Решение № 76520946, 07.09.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/707/17

Провадження № 2/324/23/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

при секретарі Савченко Н.В.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Пологи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він та відповідач ОСОБА_3 є співвласниками домоволодіння, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Пологи, вул. Луначарського, 72 (теперішня назва - вул. імені Героя України ОСОБА_5А.), яке було ними успадковано після смерті матері ОСОБА_6, яка померла 26 серпня 2010 року. Зазначене домоволодіння № 72 по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (колишня назва - вул. Луначарського) в м. Пологи Запорізької області складається із житлового будинку (А), загальною площею 39,9 кв.м., житловою площею 19,2 кв.м., та відповідних господарських будівель і споруд: літньої кухні (Б), прибудови (В), погребу (під літ. Б), сараю (Г), вбиральні (У), паркану, хвіртки та замощення.

У вказаному будинку зареєстрований і проживає лише позивач, а відповідач зареєстрована і постійно проживає зі своєю родиною у будинку № 27 по вул. Шевченка в м. Пологи Запорізької області, що цілковито належить їй на праві приватної власності. При цьому, 1/2 частина цього домоволодіння була відчужена позивачем на користь відповідача безоплатно на підставі Договору дарування від 27.03.1984 року.

Належним же сторонам на праві спільної часткової власності домоволодінням відповідач не опікується зовсім і чинить позивачу як співвласнику перешкоди у користуванні ним та у його належному утриманні, що призводить до руйнації і пошкодження житла.

На даний час в натурі частки сторін у спільному майні не виділені і не можуть бути виділені, що обумовлено технічними параметрами цього майна, як і не визначено порядок користування цим майном ні в договірному порядку, ні за рішенням суду.

Попри це, як вказує позивач у позовній заяві, відповідач ОСОБА_3, діючи протиправно, зловживаючи своїми правами, застосувавши разом зі своїм чоловіком ОСОБА_7 фізичну силу щодо позивача і скориставшись його фізичною безпорадністю та каліцтвом, самостійно на власний розсуд захопила найбільшу і функціональну частину домоволодіння в натурі, яка складається із кухні площею 7,8 кв.м., більшої житлової кімнати площею 9,8 кв.м., коридора площею 3,3 кв.м., шафи площею 2,2 кв.м. та веранди І площею 7,0 кв.м. з єдиним самостійним входом до оселі. Крім того, відповідач безпідставно привласнила собі літню кухню площею 19,2 кв.м., навісивши на вхідні двері власний замок.

Чинити опір проявам цього свавілля з боку відповідача позивач не міг через фізичну безпорадність, через завдані йому чоловіком відповідача тілесні ушкодження та острах за його життя і здоров’я у зв’язку з відповідними погрозами з боку подружжя ОСОБА_7. Певний час він сподівався отримати дієвий захист з боку правоохоронних органів, однак, слідчі, встановивши беззаперечні факти порушення відповідачем його прав і свобод, не виявили ознак вчинення нею кримінальних правопорушень і рекомендували йому звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Протиправні дії з боку відповідача, якими фактично позбавлено позивача можливості вільно володіти і користуватися належним йому як співвласнику майном, носять триваючий характер. Дотепер відокремлена частина будинку і літня кухня відповідачем не використовується і не утримується належним чином.

Позивач же через вчинені перешкоди у користуванні спільними майном і самовільний несправедливий поділ ОСОБА_3 успадкованого домоволодіння взагалі не має доступу до кухні і тому позбавлений можливості готувати їжу на плиті, опалювати будинок в холодні часи року тощо. За відсутності доступу до джерела опалювання будинку в зимовий період позивач постійно потерпає від переохолодження та сирості, хворіє.

Крім того, внаслідок зазначених протиправних дій відповідача та проявленої нею бездіяльності, що полягає у самоусуненні від участі в утриманні спільного майна, належний їм будинок та відповідні господарські споруди руйнуються, втрачають свої якості, знецінюються.

Між тим, задля здійснення будь-яких ремонтних робіт в оселі і для здійснення підготовки житла до опалювального сезону і, власне, самого опалювання необхідна згода усіх співвласників житла та усунення вчинених відповідачем перешкод у доступі до приміщення кухні тобто – відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.

Будучи інвалідом, позивач не має значних доходів, бо єдиним джерелом його доходів є незначна пенсія, і тому він позбавлений можливості без допомоги місцевої Ради чи благодійників провести ремонт в оселі. Та попри це, він зі своїх мізерних доходів одноособово сплачує усі належні платежі, податки та збори, пов’язані з поточним утриманням домоволодінням №72 по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (колишня назва - вул. Луначарського) в м. Пологи Запорізької області, бо цей будинок – його єдине житло.

Наведені в позові обставини, підтверджені письмовими доказами, на думку позивача, неспростовно доводять як протиправність дій відповідача, факт порушення нею його прав як співвласника домоволодінням № 72 по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (колишня назва - вул. Луначарського) в м. Пологи Запорізької області, завдання йому збитків (майнової і немайнової шкоди), так і причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями відповідача і завданою йому шкодою.

Завдана позивачу моральна шкода, як зазначено у позовній заяві, полягає в тому, що відповідач перешкоджає йому у користуванні майном, що належить їм на праві спільної часткової власності, в т. ч. підсобними функціональними приміщеннями житлового будинку (кухнею в будинку, літньою кухнею), покликані забезпечити можливість використання житла за призначенням. Самовільно і протиправно встановлені відповідачем перегородки в будинку, замки на вхідних дверях створюють позивачу перешкоди в користуванні житлом і відповідні незручності, позбавляють одного з найцінніших благ людини - житла, руйнують хід його життя.

У зв'язку з неможливістю врегулювати конфлікт ні мирним шляхом, ні в адміністративному порядку позивач живе у постійному нервовому стресі, у нього порушився сон, загострились хронічні хвороби, значно погіршилось самопочуття через нервові переживання. Потерпаючи від фізичного болю, він страждає. До його фізичних страждань додаються душевні страждання, викликані протиправною поведінкою відповідача щодо нього, її навмисним знищенням (пошкодженням нею) батьківського будинку та усвідомленням власної беззахисності перед свавіллям ОСОБА_3, домінування сили над справедливістю.

Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 100 000 грн.

Зважаючи на це, позивач просить суд зобов’язати ОСОБА_3 привести житловий будинок та літню кухню домоволодіння № 72 по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (колишня назва - вул. Луначарського) в м. Пологи Запорізької області до попереднього стану згідно Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 72 вул. Луначарського м. Пологи, виготовленого Комунальним підприємством «Імпульс» Пологівської райради, шляхом демонтування зусиллями відповідача та за її власні кошти облаштовану нею перегородку між кухнею, площею 7,8 кв.м. (позначена на схемі Технічного паспорту за номером 6) та житловою кімнатою площею 9,4 кв.м. (позначена на схемі Технічного паспорту за номером 5) та замків (замка) на вхідних дверях до літньої кухні Б, площею 19,2 кв.м. цього домоволодіння. Також він просить суд зобов’язати ОСОБА_3 усунути йому перешкоди у користуванні спільним майном – домоволодінням № 72 по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (колишня назва - вул. Луначарського) в м. Пологи Запорізької області шляхом забезпечення йому необмеженого користування, вільного доступу до усіх житлових, підсобних приміщень житлового будинку та господарських споруд цього домоволодіння, в т.ч. до кухні площею 7,8 кв.м. (позначена на схемі Технічного паспорту за номером 6), житлової кімнати площею 9,8 кв.м. (позначена на схемі Технічного паспорту за номером 6), коридора площею 3,3 кв.м. (позначений на схемі Технічного паспорту за номером 1), шафи площею 2,2 кв.м. (позначена на схемі Технічного паспорту за номером 2), та веранди І площею 7,0 кв.м., а також до літньої кухні Б цього домоволодіння. Окрім того, він просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь 100 000 гри. моральної шкоди і покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи в суді.

Позивач та його представник під час розгляду справи заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Під час вступного слова позивач також зазначив, що відповідач на власний замок зачинила двері до літньої кухні, яку він переобладнав. Також вона позбавила його доступу до плити для обігріву. Внаслідок погроз і фізичного впливу з боку відповідача погіршується стан його здоров’я. Це не дає йому можливості створити сім’ю, бо він перебуває у постійному стресі. Окрім того, допитаний як свідок позивач пояснив, що приблизно у 2011 році після смерті матері він розібрав кирпичну кладку між двома частинами спірного будинку і облаштував прохід, як це було до того, як їх із відповідачем батьки перестали жити разом. Коли батьки перестали жити разом, батько приблизно у 1970 році заклав кирпичем прохід між кімнатами будинку. У такому вигляді спірний будинок знаходився до смерті їх матері у 2010 році. Після того, як він розібрав кирпичну кладку між кімнатами будинку, приблизно у 2012 році позивач разом із своїм чоловіком та сином, погрожуючи йому, забили дерев’яними дошками прохід до будинку, а потім закрили прохід між кімнатами ще й металевим листом, забравши собі більшу і кращу частину будинку. Внаслідок цього він залишився без опалення, бо у його частині будинку є лише таганок і немає плити, а у спальній кімнаті тієї частини будинку, яку привласнила собі відповідач, обвалилася стеля. Він не заперечував, що за життя його батьків у спірному будинку було дві плити для опалення, але у половині будинку, якою він фактично користується, приблизно у 2001 році він плиту зруйнував, бо вона була в аварійному стані. Після цього він взимку жив разом з матір’ю у її половині будинку, де була плита, бо мати обіцяла, що після її смерті будинок буде єдиним цілим. На даний час спірний будинок між ним та відповідачем не поділено, відповідач не надає йому ключі від частини будинку, яку вона виділила собі, і він також не надав їй ключі від своєї частини будинку. Окрім того, чоловік позивача його побив у дворі спірного домоволодіння, з приводу чого він звертався до поліції і до суду. За даним фактом було проведено судово-медичну експертизу. Також відповідач неодноразово погрожувала позивачу і залякувала його, але без свідків. Відповідач належним чином не утримує свою частину спірного домоволодіння, з приводу чого він неодноразово звертався до поліції, у мерію та до суду. Натомість, він за власні кошти провів до будинку газ та воду. Окрім того, позивач вказав, що наданими ним письмовими доказами підтверджується здійснення відповідачем психофізіологічного тиску на нього.

Відповідач та її представник проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових запереченнях, і просили у задоволенні позову відмовити. Окрім того, відповідач зазначила, що це позивач не опікується спільним майном і перешкоджає їй полагодити спірний будинок, виганяючи запрошених нею для ремонту та облаштування території людей. За життя батьків будинок був доглянутий, а позивач привів його у такий стан, який вказаний у актах, складених депутатами. Відповідно до наявних у неї документів на спірний будинок у ньому є дві плити для опалення і вона достовірно не знає, хто зруйнував іншу плиту. На даний час у її частині будинку плита належним чином також не працює, а стеля впала, бо коли було демонтовано кирпичну перегородку, було пошкоджено стіну. Вона не заперечує, що у половині будинку позивача проведено газ та воду. Також вона не заперечує, що дійсно саме вона забила спочатку дошками прохід між кімнатами, бо так було за життя їх батьків, а позивач зруйнував перегородку. Коли ж позивач зірвав дошки і забрав деяке майно, вона забила прохід металевим листом. На даний час в натурі будинок не поділено. Окрім того, вона вказала, що саме вона вживала всіх можливих заходів, щоб визволити його з тюрми, і опікувалася ним після його звільнення близько року. Представник відповідача додатково пояснив, що позовні вимоги позивачем доведені не були. Зважаючи на те, що спірна перегородка була облаштована ще у 2012 році, позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом і про поновлення цього строку він суд не просив, тому представник відповідача просив застосувати у даному випадку наслідки пропуску строку позовної давності. Окрім того, відповідно до наданої відповідачем копії технічного паспорта у спірному будинку була перегородка і було дві плити, а позивач демонтував їх без отримання спеціальних дозволів та з порушення вимог чинного законодавства у сфері будівництва. Також він зазначив, що позивачем не доведено факту перешкоджання йому відповідачем у користуванні літньою кухнею, як і не доведено спричинення відповідачем йому моральної шкоди та причинного зв’язку між моральною шкодою та діями відповідача. Хоча не виділено в натурі частки у спільному майні, між сторонами склався порядок користування будинком, який фактично поділено на 2 квартири, і рішенням суду у спорі між тими ж сторонами це підтверджено. Окрім того, демонтування замків на літній кухні, як того вимагає позивач, може призвести до порушення права власності обох сторін, бо сторонні особи зможуть отримати доступ до майна, яке знаходиться у літній кухні.

На підставі ч.1 ст.247 ЦПК України під час розгляду справи судом здійснювалося повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками домоволодіння, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Пологи, вул. Луначарського, 72 (теперішня назва - вул. імені Героя України ОСОБА_5А.). Зазначене нерухоме майно було ними успадковано після смерті їх матері ОСОБА_6, яка померла 26 серпня 2010 року. Зазначене підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ЖС №182280 від 02.11.2010 року, копіями свідоцтв про право на спадщину від 30.08.2011 року, виданими державним нотаріусом Пологівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_8, копіями витягів про державну реєстрацію прав від 01.09.2011 року № 31154002 та від 30.08.2011 року № 31130418, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2014 року № 16820271.

Судом із пояснень сторін та їх представників, а також із наявної у матеріалах справи копії рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04.03.2014 року у справі № 22ц-778/1034/14 встановлено, що за висновками судової будівельно-технічної експертизи з технічної точки зору поділити в натурі спірне домоволодіння між сторонами неможливо, як неможливо і провести його перепланування.

Однак, за даними технічного паспорта станом на 12.12.1990 року, копія якого надана відповідачем, спірний будинок поділено на дві квартири, до яких входять окремо кімнати і кухні. Даний факт також встановлено рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04.03.2014 року у справі № 22ц-778/1034/14.

На даний час у офіційних документах порядок користування спільним майном між сторонами ні у судовому, ні у позасудовому порядку не визначено, хоча сторони не заперечують, що за життя їх батьків між батьками було встановлено порядок користування спірним будинком.

Однак, позивач наполягає на отриманні повного доступу до всіх приміщень спільного домоволодіння, а відповідач намагається зберегти порядок користування спільним будинком, який був встановлений їх батьками.

У той же час, суд вважає, що вимоги позивача в частині відновлення становища, яке існувало до порушення, та усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю є необґрунтованими, зважаючи на таке.

Як вбачається із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно із ч. 2 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно із ч. 1 ст.383 ЦПК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 391 ЦПК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» положення ст. 391 ЦК України передбачає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

За даними технічного паспорта станом на 12.12.1990 року, копія якого надана відповідачем, спірний будинок поділено на дві квартири, до кожної з яких входять, у тому числі, окремі кімнати і кухні. При цьому, між кімнатами № 1-2 площею 9,4 кв.м. та № 1-4 площею 7,8 кв. м. прохід відсутній, а у кімнатах № 1-3 площею 6,8 кв.м. та № 1-4 площею 7,8 кв. м. зазначені дві окремі плити опалювання.

Натомість, за даними технічного паспорта станом на 01.08.2011 року, копія якого надана позивачем, між кімнатами № 5 площею 9,4 кв.м. та № 6 площею 7,8 кв. м. існує прохід, а у кімнаті № 6 площею 7,8 кв. м. зазначено одну плиту опалювання, у той час як у кімнаті № 4 площею 7,4 кв.м. плита опалення не вказана.

Як було встановлено судом із пояснень свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які востаннє були у частині спірного будинку, якою фактично користується позивач, у день народження позивача, тобто 17 лютого 2018 року, і бувають у позивача в гостях приблизно раз на рік, вони бачили спірну перегородку між кімнатою та кухнею, а також зазначили про відсутність плити твердого опалення та занедбаний стан будинку. Окрім того, свідок ОСОБА_9, який знав ще батьків позивача та відповідача, вказав, що у тій половині будинку, де живе позивач, раніше була плита твердого опалення, але останнім часом він її не бачив. Хто встановив спірну перегородку між кімнатами, свідки повідомити не змогли, бо особисто вони при цих подіях не були присутні.

Тому, оскільки спірна перегородка та дві плити твердого опалення існували ще станом на 12.12.1990 року і зникли станом на 01.08.2011 року, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про приведення будинку до попереднього стану є необґрунтованими.

Суд погоджується із позицією відповідача та її представника про те, що позивачем не доведено, що здійснені ним перепланування будинку із облаштуванням проходу між кімнатами та демонтуванням однієї плити твердого опалення були здійснені з дотриманням вимог чинного законодавства у сфері будівництва, у тому числі й Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76.

Тому, суд приходить до висновку, що первісним станом будинку є саме той стан, який зафіксований у технічному паспорті станом на 12.12.1990 року, на який посилався і Апеляційний суд Запорізької області у рішенні від 04.03.2014 року у справі № 22ц-778/1034/14, а не той стан, який зафіксований у технічному паспорті станом на 01 серпня 2011 року, на який посилається позивач.

Окрім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, крім своїх власних пояснень, що замки на вхідних дверях до літньої кухні були встановлені саме відповідачем і станом на час звернення з позовом до суду, як і на час ухвалення даного рішення вони не були демонтовані або змінені і перешкоджають позивачеві у доступі до цього приміщення.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на висновок про результати звернення ОСОБА_1, затверджений 24.06.2016 року в.о. начальника Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області майором поліції ОСОБА_11, адже описані у цьому висновку обставини мали місце станом на червень 2016 року, а позов був поданий до суду 16.05.2017 року. Також суд не бере до уваги надані позивачем фотокартки, на яких, у тому числі, зображено і замок на літній кухні, оскільки вони не містять інформації про дату їх створення.

Що стосується вимог позивача про усунення перешкод у користуванні спільним майном, то суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливості одного із співвласників вимагати надання йому у користування всього майна, яке перебуває у спільній власності.

При цьому, судом встановлено і сторонами не заперечується, що офіційно порядок користування спірним домоволодінням між сторонами визначено не було і у даному випадку позивачем відповідні позовні вимоги також не заявлені, а відповідач із зустрічним позовом з такими вимогами у даному провадженні до суду не зверталася.

Згідно із ч.1, ч.2, ч.3 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Тому, зважаючи на встановлену ч. 1 ст. 357 ЦК України та підтверджену матеріалами справи рівність часток співвласників спірного домоволодіння, задоволення позову ОСОБА_1 про надання йому необмеженого доступу до усіх житлових і підсобних приміщень будинку та господарських споруд без визначення порядку використання цих приміщень і споруд ОСОБА_3 може призвести до порушення права власності останньої.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що відповідач не здійснює догляд за належною їй частиною домоволодіння, що призводить до його руйнування та знецінення, адже вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Навпаки, той акт, що відповідач доглядає за спірним домоволодінням підтвердили допитані судом свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15

Так, зокрема, свідок ОСОБА_12 пояснив, що на прохання ОСОБА_3 він спиляв стару грушу на території спірного домоволодіння і допоміг їй попиляти дерево на дрова і занести до сараю. У цей час її брат фотографував його.

Свідок ОСОБА_13 повідомив, що він разом із ОСОБА_3 влітку 2017 року приходив до спірного домоволодіння, бо вона просила його відремонтувати будинок, оскільки дах протікає. Однак, коли вони прийшли, її брат почав на них кричати, щоб нічого не робили, і вигнав їх з двору. Тому він відмовився ремонтувати будинок.

Свідок ОСОБА_14 повідомила, що бувала у спірному будинку разом з відповідачем і бачила ще за життя її матері перегородку між половинами будинку. Окрім того, вона зазначила, що її чоловік ОСОБА_16 допомагав відповідачу відремонтувати дах на сараї спірного домоволодіння приблизно 1 – 1,5 роки тому. Відповідач намагалася навести лад на території, а позивачем з даного приводу жодних дій не вчинялося.

Як повідомила свідок ОСОБА_15, вона ходила з відповідачем до спірного будинку і саме вона порекомендувала їй ОСОБА_13 як чоловіка, який може допомогти відремонтувати будинок. Відповідач намагалася навести лад на території домоволодіння, а брат їй перешкоджав у цьому.

У той же час, суд не бере до уваги посилання позивача на відсутність доступу до плити опалювання, оскільки, як було встановлено під час розгляду справи, позивач самостійно демонтував плиту, яка була у частині будинку, якою він користується, з посиланням на її аварійний стан, і не вжив жодних заходів для того, щоб на її місці облаштувати нову плиту, або облаштувати інше джерело опалення приміщення, яке б забезпечувало підтримання у будинку комфортної температури у холодну пору року.

А щодо відсутності доступу до кухні, що перешкоджає позивачу готувати собі їжу, суд зазначає, що за даними технічного паспорта станом на 12.12.1990 року частина будинку, якою він користується, має самостійну кухню, яка у технічному паспорті станом на 01.08.2011 року чомусь вказана як кладова.

Окрім того, суд не враховує надані позивачем копії акту обстеження домоволодіння, розташованого за адресою: м. Пологи, вул. Луначарського, 72, від 08.12.2011 року, рішення Виконавчого комітету Пологівської міської ради від 22.12.2011 року № 37, листа Виконавчого комітету Пологівської міської ради від 06.07.201 року № 2087/02-03-04, акту обстеження житлових та матеріальних умов заявника від 12.08.2015 року, акту обстеження частини будинку по вул. імені Героя України ОСОБА_5 (Луначарського), 72, від 07.02.2017 року, оскільки вони не містять відомостей стосовно порушення безпосередньо відповідачем прав позивача.

Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до абз. 1 і 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, суд погоджується з позицією відповідача та її представника про те, що позивачем не доведено сам факт заподіяння йому конкретними діями чи бездіяльністю відповідача моральної шкоди, як не доведено існування причинного зв’язку між цими діями чи бездіяльністю та наслідками у вигляді душевних чи фізичних страждань позивача.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на наявність факту його побиття чоловіком відповідача, на підтвердження чого до суду було надано копії постанови про порушення кримінальної справи, постанови про закриття кримінальної справи, копії акту судово-медичного обстеження від 08.05.2012 року, бо ці документи не містять відомостей про заподіяння позивачеві шкоди саме відповідачем, а її чоловік до участі у справі залучений не був.

Окрім того, надані позивачем копії листів КУ Пологівської ЦРЛ від 01.02.2016 року № 0271 та від 05.05.2017 року № 1290, висновку про результати розгляду повідомлення від ОСОБА_1 від 22.02.2017 року, висновку за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.03.2017 року, медичної карти ОСОБА_1 не доводять наявність прямого причинного зв’язку між якимось певними діями чи бездіяльністю відповідача та погіршенням стану здоров’я відповідача.

Також суд зазначає, що позивачем не надано ґрунтовні пояснення та розрахунки заявленого розміру відшкодування моральної шкоди.

Інші надані позивачем докази судом досліджені і враховані не були, оскільки вони були подані після початку судового розгляду справі по суті і позивачем не було обґрунтовано поважність причин їх несвоєчасного подання.

У той же час, суд погоджується з позицією позивача про те, що ним не було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки у ст. 257 ЦПК України вказано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що за змістом статті 391 ЦК позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв'язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

Тому, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю та стягнення моральної шкоди, вказавши про триваючий характер порушення його прав, суд не вбачає правових підстав для застосування у даному випадку наслідків пропуску строку позовної давності, як на тому наполягають відповідач та її представник.

Зважаючи на те, що заявлені позивачем позовні вимоги не знайшли свого підтвердження дослідженими судом доказами, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір у даній справі з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 81, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити повністю у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю та стягнення моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 17 вересня 2018 року.

Суддя: