Решение № 76301242, 29.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2018 року № 826/5420/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м.Києві, відповідач), в якому просить:

-визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в оформленні пенсії державного службовця та зобов'язати вчинити відповідні дії;

-визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993;

-зобов'язати відповідача призначити позивачу з 11.09.2017 пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 та здійснити перерахунок зазначеної пенсії станом на 30.03.2018.

Ухвалою суду від 04.04.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом та 27.04.2018 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити у зв'язку із відсутністю правових підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачу на підставі Закону України «Про державну службу».

Позивач подав відповідь на відзив 07.05.2018, у якій зазначив про невиконання відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії та не здійснив виплату пенсії у розмірі, визначеному чинним законодавством, оскільки до правовідносин повинні застосовуватись норми Закону України «Про державну службу».

Ухвалою суду від 29.08.2018 замінено первинного відповідача - Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві (03680, м. Київ, вул. Антоновича, 70, код ЄДРПОУ 40375920) його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

ОСОБА_1 знаходилась на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 6572,04 грн. з 07.09.2017.

11.09.2017 позивач звернулась із заявою щодо переведення її на пенсію державного службовця.

Листом від 17.01.2018 за №3537/06 Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило в призначенні пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки на момент звернення у ОСОБА_2 стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, складає 07 років 04 місяці 23 дні, а не необхідні по законодавству 10 років.

Позивач, вважаючи рішення та дії відповідача протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Законом України «Про державну службу» встановлені загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовця.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (надалі також - Закон №889-VIII) втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (надалі також - Закон № 3723-ХІІ), крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, якими передбачено право державних службовців, за певних умов, на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ.

На призначення пенсії за Законом № 889-VIII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до категорії посад, віднесених до категорії посад державних службовців (ст.37 Закону № 3723-ХІІ), можуть розраховувати дві категорії осіб: державні службовці, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, та які мають на день набрання чинності Законом № 889-VIII не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для жінок не менше 20 років. У тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців. А також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є оцінка: наявності у позивача стажу роботи на державній службі та стажу, що може бути прирівняний до стажу державного службовця, необхідного для призначення пенсії державного службовця та правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у переведенні його на пенсію державного службовця.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зарахування до стажу державної служби позивача періодів її роботи доцентом та професором кафедри дошкільної педагогіки Київського державного університету ім.М.П.Драгоманова, суд бере до уваги наступне.

Згідно ст. 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», від 13.12.1991 №1977-ХІІ (надалі також - Закон №1977-ХІІ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, пенсія науковому (науковому - педагогічному) працівнику призначається за досягненням пенсійного віку, зокрема, жінкам - за наявності страхового стажу не менше як 20 років, у тому числі стажу наукової роботи - не менше як 15 років.

Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги в разі виходу на пенсію відповідно до ст.24 Закону, затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 04.03.2004 №257. До цього переліку відносяться: керівник (ректор, президент, начальник, тощо); заступник керівник (перший проректор, проректор, віце-президент) з науково-педагогічної, наукової роботи; декан; завідуючий кафедрою; професор; доцент; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; старший викладач; викладач, асистент; керівник (завідуючий, начальник, директор), заступник керівника (завідуючого, начальника, директора) наукового підрозділу (інституту, частини, відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи); головний науковий співробітник; провідний науковий співробітник; старший науковий співробітник; науковий співробітник; молодший науковий співробітник, учений секретар.

Аналіз наведених положень Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та вказаної постанови Кабінету Міністрів України дає підстави для висновку, що законодавець пов'язує наукову діяльність з роботою наукового працівника у науковій установі (підрозділі), для якої така діяльність є основною.

Відповідно до абзаців 1, 7 ст.1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Науково-дослідною (науково-технічною) установою (далі - наукова установа) є юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт

Стаття 1 вищезазначеного Закону дає визначення терміну «науково-технічної діяльності та наукового працівника» в такому значенні: науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання; науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації;

Згідно ст. 6 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» науковий працівник може виконувати науково-дослідну, науково-педагогічну, дослідно-конструкторську. Дослідно-технічну, проектно-конструкторську, проектно-технологічну, пошукову, проектно-пошукову роботу та (або) організовувати виконання зазначених робіт у наукових установах та організаціях, вищих навчальних закладах, лабораторіях підприємств.

До посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівня акредитації, згідно Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, належать: керівник (ректор, президент тощо), заступник керівника (перший проректор, проректор, перший віце-президент, віце-президент), діяльність якого безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом, керівник філіалу, заступники керівника філіалу (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), керівник вищого навчального закладу післядипломної освіти, що акредитований за III або IV рівнем, його заступники (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), завідувач кафедрою - професор, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист, провідний концертмейстер, концертмейстер, декан, заступник декана, керівник навчально-наукового інституту у складі вищого навчального закладу IV рівня акредитації, його заступники (діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом), вчений секретар, завідувач: докторантурою, аспірантурою, ординатурою, інтернатурою, підготовчим відділенням.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи (служби, навчання), а також архівними установами у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 № 637. До документів, що підтверджують трудовий стаж також належать довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1979, копії якої наявні в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_3 працювала з 24.09.1985 по 08.09.2008 на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора кафедри дошкільної педагогіки Київського державного університету ім.М.П.Драгоманова IV рівня акредитації.

09.09.2008 ОСОБА_3 прийнята за конкурсом на роботу в Міністерство освіти і науки України, де і працює по теперішній час на посаді головного спеціаліста відділу інформаційно-аналітичної роботи Департаменту вищої освіти з присвоєнням 8 рангу державного службовця.

Таким чином, суд виходить з того, що оскільки на день набрання чинності Закону №889-VIII позивачка займала посаду на державній службі, стаж роботи на посадах, робота на яких зараховується до державної служби становить більше 10 років, і відповідно до положень ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» досягла пенсійного віку, то ОСОБА_1 є особою на яку поширюється дія п.п.10, 12 Перехідних та прикінцевих положень Закону №889-VIII та ст.37 Закону № 3723-ХІІ.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно не врахував позивачці час роботи в Київському державному університеті ім.М.П.Драгоманова IV рівня акредитації при розрахунку стажу державної служби особи, а тому дії відповідача в неврахування часу роботи при розрахунку стажу державної служби особи необхідно визнати протиправними та зобов'язати відповідача усунути дане порушення його прав на призначення пенсії саме відповідно до Закону України «Про державну службу».

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі

Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, та захистити права позивача шляхом визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначені пенсії державного службовця згідно ст.37 Закону України «Про державну службу»; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи з 1991 року по 2008 рік на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора кафедри дошкільної педагогіки Київського державного університету ім.М.П.Драгоманова IV рівня акредитації.

Також, суд вбачає за можливе з метою належного та ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, як правонаступника, розглянути заяву позивача від 11.09.2017 з урахуванням вищезазначених висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (03121, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у призначені пенсії державного службовця згідно ст.37 Закону України «Про державну службу».

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи з 1991 року по 2008 рік на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора кафедри дошкільної педагогіки Київського державного університету ім.М.П.Драгоманова IV рівня акредитації.

4. В частині інших позовних вимог відмовити.

5. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), розглянути заяву позивача від 11.07.2017 з урахуванням вищезазначених висновків суду.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій