Решение № 76327143, 12.04.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року Справа № 804/534/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №804/534/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, у якій, з урахуванням вимог останньої позовної заяви, просить суд:

визнати неправомірним рішення Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області в частині не зарахування ОСОБА_3 до загального стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р. на пільгових умовах, виходячи з розрахунку один рік за один рік і шість місяців;

зобов'язати Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_3 до загального стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р.;

зобов'язати Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 12.05.2016р. з урахуванням до загального стажу періодів роботи ОСОБА_3 в районах Крайньої Півночі з 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р.

Справі за вищезазначеним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи -804/534/18.

Адміністративний позов ОСОБА_2 не відповідав вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою суду від 18 січня 2018 р. був залишений без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху.

На виконання ухвали суду від 18.01.2019р. позивач виправила вказані у даній ухвалі суду недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2018р. відкрито провадження по справі №804/534/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні.

01.03.2018р. до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про вихід з письмового провадження та призначення справи до розгляду з викликом сторін, у задоволенні якого суд ухвалою від 05.03.2018р. відмовив.

Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №804/534/18 у спрощеному провадженні з урахуванням положень ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі №804/534/18 судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов в порядку ч. 1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15-ти днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду від 05.02.2018р.

Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, відповідачем отримано направлену судом ухвалу від 05.02.2018р. про відкриття провадження в адміністративній справі №804/534/18 лише 21.02.2018р., що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тому з урахуванням змісту ухвали від 05.02.2018р. відповідач мав право подати відзив на позов у встановлений судом строк (тобто - до 12.03.2018р.).

Приписами статей 2 та 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (ч. 5 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, до яких, зокрема, належить: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 8, ч. 1 та п. 3 ч. 3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Учасники справи мають, зокрема, право: одержувати копії судових рішень, подавати докази, заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб та оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас, згідно із приписами ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України - при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд, зокрема, досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до положень ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач у відзиві викладає заперечення проти позову.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

27.02.2018р. суд отримав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, зі змісту якого вбачається, що направлена судом ухвала від 05.02.2018р. була вручена представнику Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області - 21.02.2018р.

Тобто, зважаючи на встановлений згідно ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі суду від 05.02.2018р. строк для подачі відповідачем відзиву на позов, з урахуванням положень ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити, що останній день для подачі відповідачем відзиву на позовну заяву припадав на 12.03.2018р.

Зважаючи на вищенаведене, слід зауважити, що суд з незалежних від суду причин не мав змоги розглянути адміністративну справу у строк, визначений ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, а також до закінчення визначеного ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України та встановленого судом в ухвалі від 05.02.2018р. строку для подачі відповідачем відзиву на позов, оскільки у протилежному випадку вирішення даного спору по суті спричинило би порушення прав учасників справи.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на справедливий суд, гарантовано статтями 1, 6, 13 Конвенції про захист прав людини. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. (Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.).

При цьому, слід зауважити, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції» (Kress v. France), [GC], заява № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A № 208-B, п. 33; «Т. проти Італії» (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A № 245-C, п. 26; та «Кайя проти Австрії» (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Так, 13.03.2018р. до суду надійшли направлені засобами поштового зв'язку клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про заміну відповідача по справі №804/534/18 його правонаступником та відзив на позовну заяву.

Згідно Довідки №75 від 13.04.2018р. у період з 12.03.2018р. по 16.03.2018р.; 19.03.2018р.; 20.03.2018р.; з 21.03.2018р. по 23.03.2018р.; з 26.03.2018р. по 03.04.2018р. суддя Барановський Р.А. перебував у відпустці, а у період з 10 по 11 квітня 2018 року судді було компенсовано роботу у вихідні дні шляхом надання інших днів відпочинку.

12.04.2018р. суд ухвалив в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України допустити заміну первісного відповідача по справі №804/534/18 з Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Отже, з огляду на отримання судом від відповідача відзиву на позовну заяву, поданого у встановлений судом в ухвалі від 05.02.2018р. строк, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу №804/534/18 по суті.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що з 12.05.2016р. отримує пенсію у зв'язку із втратою годувальника - чоловіка (ОСОБА_3), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивач зверталась до відповідача із заявами щодо зарахування до загального стажу ОСОБА_3 періодів роботи в районі Крайньої Півночі з 23.08.1951р. по 04.10.1952р. та 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р. у розмірі за один рік роботи в районі Крайньої Півночі як за один рік і шість місяців, у зв'язку з чим здійснити перерахунок пенсії з урахуванням відповідного стажу, однак Нікопольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області відмовлено у зарахуванні відповідного стажу роботи. Наведу відмову ОСОБА_2 вважає протиправною, оскільки відповідні періоди роботи в районі Крайньої Півночі відображені у трудовій книжці ОСОБА_3 та містять вичерпну інформацію щодо роботи чоловіка позивача у відповідні періоди у районах Крайньої Півночі.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відображена у відзиві на позов, де відповідачем зазначено, що позивач зверталась до пенсійного органу із заявами від 03.11.2017р. щодо роз'яснення розрахунку загального стажу роботи померлого чоловіка для пенсії у зв'язку із втратою годувальника (надано роз'яснення у листі №К-264-1 від 10.11.2017р.) та від 29.11.2017р. щодо перерахунку пенсії ОСОБА_3 по стажу роботи чоловіка згідно записів його трудової книжки, у задоволенні вимог останньої заяви пенсійним органом було відмовлено з підстав того, що період роботи годувальника з 23.07.1984р. по 03.04.1986р. не враховано у зв'язку з виправленнями у трудовій книжці (відсутній штамп підприємства про розповсюдження пільг по обчисленню роботи). Відповідач зазначає, що з 12.05.2016р. ОСОБА_2 отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника (ОСОБА_3), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, яку розраховано згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) зареєструвала шлюб (згідно наявної у матеріалах справи копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2) від 09.12.2008р. із ОСОБА_3 (1933 р.н.)

Згідно листа начальника Марганецького управління ПФУ Василенко М.М. за вих. №10-357 від 20.03.2002р., ОСОБА_3 перебував на обліку у даному управлінні та отримував пенсію по вислузі років з 25.11.1983р. По документам пенсійної справи загальний стаж роботи ОСОБА_3 складає 47 років 11 місяців, стаж роботи як працівника льотного екіпажу - 37 років 3 місяці.

У відповідь на подану позивачем 03.11.2017р. заяву Нікопольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області направлено позивачу лист «Про перерахунок пенсії» за вих. №К-264-1 від 10.11.2017р. із наданням відповідних роз'яснень щодо розрахунку призначеної ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

29.11.2017р. ОСОБА_2 звернулась до Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою, у якій прохали пенсійний орган здійснити перерахунок її пенсії з урахування даних загального стажу ОСОБА_3 у трудовій книжці (47 років 11 місяців) для призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника з червня 2016 року.

У відповідь на дану заяву Нікопольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області направлено позивачу лист «Про розрахунок стажу годувальника» за вих. №К-367-1 від 11.12.2017р., у якому пенсійний орган зазначив, що страховий стаж годувальника згідно даних його трудової книжки складає 32 роки 5 місяців 14 днів, а період роботи ОСОБА_3 з 23.07.1984р. по 03.04.1986р. при призначенні позивачу пенсії не враховано у зв'язку з виправленнями у трудовій книжці, а, отже, пенсія розрахована згідно з чинним законодавством за даними пенсійної справи годувальника.

Не погодившись із вищезазначеною позицією Нікопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент виникнення спірних правовідносин перебувала на обліку у Нікопольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області та після смерті її чоловіка з 12.05.2016р. отримує пенсію по втраті годувальника.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 вважає, що оскільки вона є дружиною померлого годувальника - її чоловіка, то вона має певні права та обов'язки ОСОБА_3, у зв'язку з чим позивач фактично просить суд поновити права свого померлого чоловіка в частині зарахування його роботи в районах Крайньої Півночі до пільгового стажу і відповідно зробити перерахунок його пенсії, яка в свою чергу буде мати вплив на розмір її пенсії за втратою годувальника.

Суд констатує, що главою 84 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять певні права та обов'язки, що належали спадкодавцеві.

Статтею 1219 Цивільного кодексу України визначені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно п.п.4 п.1 цієї статті, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Такі виплати мають персональний напрямок, оскільки метою їх встановлення є забезпечення умов для існування конкретних осіб, тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати.

Виходячи з вищенаведеного, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Задоволення позову в частині зобов'язання зробити перерахунок пенсії померлому, фактично приведе до передачі права на спірну компенсацію, яка нерозривно пов'язана з особою спадкодавця. Якщо за життя ОСОБА_3 не звернувся ані до управління Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії у зв'язку із збільшенням стажу роботи, ані до суду про відновлення свого «порушеного права» (відповідні докази у матеріалах справи відсутні та у позовній заяві не зазначені), то його жінка не має законного права після його смерті звертатися до суду за захистом «порушеного права» померлого.

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України - суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї , а у разі відсутності - входять до складу спадщини.

Із цієї норми виникає, що якби за життя померлому була перерахована управлінням Пенсійного фонду України пенсія на підставі збільшення страхового стажу та він не встиг її одержати у зв'язку зі смертю, то його спадкоємець мав право на отримання недоодержаної суми відповідно до вказаної норми закону.

За приписами ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті. Але, кошти, які не були нараховані померлому, не є належною пенсійною виплатою (недоотриманою пенсією), тому за таких умов, зазначенні кошти не можуть вважатися недоотриманою пенсією та не підлягають виплаті членам сім'ї померлого в порядку, встановленому ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Щодо позовних вимог відносно зарахування до стажу період роботи з 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р. на пільгових умовах, в районі Крайньої Півночі, за коефіцієнтом один рік роботи у вказаний період часу в районі Крайньої Півночі за 1 рік 6 місяців, проведення перерахунку пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з урахуванням проведених виплат з червня 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення» сім'ї годувальника, який помер внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також сім'ї померлого пенсіонера пенсія призначається незалежно від стажу роботи годувальника.

Згідно ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює розміри пенсії у зв'язку з втратою годувальника, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Виходячи з наведених законодавчих норм пенсії у зв'язку з втратою годувальника призначаються із заробітку годувальника або із пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті (заробітну плату, чи пенсію).

ОСОБА_2 з 12.05.2016р. отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника та вимагає здійснити їй перерахунок пенсії по втраті годувальника, оскільки до пенсії не зараховано період роботи її чоловіка з 27.05.1955р. по 10.03.1980р. та з 12.07.1983р. по 12.05.1988р. в районі Крайньої Півночі, а також зазначає, що її чоловік мав право на пільгове обчислення стажу в півтораразовому розмірі, оскільки, працюючи в районі Крайньої Півночі та в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі, останній користувався пільгами, передбаченими Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а тому вважає, що розмір її пенсії по втраті годувальника має бути перераховано з урахування вказаних показників.

Проте, призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника не передбачає виникнення права у особи, яка не відноситься до суб'єктів, яким надано право на пенсію за спеціальним Законом, на перерахунок пенсії з підстав, що надають право виключно особам, які працювали в районах Крайньої Півночі, на здійснення перерахунку призначеної пенсії.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість таких тверджень, оскільки право на перерахунок розміру пенсійних виплат нерозривно пов'язане із особою, яка її отримує, у зв'язку з чим у даному випадку неможливо провести перерахунок розміру пенсії померлій особі.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії -задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України - у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання неправомірним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.А. Барановський