нарахована починаючи з 2014 року. Своєчасність та повнота сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період 2014 року неодноразово були предметом судових розглядів.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 804/13179/14 (постанова від 09.10.2014, яка залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014) та у справі № 804/18242/14 (постанова від 09.12.2014 року, залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015), а також у справі № 804/1547/15 (постанова від 25.02.2015 року, залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015) предметом розгляду являлись вимоги відповідача, в яких були зазначені штрафні санкції за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за 2014 рік.

Вимогу ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська № Ф-2123/25 від 31.07.2014 про нарахування позивачу 1317,34 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування судом було визнано протиправною та скасовано (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі № 804/13179/14. В зазначеному судовому проваджені судом встановлено, що відповідач не відобразив квитанції банківських установ від 19.02.2014 № 51/51 на суму 920,00 грн. та 49/49 на суму 90,00 грн. в обліковій картці позивача, у зв’язку з чим виник борг. Судом визнано протиправною вимогу № Ф-2123/25 від 31.07.2014 про сплату боргу, оскільки судом було встановлено, що позивач сплатив своєчасно та в повному обсязі всю суму задекларованого єдиного податку, з врахуванням вказаних квитанцій.

05.09.2014 ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була винесена вимога № Ф-2123-25 про нарахування позивачу боргу в сумі 1005,16 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зазначену вимогу було визнано протиправною та скасовано (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 року у справі № 804/18242/14. Судом у вказаному провадженні встановлено, що позивач вчасно подавав звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та нарахованого єдиного внеску починаючи з січня 2014 року по липень 2014 року. Судом встановлено, що ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська не відображено ті самі квитанції банківських установ від 19.02.2014 № 51/51 на суму 920,00 грн. та № 49/49 на суму 90,00 грн. в обліковій картці позивача, у зв’язку з чим виник борг.

05.12.2014 ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було винесено вимогу № Ф-861-22 про нарахування позивачу 1005,16 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зазначену вимогу було визнано протиправною та скасовано (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі № 804/1547/15. В зазначеному судовому провадженні також встановлено, що позивачем сплачувався єдиний соціальний внесок протягом 2014 року, в т.ч. і 19.02.2014 по квитанції № 51/51 на суму 920,00 грн. та квитанції № 49/49 на суму 90,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.1 та п.4 ч.1 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до п.2 та 3 ч.1 ст. 7 вказаного вище Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п. 8 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Таким чином, позивач як фізична особа - підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, повинен сплачувати єдиний внесок за себе, а також за найманих працівників під час кожної виплати заробітної плати доходу, грошового забезпечення) останнім.

Згідно п.1, п.2, ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” днем сплати єдиного внеску вважається:

1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;

2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі;

3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних кошті

Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідачем були винесені вимога від 05.05.2018 №Ф-861-22/66 про сплату недоїмки, штрафу та пені на загальну суму 10443,10 грн. та рішення від 30.05.2018 №0201741312 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Відповідачем нараховано штраф за період починаючи з 11.02.2014. Правомірність дій відповідача щодо нарахування штрафних санкцій за 2014 рік з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування неодноразово були предметом судових розглядів. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2014 у справі №804/13179/14, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 у справі №804/18242/14 та постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі № 804/1547/15 були скасовані вимоги відповідача про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування винесені за 2014 рік.

При розгляді зазначених справ, судом встановлено, що позивач вчасно подавала звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб, а також звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та вчасно сплачувала суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в 2014 році, що підтверджується рішеннями суду на підтвердження цих фактів, які набрали законної сили.

Оскільки, судовими рішеннями по вказаним справам досліджувались обставини повної та своєчасної сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за 2014 рік, суд вважає такі обставини встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.

Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2018 №Ф-861-22/66 на загальну суму 10443,10 грн. є протиправною у зв’язку з тим, що відповідачем визначено суму боргу з врахуванням періоду (2014 рік), який неодноразово був предметом розгляду в судових провадженнях та щодо якого були винесені судові рішення у справах.

Враховуючи протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2018 №Ф-861-22/66, суд робить висновок про протиправність прийнятого відповідачем рішення від 30.05.2018 №0201741312 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 431, 21 грн., оскільки здійснив нарахування штрафних санкцій на суму недоїмки з того ж самого платежу, що й вимогою від 05.05.2018 №Ф-861-22/66.

Також, суд враховує надані позивачем квитанції про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з квітня 2018 року по травень 2018 року та зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу, який би спростував докази позивача та обґрунтовував правомірність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

За приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оскаржувані вимога та рішення відповідача не відповідають вимогам п. 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесені відповідачем не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд стягує з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1054861474.1 від 08.06.2018.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 78, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Нестерова, 5/2, м. Дніпро, 49000, РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ : 39394856) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити повністю.

Визнати нечинною вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 05.05.2018 №Ф-861-22/66.

Визнати нечинним рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0201741312 від 30.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (не перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у сумі 431,21 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1054861474.1 від 08.06.2018.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_2