№ 76459213, 13.09.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/6345/17 13.09.2018

Провадження №22-ц/784/1384/18

Провадження №22-ц/784/1384/18

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 487/6345/17

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем - Лептугою С.С.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про

поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою

Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене під головуванням судді Сухаревич З.М. 25 травня 2018 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 30 травня 2018 року

у с т а н о в и л а:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що з 2013 року працював на різних посадах у Миколаївській філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту). З 23 серпня 2016 року він був переміщений на посаду контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму.

Згідно наказу начальника адміністрації Проточенко О.М. №533/о від 1 листопада 2017 року «Про припинення трудового договору» його було звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату. В наказі про звільнення зазначено в якості підстави звільнення - наказ №849 від 28 серпня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

Посилаючись на те, що не існувало об'єктивних причин для скорочень, роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнив працівника без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, позивач просив поновити його на роботі на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України». Стягнуто з ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії на користь ОСОБА_1 33601 грн. 84 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ДП «Адміністрація морських портів України», посилаючись на те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не дав належної оцінки доводам відповідача щодо дотримання останнім вимог законодавства про працю під час звільнення позивача за п 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 2013 року працював на різних посадах у Миколаївській філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту). З 23 серпня 2016 року він був переміщений на посаду контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму.

30 серпня 2017 року роботодавець, в особі начальника адміністрації, попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП «АМПУ», а 25 жовтня 2017 року запропонував вакантні посади по ДП «АМПУ» (а.с.44-50).

ОСОБА_1 відмовився від зазначених пропозицій, про що зроблено відповідну відмітку (а.с. 47, 48).

Наказом начальника адміністрації Проточенко О.М. №533/о від 1 листопада 2017 року «Про припинення трудового договору» позивача було звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» за п. 1 ст. 40 КЗпП, за скороченням штату. В наказі про звільнення зазначено в якості підстави звільнення - наказ №849 від 28 серпня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1).

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Так, відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», код ЄДРПОУ 38727770 є юридичною особою та має 15 відокремлених підрозділів.

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача щодо дотримання ним положень ст. 49-2 КЗпП України, на підтвердження яких відповідачем було надано: пропозиція від 30 серпня 2017 року про наявні вакансії в Миколаївській філії ДП АМПУ (а.с.45), а також відомість ознайомлення з пропозиціями посад ДП АМПУ станом на 12 жовтня 2017 року, з якими позивача ознайомлено 25 жовтня 2017 року, та який відмовився від запропонованих посад, оскільки, по-перше, запропоновані 30 серпня 2017 року посади, це вакантні посади тільки у Миколаївській філії ДП АМПУ, а не всі наявні на ДП АМПУ вакантні посади, а по-друге, пропозиція, від якої 25 жовтня 2017 року відмовився позивач, включала в себе вакантні посади станом на 12 жовтня 2017 року, тоді як на день звільнення позивача в ДП «АМПУ» були наявні й інші вакантні посади, про що свідчить наданий відповідачем у судове засідання список вакантних посад філії ДП АМПУ» станом на 1 листопада 2017 року.

За такого, суд вірно виходив з того, що відповідачем не виконано обов'язок , передбачений ст. 49-2 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства , установи, організації),2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника() первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша ст. 43 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Відповідно до витягу з протоколу засідання президії профкому від 19 жовтня 2017 року профспілка відмовила ДП «АМПУ» у наданні згоди на звільнення позивача. Таке рішення мотивоване порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 року, відсутності об'єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання ст. ст. 40, 49 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому.

Отже, рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, є обґрунтованим у розумінні ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до ст. 235 КЗпП України вірно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно вищезазначеної норми закону жодним чином не впливають на права працівника та зазначене порушення не стало підставою для поновлення позивача на роботі.

Що стосується доводів відповідача про те, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки вони спростовуються витягом з протоколу засідання профкому від 19 жовтня 2017 року ( а.с. 11-13), яке є аргументованим, містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що відповідає положенням ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць

Повний текст постанови складено 14 вересня 2018 року.