Решение № 76297614, 21.12.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року Справа №804/8080/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2 за участю: позивача ОСОБА_3 представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Військової частини А1363 про стягнення середнього заробітку та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про:

- стягнення з Військової частини А1363 (далі – В/ч А1363, відповідач) середнього заробітку за період з 11 липня 2016 року по вересень 2017 року включно в сумі 55’ 262грн.86коп. без урахування податків, зборів та інших обов’язкових платежів;

- зобов’язання В/ч А1363 в подальшому, на час проходження позивачем військової служби за контрактом, продовжувати зберігати за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток, який нараховувати та виплачувати без порушень норм діючого законодавства України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно ч.3 ст.119 Кодексу Законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) за ним, у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення збережено місце роботи, посада і середній заробіток у В/ч А1363. Таким чином, невиплату відповідачем середнього заробітку вважає такою, що не відповідає вимогам закону і порушує його трудові права.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що оскільки позивача було прийнято на військову службу за контрактом за його згодою в період, коли мобілізація не проводилась, права на збереження середнього заробітку він не має. Також однією з причин невиплати позивачу середнього заробітку є відсутність фінансування військової частини.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, діяльність в межах закону та наданих повноважень, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2016р. між ОСОБА_5 оборони України в особі командира Військової частини А1964 полковника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено контракт «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу» до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до витягу з Наказу командира Військової частини А1964 від 11.07.2016р. №33-РС старшого прапорщика запасу ОСОБА_3 прийнято на військову службу за контрактом до Збройних Сил України.

Згідно з наказом командира Військової частини польова пошта В3422 (А1363) від 11.07.2016р. №174 за позивачем, прийнятим на військову службу за контрактом, строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України на особливий період, але не більше одного року збережено місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток у Військовій частині польова пошта В3422 (А1363).

10.08.2016р. Наказом командира Військової частини А1964 №181 позивача переведено до військової частини польова пошта В3422.

Наказом командира Військової частини польова пошта В3422 від11.08.2016р. №201 позивача призначено на посаду сержанта з матеріального забезпечення начальної роти навчального батальйону, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

22.08.2016р. увільнений від займаної посади і призначений на посаду старшого інструктора – начальника містечка (вогневого) директриси БМП цієї ж військової частини.

27.09.2017р. позивачем на ім’я командира Військової частини А1363 подано рапорт щодо надання останнім пояснень відносно невиплати середнього заробітку.

Командиром Військової частини А1363 27.09.2017р. надано відповідь за №539, за змістом якої старшого прапорщика запасу ОСОБА_3 призвано на військову службу за контрактом 11.07.2016р. за його згодою, в період, коли мобілізація не проводилась, права на збереження середнього заробітку він не мав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 26.03.1992 року №2232-XII (надалі по тексту - Закон України №2232-XII).

За змістом ч.1 ст.1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби (частина 3 статті 1 Закону України №2232-ХІІ).

Частиною 7 статті 1 Закону України №2232-ХІІ визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують, державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст.119 КЗпП України - за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічне зазначено і у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

ОСОБА_5 оборони України №322/2/8417 від 01.10.2015 року щодо особливого періоду повідомляється, що особливий період в Україні настав з 17.03.2014 року, на підставі Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», та триває і на сьогоднішній час, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Отже, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви та стягнення на користь позивача з військової частини А1363 середнього заробітку за період з 11.07.2016р. по вересень 2017 року включно.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч.3 п.2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – на число календарних днів за цей період.

З наявної у матеріалах справи довідки про середню заробітну плату №65 від 06.10.2017р. (а.с.25), виданої відповідачем, позивачу обраховано розмір середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту коригування за період серпень 2016 – вересень 2017 включно, що у сумі складає 55’ 262грн.86коп., яку позивач і просить стягнути.

Отже, стягненню підлягає середній заробіток за період з 11.07.2016р. по вересень 2017 року у розмірі 55’ 262грн.86коп.

Відповідно до п.2 ч.1 та п.1 ч.2 ст.371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення суми боргу при присудженні виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання Військової частини А1363 в подальшому, на час проходження позивачем військової служби за контрактом, продовжувати зберігати за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток, який нараховувати та виплачувати без порушень норм діючого законодавства України, суд зазначає наступне.

Захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси позивача, щодо порушення яких суд дійшов відповідного висновку та це підтверджується відповідними доказами. При цьому, суд не має повноважень вирішувати на майбутнє.

Керуючись ст.ст.241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Військової частини А1363 про стягнення середнього заробітку та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А1363 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, смт.Черкаське, код ЄДРПОУ 08190603) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток з 11 липня 2016 року по вересень 2017 року в сумі 55262грн.86коп. (п’ятдесят п’ять тисяч двісті шістдесят дві грн. 86 коп.) без урахування податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Звернути до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за однин місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 02 січня 2018 року.

Суддя ОСОБА_1