Решение № 76273296, 05.09.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2018 року № 759/16695/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі- позивач/ОСОБА_1) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд (з врахуванням заяви про зміну позовних вимог):

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у м.Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії;

- зобов'язати ГУ ПФУ у м. Києві нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії нарахованої на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2018 за період з 18.03.2012 по 31.08.2014 у зв'язку з порушенням строків його виплати з урахуванням офіційно встановлених індексів споживчих цін в сумі 44395,65 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №759/16695/17.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.12.2017 адміністративну справу №759/16695/17 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2018, адміністративну справу №759/16695/17 передано судді Каракашьяну С.К.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2018 адміністративну справу №759/16695/17 прийнято до провадження судді Каракашьяна С.К., суд ухвалив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до Закону України "Про компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою пенсії на підставі рішення суду, оскільки тривале ненарахування пенсії за минулі періоди сталося з вини відповідача.

Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надано.

Згідно частини п'ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 у справі №759/20478/13-а визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців з 01.04.2012 року протиправними та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 31.05.2012 року №21/3/2-1647/1999 з 18.06.2012 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі №759/20478/13-а, відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 18.06.2012 по 31.08.2014 та нараховано кошти в сумі 44281,62 грн., які перераховані на рахунок позивача в лютому 2017 року.

11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою сум перерахованої пенсії на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2014 №759/20478/13-а.

Листом від 23.10.2017 №25163/03/12-2401 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат. Вказана відмова вмотивована тим, що виплата недоплаченої пенсії за рішенням суду має разовий характер, а тому на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам трати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації зазначеного Закону та затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як виплати грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2,3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, та визначає поняття "доходи" - доходи громадян, які не мають разового характеру : пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Частиною 2 статті Закону №2050-ІІІ визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, у розумінні Закону №2050-ІІІ пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого роду проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно ст. 7 ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відтак суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

В свою чергу, основною умовою для відповідної виплати громадянину є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Отже позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати пенсії.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якою також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права Особи на компенсацію та і обчислення конкретного її розміру.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі №21-518а14, в якій зазначено, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для компенсації втрати частини доходу, так як позовні вимоги ОСОБА_1 у повній мірі відповідають вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Ухвалою про прийняття справи до провадження від 29.03.2018 зобов'язано відповідача надати відзив протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали.

Надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом № 0105102079902 копія вказаної ухвали була отримана останнім 03.04.2018, відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

В той же час, відповідач як суб'єкт владних повноважень відзив на даний адміністративний позов не надав. Більше того, суду також не повідомлено про причини неподання відзиву, не заявлялось клопотання про продовження процесуального строку на його подання.

Згідно частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії за період з 18.06.2012 по 31.08.2014 включно у зв'язку з порушенням строків його виплати пенсійного забезпечення з врахуванням офіційно встановлених індексів споживчих цін у сумі 44395,65 грн. (сорок чотири тисячі триста дев'яносто п'ять гривень 65 коп.).

4. Витрати по сплаті судового збору в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.) відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян