№ 7623759, 07.11.2008, Київський районний суд м. Донецька

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №2а~207\08

07 листопада 2008 року м.Донецьк,

Київський районний суд м. Донецька в складі:

Головуючого судді - О.В. Епель,

при секретарі -С.І. Батуркіной,

за участю позивача-Черевань І.І.,

предст. відповідача - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м. Донецька

справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального

захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення

недоотриманих сум на оздоровлення за 2003-2007 роки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Київського району м. Донецька м. Донецька з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих ним сум на оздоровлення за 2003-2007 роки, мотивуючи заявлені вимоги тим, що він є інвалідом третьої групи і знаходиться на обліку в Київському УПСЗН м. Донецька , відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на соціальний захист і отримання щорічних грошових компенсацій на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, відповідач систематично порушує його право шляхом здійснення грошових виплат значно нижчих, ніж передбачено законом, тому він звернувся до суду і просив стягнути з відповідача суму недоотриманих грошових виплат за 2003 - 2007 роки включно, яка загалом складає 6333,00 грн.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав заявлені ним вимоги, наполягав на їх задоволенні, в обґрунтування чого надав пояснення, які аналогічні тим, що викладені у його позовній заяві.

Представник відповідача, яка діяла на підставі перевірених судом повноважень (довіреності) - ОСОБА_3, позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні, пояснив таке тим, що позивачу протягом 2003-2007 років проводились грошові виплати у відповідності до існуючих фінансових можливостей держави згідно до Законів «Про бюджет» на відповідні роки та Постанов Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. і вважала, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Вислухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи суд дістається висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку , у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі та в межах повноважень , у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров»я довкілля та на відшкодування завданого порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України»Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).

Статтями 63,48 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов»язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 .03.2002 р. № 256 був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, і встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад. До компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладний обов»язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення , зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку відповідача як інвалід третьої групи і відповідно до ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і має право на отримання соціальної грошової допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Здійснення виплат відповідачем протягом спірного періоду базувалось на існуючих можливостях держави відповідно до Законів України «Про бюджет» на відповідні роки та Постанов КМУ №№ 836 от 26.07.96 р. та від 12.07.2005 р. Фактично відповідачем на користь позивача були виплачені наступні суми на оздоровлення : у 2003 - 2004 роках - по 21,50 грн., 2005-2007 роках - по 90,00 грн. Між сторонами немає розбіжностей щодо цих обставин, тому вони вважаються судом достовірними і приймаються до уваги.

Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Тобто нормами спеціального закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, що кратна розміру мінімальної заробітної плати , встановленої Законом на час здійснення виплати, інвалідам III групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

Встановлений ще постановами КМУ № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р. розмір щорічної допомоги на оздоровлення не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Всупереч норм спеціального Закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно частини 4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу силу відповідності до пункту 2 Указу Президента України « Про Єдиний реєстр нормативних актів» від 27.06.96 р стосовно преюдиції нормативних актів.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на відповідні роки, а не вказані Постанови КМУ.

Крім того, зі змісту вимог законів України про державний бюджет України на 2003, 2004, 2005, 2007 роки вбачаються обмеження щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такі обмеження рішенням Конституційного суду України визнавались неконституційними, однак дії абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 були зупинені в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п.37 ст.77 Закону України № 3235-IV від 20.12.05 р. «Про державний бюджет України на 2006 рік» , який до теперішнього часу не визнавався неконституційним Конституційним судом України.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не довів в суді правомірність нарахування позивачу сум на оздоровлення з посиланням на існуючі фінансові можливості держави, Закони «Про бюджет» на 2003-2005 та 2007 роки та Постанови Кабінету Міністрів № 836 від 26.07.96 р. та № 562 від 12.07.05 р.

Однак, в зв»язку з тим, що положення статті 48 Закону були зупинені в частині виплат компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної плати на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» , який неконституційним не визнавався, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог позивача про стягнення недоотриманих ним грошових коштів на оздоровлення за 2006 рік.

Таким чином, суд вважає що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 та за 2007 роки є неправомірними, тому задовольняє вимоги позивача у цій частині і відмовляє у задоволенні позовних вимог за 2006 рік.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд також не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем процесуального строку для звернення з даним позовом , вважає їх необгрунтованим, оскільки відповідно до частини З ст.99 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду. Пункт 3 частини 1 ст.268 ЦК України передбачає, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.

Проаналізувавши виниклі правовідносини, встановлені судом обставини та матеріали справи у їх сукупності суд вважає, що Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради повинно виплатити заявнику щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2005, 2007 роки виходячи з наступного розрахунку: за 2003 рік - в сумі 798,50 грн.(205х4-21,50), за 2004 рік - в сумі 1026,50 (262x4-21,50), за 2005 рік - в сумі 1238 грн. (332 х4-90) , за 2007 рік -в сумі 1750 грн.(460x4-90), а всього підлягає стягненню 4813 грн. з огляду на те, що на момент здійснення фактичних виплат УПСЗН був належним відповідачем.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст.. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі викладенного, керуючись ст.ст.2,4,8,10,11,17,158-163 КАС України, Конституцією України, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2003-2007 роки - задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради , розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, 263, МФО 834016, р/р 35214027001472, ЄДРПО 25968659 ГУДКУ у Донецькій області на користь ОСОБА_2 недоотриману компенсацію на оздоровлення за 2003-2005р., 2007 роки в загальному розмірі 4813 (чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн.

6 задоволенні решти позовних вимог- відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана у 10 денний строк. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана у 20 денний строк після подачі заяви.