Постановление суда № 76011221, 22.08.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/1-342/11

Провадження № 11/779/8/2018

Категорія ст. 411 КПК України

Головуючий у 1 інстанції Руденко Д.М.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Повзла В.В.

суддів Шкрібляка Ю.Д., Гриновецького Б.М.

за участю: прокурора Журавльова Є.Є.

заявників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляцію прокурора на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.03.2018 року про вирішення питання щодо арешту майна в порядку виконання вироку суду, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляції прокурор просить постанову суду скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону. В обґрунтування своїх доводі посилається на те, що суд під час прийняття постанови не дослідив жодних доказів щодо питання яке розглядалось, та не навів мотивів прийнятого рішення. Вказує на те, що на теперішній час вирок суду по справі щодо ОСОБА_3 набув чинності. Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до місцевого суду з клопотання про зняття арешту, мотивуючи своє прохання прийнятим 30.08.2017 року судовим рішення по цивільній справі про поділ майна. Проте, вирок апеляційного суду від 30.08.2016 року в частині конфіскації майна на даний час невиконаний, та знаходиться на виконання у Державній виконавчій службі. Діючим законодавством передбачено, що коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, яка визначається судом за поданням державного виконавця. За вказаних обставин апелянт вважає, що рішення про зняття арешту з майна, яке є спільною сумісною власністю засудженого, до виділення його частки в натурі, передчасне.

Заявники ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали заперечення на апеляцію прокурора, в якому просили залишити постанову місцевого суду без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення. Вважали, що суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки, та правомірно встановив, що майно, на яке накладено арешт досудовим слідством, не визнано знаряддям злочину і не належить виключно засудженому, а є спільною сумісною власністю, внаслідок чого й дійшов висновку про скасування арешту. Заявники також наголошують на тому, що майно, на яке накладено арешт не належить виключно засудженому, а є спільною сумісною власністю. Вказують на те, що перебування майна під арештом перешкоджає їм у здійсненні права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Вважають, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку при прийнятті постанови про скасування арешту з майна, а твердження прокурора про те, що зняття арешту з майна, яке є спільною сумісною власністю засудженого до виділення його частки в натурі, є безпідставне.

Постановою суду першої інстанції задоволено клопотання заявників та скасований арешт, який був накладений по даній кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_3 за п.п. 6, 12 ч.2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 року) на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання заявника ОСОБА_4 про розгляд справи у її відсутність, із посиланням на те, що свої вимоги, що викладені в запереченні на апеляцію заявник підтримує, наголошує на залишенні без задоволення апеляції прокурора.

Прокурор, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби.

Вказані клопотання задоволені.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор, підтримав доводи поданої апеляції, вважав постанову суду незаконною та необґрунтованою, просив її скасувати;

- засуджений просив постанову суду залишити без змін, в задоволення апеляції прокурора – відмовити;

- заявники не підтримали апеляцію прокурора, просили її залишити без задоволення, постанову суду – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляцію прокурора належить задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Процесуальна дія щодо накладення арешту на майно, відбулась в період дії КПК України в редакції 1960 року, тому згідно приписів правових норм КПК України (в редакції 2012 року), колегія суддів при прийнятті рішення керується вимогами КПК України в редакції 1960 року.

Відповідно до ст. 22 КПК України, суд виносить рішення на основі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

В порядку ст. 409 КПК України вирішуються питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Порядок вирішення питань, зв'язаних з виконанням вироку, передбачений ст. 411 КПК України 1960 року.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.10.2013 року, з урахуванням вироку апеляційного суду Івано-Франківської області від 01.08.2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 24.01.2017 року, ОСОБА_3 засудженого за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 1 ст. 263 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 року) до покарання у виді 12 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Також встановлено, що на стадії досудового розслідування, був накладений арешт на майно, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3

Зокрема, постановою старшого слідчого СУ УМВС України в області Шубинець І.Ю. від 27.02.2010 року, автомобіль марки «Мерседес-Бенц» марка МЛ 270 СДІ, д.н.з. НОМЕР_1, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3, визнано речовим доказом по справі з накладенням арешту на нього, та з поміщенням на майданчик для затриманого транспорту Івано-Франківського МВ УМВС в області (а.с. 194 т. 3).

Аналогічно, постановою старшого слідчого СУ УМВС України в області Шубинець І.Ю. від 31.05.2010 року накладено арешт на автомобілі марки ОСОБА_5 314, д.н.з. НОМЕР_2 та ОСОБА_5 814, д.н.з. НОМЕР_3, що на праві приватної власності належать ОСОБА_3 (а.с. 28 т. 9).

З мотивувальних частин вказаних постанов вбачається, що необхідність накладання арешту на вказане майно слідчий обґрунтовує тим, що внаслідок злочинної діяльності ОСОБА_3 нанесені матеріальні та моральні збитки потерпілій по справі, а також у зв’язку із тим, що за вчинений злочин може бути призначена конфіскація майна ОСОБА_3

Крім того, постановою старшого слідчого СУ УМВС України в області Шубинець І.Ю. від 01.06.2010 року, з метою забезпечення цивільного позову, виконання вироку в частині конфіскації майна, накладено арешт на нерухоме майно в м. Івано-Франківську, вул. Труша, 4/7, яке зареєстроване за обвинуваченим ОСОБА_3 (а.с. 22 т. 9).

27.02.2018 року до місцевого суду надійшло клопотання заявників ОСОБА_3 про скасування вказаних вище арештів на майно, внаслідок визнання цього майна спільною сумісною власністю наступних осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яке постановою місцевого суду від 09.03.2018 року було задоволене.

Проте, суд першої інстанції, при розгляді клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про зняття арешту з майна, належним чином не дотримався передбачених законом вимог, що регулює вказане питання.

Крім того, як вбачається з мотивувальної частини постанови, суд першої інстанції лише навів у ній досліджені докази, після чого дійшов висновку, що досудовим слідством вказане майно не визнане знаряддям вчинення злочину і не належить виключно засудженому, а є спільною сумісною власністю.

Між тим, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що арешт майна накладався з метою як забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, так й з метою виконання вироку в частині конфіскації майна.

З матеріалів справи вбачається, що вирок суду в частині конфіскації майна на даний час невиконаний.

З наданої апеляційної суду відповіді начальника Івано-Франківської області МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_6 вбачається, що на виконанні у Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області знаходиться виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №0907/1-342/11 виданого Івано-Франківським міським судом 17.02.2017 року, в якому зазначена вимога6 «Конфіскувати все майно, яке є власністю ОСОБА_3». В цьому ж листі зазначено, що 24.02.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, та на даний час вживаються всі заходи примусового виконання рішення в частині виконання регулятивної частини рішення суду.

З наведеного вбачається, що рішення суду до теперішнього часу невиконане.

Між тим, вказаний факт був залишений поза увагою суду першої інстанції., ані з мотивувальній частині постанови, ані з матеріалів справи, не вбачається що судом досліджувались матеріали, що знаходяться на розгляді у Івано-Франківському МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, що, на думку колегії суддів свідчить про поверхневе дослідження доказів судом.

Так, у відповідності із ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.

Метою кримінального процесу є встановлення об’єктивної істини по справі і прийняття на підставі цього законного, справедливого рішення. Передумовою встановлення істини є всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи.

Всебічність дослідження – це, зокрема, висунення і перевірка всіх можливих версій загального характеру щодо досліджуваних судом обставин та їх правових наслідків.

Повнота дослідження – це правильне визначення предмета доказування, з’ясування всіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, системна оцінка всіх допустимих і належних доказів у сукупності, що є основою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

Об’єктивність дослідження у пізнавальному аспекті – ретельний аналіз всіх обставин кримінальної справи у цілому у відповідності з встановленими фактами, у співставленні різних точок зору і припущень, а в психолого-етичному аспекті – з однаковим офіційним ставленням до всіх учасників процесу та інших осіб, що беруть участь у справі, з максимальним уникненням обвинувального або виправдувального ухилів.

Проте, суд першої інстанції, на якій покладається обов’язок всебічно, повно і об’єктивно досліджувати всі обставини справи, недотримався цих вимог закону.

Між тим, недотримання наведеного вище принципу є однією з вагомих підстав до скасування судового рішення.

Сам по собі факт наявності судового рішення по цивільній справі, яким визнано, що вказане вище арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не звільняє засудженого ОСОБА_3 від призначеного судом додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора в тій частині, що суд першої інстанції при прийнятті рішення, належним чином не врахував вимоги закону, що регулюють питання в частині виконання покарання у виді конфіскації майна, зокрема й у випадку коли засуджений володіє майном спільно з іншими особами.

Це об’єктивно свідчить про те, що в даному конкретному випадку, порушень майнових прав заявників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, як про це наголошували заявники у заперечені на апеляцію, не вбачається, оскільки вирок суду щодо ОСОБА_3, який також є власником арештованого майна, ще невиконаний, в частині конфіскації майна.

Колегія суддів доходить до однозначного висновку, що скасування арешту майна, в той час як вирок суду в частині конфіскації майна до теперішнього часу невиконаний, суперечить суті та меті застосування цього інституту як такого, оскільки за таких обставин застосування додаткового покарання втрачає будь-який зміст.

Судом першої інстанції під час прийняття рішення не було враховано наведені вище обставини, що, на думку колегії суддів, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

В той же час, оскільки суд першої інстанції свої висновки належним чином не мотивував, це позбавляє апеляційну інстанцію можливості прийняти остаточне рішення як того просить прокурор.

Істотне порушення судом кримінально-процесуального закону, являється однією з підстав скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді.

В зв'язку з наведеними порушеннями, колегія суддів вважає, що постанова судді не може бути визнана законною та обґрунтованою, у зв’язку із чим підлягає скасуванню, з поверненням справи на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

При новому розгляді справи належить рахувати наведене вище, повно і всебічно дослідити всі докази, та в залежності від встановленого, прийняти законне й обґрунтоване рішення з неухильним дотриманням вимог КПК України, з викладенням у судовому рішенні аналізу доказів та мотивів прийнятого рішення, з врахуванням доводів, викладених в апеляції прокурора.

Враховуючи викладене та керуючись п. 11 розділу 11 КПК України (2012 року), ст.ст. 365, 366, 369 КПК України (1960 року), колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію державного обвинувача - прокурора Жіравльова Є. Є., що приймав участь у суді першої інстанції, задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.03.2018 року про вирішення питання щодо арешту майна в порядку виконання вироку суду, – скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Повзло

Судді: Ю.Д. Шкрібляк

ОСОБА_7

З оригіналом згідно

Суддя В.В. Повзло