№ 76190835, 29.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/183/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян Марина Бондівна

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

29 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (м. Вінниця, 18 травня 2018 року) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0011261401, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 880362,00 грн. основного платежу та 220091,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів розглянула письмову заяву представника позивача про відкладення розгляду справи, і прийняла рішення про відмову у її задоволенні через відсутність підстав.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 15 грудня 2017 року на підставі направлень на перевірку від 30 жовтня 2017 року Кушніром Є.В., головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки та перевірок інших галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області, Калитою О.В. головним державним ревізором-інспектором відділу фактичних перевірок, контролю за розрахунковими операціями аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області, Чайкою М.Ю. головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Вінницькій області відповідно до ст. 20, п. 77.2 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 ПК України на підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області № 3102 від 17 жовтня 2017 року проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2017 року, валютного законодавства за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообовязкове соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт № 3036/1401/30807151 від 15 грудня 2017 року, висновками якого встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 880362 грн., в т.ч. серпень 2016 року у сумі 133341 грн., вересень 2016 року у сумі 116687 грн., жовтень 2016 року у сумі 496953 грн., грудень 2016 року у сумі 66713 грн., січень 2017 року у сумі 66668 грн.

На підставі акту перевірки № 3036/1401/30807151 від 15 грудня 2017 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0011261401, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 880362,00 грн. основного платежу та 220091,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно п.44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

За змістом п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений ст. 198 ПК України.

У відповідності до п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Вимогами п.п.200.1, 200.2 та 200.3 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з п.201.11 ст. 201 ПК України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Правовий аналіз наведеного нормативного положення свідчить про те, що право платника податків на податковий кредит виникає у випадку підтвердження господарських операцій податковими накладними чи іншими первинними документами.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

В свою чергу, встановлено, що в ході проведення перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту за період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2016 року ПДВ на загальну суму 813694 грн., в т.ч. серпень 2016 року у сумі 133341 грн., вересень 2016р. у сумі 116687 грн., жовтень 2016 року у сумі 496953 грн., грудень 2016 року у сумі 66713 грн., січень 2017 року у сумі 66668 грн. з вартості ЗЗР, мінеральних добрив, насіння кукурудзи та сої, ядохімікатів, отриманих від Постачальника ТОВ "Корпорація "Агро- Захист".

Проте, вказані висновки податкового органу викладені в акті перевірки є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Встановлено, що в ході проведення перевірки ТОВ "Поділля Агроінвест" за перевіряємий період здійснювало взаємовідносини з ТОВ "Корпорація "Агро- Захист".

Оцінюючи взаємовідносини позивача з ТОВ "Корпорація "Агро- Захист", в межах дослідження питання про правомірність формування податкового кредиту, визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, варто враховувати наявність, по-перше, договір на надання певних послуг, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та звязку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, по-третє, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.

Разом з тим, досліджуючи взаємовідносини товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агроінвест" та товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро- Захист" встановлено наступні факти, які свідчать про реальність господарських операцій між ними.

01 липня 2016 року між ТОВ "Корпорація "Агро- Захист" (Постачальник) та ТОВ "Поділля Агроінвест" (Покупець) укладено договір №01/07 поставки товару в межах довготривалих господарських зв'язків.

Пунктом 1.1 договору визначено, що на умовах даного Договору Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товар, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар в повному обсязі.

Кількість і асортимент товару, що є предметом цього Договору, його ціна, строки та місце поставки, строки оплати товару визначаються в специфікаціях, які підписуються Сторонами та скріплюються печатками і є невід'ємною частиною цього договору.

Порядок та умови фактичної поставки товару від Покупця до Продавця обумовлюються сторонами окремо по кожній такій поставці додатково.

Пунктом 4.2 договору визначено, що усі розрахунки за цим Договором здійснюються на підставі рахунку виставленого Постачальником чи видаткових накладних. Розрахунки за товар здійснюються в грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до Специфікації № 1 до договору поставки № 01/07 від 01 липня 2016 року, визначено кількість і асортимент товару, його ціна та строки оплати товару.

Факт реальності виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: податковою накладною від 08.08.2016 року № 17, видатковою накладною № 08/08 від 08.08.2016 року, товарно-транспортною накладною № 08/08 від 08.08.2016 року, податковою накладною від 02.09.2016 року № 25, видатковою накладною № 02/09 від 02.09.2016 року, товарно-транспортною накладною № 02/09 від 02.09.2016 року, податковою накладною від 06.10. 2016 року № 31, видатковою накладною № 06/10 від 06.10.2016 року, товарно-транспортною накладною № 06/10 від 06.10.2016 року, податковою накладною від 29.09.2016року № 28, видатковою накладною № 29/09 від 29.09.2016 року, товарно-транспортною накладною № 29/09 від 29.09.2016 року, податковою накладною від 10.10.2016 року № 32, видатковою накладною № 10/10 від 10.10.2016 року, товарно-транспортною накладною № 10/10 від 10.10.2016 року, податковою накладною від 26.10.2016 року № 52, видатковою накладною № 26/10 від 26.10.2016 року, товарно-транспортною накладною № 26/10 від 26.10.2016 року, податковою накладною від 06.12.2016 року № 53, видатковою накладною № 06/12 від 06.12.2016 року, товарно-транспортною накладною № 06/12 від 06.12.2016 року, податковою накладною від 18.01.2017 року № 70, видатковою накладною № 29/12 від 29.12.2016 року, товарно-транспортною накладною № 29/12 від 29.12.2016 року, платіжнимдорученням№ 4536 від 02.08.2016 року, платіжним дорученням№ 4576 від 02.09.2016 року, платіжним дорученням № 4621 від 29.09.2016 року, платіжнимдорученням№ 4636 від 06.10.2016 року, платіжним дорученням №115006 від 10.10.2016 року, платіжним дорученням № 115043 від 26.10.2016 року, платіжним дорученням № 115133 від 06.12.2016 року, платіжним дорученням № 115169 від 29.12.2016 року.

Що стосується тверджень представника відповідача, що у зв'язку з ненаданням до перевірки товарно-транспортних накладних, які підтверджують фактичне транспортування придбаного товару, слід зауважити наступне.

За правилами п.1 "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри, що передбачає п.11.4 та п.11.5 вказаних правил.

Тобто, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України, однак остання не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

В силу п.п. 11.4-11.6 глави 11 вказаних Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Тобто, за змістом вказаних норм, товарно-транспортну накладну складає вантажовідправник й після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Представником позивача зазначалось, що доставка придбаного у ТОВ Корпорація "Агро-Захист" здійснювалась продавцем відповідно до умов договору поставки товару № 01/07 від 01.07.2016 року, доставка товару входила в ціну товару. ТОВ Корпорація "Агро-Захист" вчасно не були надані екземпляри товарно-транспортних накладних покупця, в зв`язку з тим, що товариство окремо не оплачувало послуги перевезення, копії товарно-транспортних накладних у ТОВ "Корпорація "Агро-Захист" не витребовувались.

Також, слід взяти до уваги, що товарно-транспортна накладна є документом, що підтверджує транспортний процес, а факт реальності операцій також підтверджується іншими документами первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, відносно посилань представника відповідача на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Разом з тим, товар який був реалізований ТОВ "Корпорація "Агро-Захист" позивачу придбавався у контрагентів які мають ознаки фіктивності та відповідно до Реєстру податкових накладних в розрізі контрагентів не мали можливості реалізувати даний товар враховуючи відсутності його у продавців , а саме: ТОВ "Палі Трейд", ТОВ "Концепт Інфо" та ТОВ "Енерго Альтернатива", слід зазначити наступне.

Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Так само, позивач не зобов'язаний перевіряти дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та господарюючими суб'єктами, які здійснюють постачання товарів чи робіт цим контрагентам, не зобов'язаний нести відповідальність за несплату податків продавцями (постачальниками), або за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, що підтверджено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

Водночас, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. При цьому податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відтак, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з тим, перевіркою, а також в ході розгляду справи судом не встановлено жодних фактів, які б свідчили про те, що діяльність позивача спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Таким чином, в діях позивача, як платника податку, не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, доцільності та діловій меті здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявністю належним чином оформлених та досліджених судом документів.

В свою чергу, відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які, можливо, допускав його контрагент, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.