Постановление суда № 76301187, 28.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

28 серпня 2018 року м. Київ № 826/8506/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Смолій І.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни про відвід судді Кузьменко А.І. в адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварський завод пластмас" до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни третя особа Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Броварський завод пластмас" (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (далі по тексту - відповідач), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі по тексту - третя особа) про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора.

Відповідачем, 21.08.2018, на адресу суду подано заяву про відвід судді Кузьменко А.І. на підставі п.4 ч.1 ст.36 Кодексу адміністративного судочинства України. Заяву обґрунтовано тим, що наявні очевидні докази того, що відповідач - фізична особа Коротюк О.В. не має зареєстрованого місця проживання в місті Києві, а позивач територіально не знаходиться у місті Києві, суддя не передала справу до іншого суду за підсудністю згідно вимог статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України та продовжує розглядати справу, яка, на думку відповідача, не підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва. Наведене свідчить про наявність ознак зацікавленості судді в тому, щоб відповідна справа перебувала саме в провадженні судді Кузьменко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.08.2018 визнано заявлений позивача відвід необґрунтованим. Передано справу №826/8506/18 на автоматизований розподіл для визнання судді у порядку, встановленому ч.1 ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.

Дослідивши подану заявником заяву, матеріали справи та наявні докази, суд приходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу з огляду на таке.

Згідно з ч.4 ст.40 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч.1 ст.31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу вирішення питання про відвід судді Кузьменка А.І. здійснюється суддею Смолієм І.В., який не входить до складу суду, що розглядає справу №826/8506/18, і визначений у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами п.8 ст.40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви відповідача про відвід судді Кузьменко А.І. по справі №826/8506/18 у письмовому провадженні.

Розглянувши подану заяву, Окружний адміністративний суд м.Києва звертає увагу на наступне.

Частиною 3 ст.39 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

При цьому частини четверта статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб'єктивного критерію, але й об'єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (Рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Стаття 15 Кодексу суддівської етики затвердженого на XI з'їзді суддів України 22.03.2013 зазначає, що: "Неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді".

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 у справі "Білуга проти України", від 28.10.1998 у справі "Ветштайн проти Швейцарії" тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Розглядаючи питання безсторонності з двох точок зору, Європейський Суд з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що по-перше, йдеться про суб'єктивний підхід, для того щоб спробувати визначити переконання та особисту поведінку конкретного судді у конкретній обстановці. Зокрема, суд не повинен суб'єктивно виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. По-друге, слід застосувати об'єктивний підхід, метою якого є пересвідчитися, чи надає суд необхідні гарантії, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву; крім того, поняття незалежності та об'єктивної безсторонності тісно пов'язані між собою (справи "Пуллар проти Сполученого Королівства" і "Томанн проти Швейцарії", а також "Екедемі Трейдинг ЛТД та інші проти Греції" і "Дактарас проти Литви").

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Довіра це суб'єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але всупереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв'язку з цим викликають недовіру до суду.

При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.

У відповідності до положень п.2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям:

забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду;

судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Так, стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.

Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 етапі 6 Конвенції захист прав і основних свобод людини, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії", рішення від 24.02.1993, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (заява № 33958/96. п. 42. ЄСПЛ 2000-ХІІ).

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те. що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996 Reports 1996-III, с. 794. п. 38).

Застосовуючи об'єктивний критерії, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумнів в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обгрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, (п. 44. та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (рішення від 07.08.1996. Reports 1996-ІІІ, с. 951- 952. п. 58).

У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (рішення від 26.10.1984, серія А. № 86. с. 14. п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна, там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (рішення від 28.10.1998. Reports 1998-УІІІ. с. 3116. п. 45).

Крім того, як вказав Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10.10.2009), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" , "Веттштайн проти Швейцарії". У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (рішення від 10.06.1996. Reports 1996- ІІІ. с. 794. п. 38).

Європейських суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що посадові особи держави не мають права виказувати будь-які думки щодо певних юридичних обставинах, які є предметом розгляду судовими інстанціями, так як в країнах, де є реальний поділ гілок влади, виконавчі та законодавчі органи влади не мають будь-яким чином впливати на судову владу.

В рішенні ЄСПЛ "Тhe Sunday Times проти Сполученого Королівства" від 26.04.1979, вказано: "Якщо спірні питання обговорюються публічно і в такий спосіб, що громадськість може передчасно зробити свої висновки стосовно них, існує небезпека втрати довіри до суду. Крім того, якщо люди звикають до псевдо-процесів у ЗМІ, із часом це може спричинити невизнання суду єдиним органом, створеним для вирішення правових спорів".

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилання заявника на не згоду з процесуальними рішеннями судді, судом відхиляються, як такі, що не можуть бути підставою для відводу судді, відповідно до статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення заяви відповідача про відвід судді Кузьменко А.І. у даній справі відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п.9 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із основних засадам (принципом) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з п.1 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява відповідача про відвід судді Кузьменко А.І. є безпідставною та про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 36, 39, 40, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

У Х В А Л И В:

Відмовити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксані Вікторівні у задоволенні заяви про відвід судді Кузьменко А.І.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Смолій