Решение № 76273636, 06.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2018 року № 826/1291/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного територіального управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб»;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період роботи на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпамп» з 01.03.2006 по 30.04.2006 та з 01.01.2007 по 31.12.2008;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб» з 17.08.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2018 здійснено заміну відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 22869069) на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не включено до страхового стажу позивача період роботи на посаді директора ТОВ «Інтерпамп», внаслідок чого відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб».

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав.

Згідно частини п'ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся 11.12.2017 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб».

Листом від 09.01.2018 №847/03/03-3926 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб», оскільки визначений Законом страховий стаж для призначення пенсії відсутній.

Вважаючи таку відмову ГУ ПФУ в м. Києві протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту «б» статті 12 вказаного Закону пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 19.07.2003 року:

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином проаналізувавши дані норми необхідною умовою зарахування страхового стажу для призначення чи перерахунку пенсії є сплата страхових внесків, яка враховується згідно відомостей, що містяться в системі обліку Пенсійного фонду.

Як вбачається з витягу з наказу Управління поліції охорони в Київській області Національної поліції України від 04.07.2017 №100о/с, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил підполковника поліції старшого інспектора-чергового чергової частини відділу моніторингу та комунікації ОСОБА_1, загальний трудовий стаж для призначення пенсії - 28 років 04 місяці 10 днів, стаж служби в поліції - 16 років 03 місяці 02 дні.

Однак, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначило, що на день звільнення зі служби страховий стаж позивача менший 25 років.

Так, відповідач зазначає, що у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація щодо сплати за позивача страхових внесків:

- страхувальником «Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2» з 01.01.2004 пл 30.09.2004,

- страхувальником «Фізична особа - підприємець ОСОБА_3» з 01.03.2005 по 07.02.2006;

- страхувальником ТОВ «Інтерпамп» з 10.02.2006 по 31.12.2008, з 18.01.2009 по 28.05.2009.

Відтак, на думку відповідача, страховий стаж на день звільнення зі служби ОСОБА_1 становить 23 роки 04 місяці та 17 днів.

Проте, позивач не погоджуючись з даними твердженнями відповідача, зазначає, що останнім неправомірно не взято до уваги страховий стаж за період роботи ОСОБА_1 з 10.02.2006 по 28.05.2009 (3роки 3 місяці 18 днів) на посаді директора товариств з обмеженою відповідальності «Інтерпамп», оскільки вказаним підприємством сплачувались страхові внески за 2007-2008 роки та подавалась відповідна звітність без персоніфікації, проте, як зазначає позивач, інші працівники у ТОВ «Інтерпамп» не працювали.

Відповідно до листа Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.01.2018 №7072/08, ТОВ «Інтерпамп» зареєстроване в Управлінні з 02.02.2006, за період перебування на обліку підприємством було подано звіти «Розрахунки суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за періоди: (08-12) 2006 рік, (01-12) 2007 рік, (01-12) 2008 рік, (01) 2009 рік. Протягом 2006-2009 років сума зобов'язань , згідно поданих звітів становить 5044,56 грн., за період з 01.02.2006 по 31.05.2009 роки на рахунки Управління надійшло кошитів у сумі 5063,66 грн., в звітах «Рахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відповідні періоди зазначено одну страхову особу.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працював на посаді директора ТОВ «Інтерпамп» з 10.02.2006 по 28.05.2009.

Також, в матеріалах справи міститься довідка Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 28.11.2017 №2009/10-13-11-01-19 «Відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків», відповідно до якої ОСОБА_1 отримував доходи за період з 2006-2009 - заробітна плата ТОВ «Інтертамп».

Отже, матеріали справи підтверджують, що у спірний період ОСОБА_1 працював на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпамп».

При цьому, з листів Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вбачається, що відповідач не заперечує сплати внесків ТОВ «Інтертамп» на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначає, що у відповідні періоди зазначено одну застраховану особу.

Щодо відсутності персоніфікованого обліку ТОВ «Інтертамп» у вказаних звітах, суд зазначає, що норми ст.ст. 14 та15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» покладали обов'язок зі сплати страхових внесків на страхувальників (роботодавців) позивача. При цьому, відповідно до ч. 10 ст. 20 вказаного Закону якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З даної норми вбачається, що застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасну або взагалі за несплату страхувальником нарахованих страхових внесків із суми її заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, Головним Управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві протиправно не зараховано у страховий стаж ОСОБА_1 період роботи на посаді директора ТОВ «Інтерпамп» з 01.03.2006 по 30.04.2006 та з 01.01.2007 по 31.12.2008, що зумовлює протиправну відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб».

Крім того, Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому, Суд застосовує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», відповідно до яких, саме орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Крім того, Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

З аналізу норм права, суд вважає, що ефективним захистом порушених прав позивача є зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб» з 17.08.2017.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного територіального управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб» у зв'язку із недостатнім страховим стажем.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати у страховий стаж ОСОБА_1 період роботи на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпамп» з 01.03.2006 по 30.04.2006 та з 01.01.2007 по 31.12.2008.

4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1. пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших категорій осіб» з 17.08.2017.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 2114,40 грн. (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 40 коп. ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян