Решение № 75974632, 16.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 серпня 2018 року № 328/3320/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження, адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доМіністерства Оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії , ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства Оборони України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок виконання обов'язків військової служби, однак, Протоколом засідання Комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.09.2017 року № 100 позивачу відмовлено в отриманні одноразової грошової допомоги у зв'язку із наданням неправдивої інформації щодо підстав отримання поранення. Позивач вважає зазначений висновок протиправним та таким, що прийнято відповідачем без належного дослідження доказів, що надавались позивачем до заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018 року справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

На адресу суду, відповідачем направлено відзив на позовну заяву, який отримано судом 10.04.2018року. Відповідно до змісту відзиву, Міністерством Оборони України заперечено щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки надана ним документація не підтверджує існування у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності 3-їгрупи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, у період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року проходив військову службу на території Афганістану (ДРА), та є учасником бойових дій.

Відповідно до довідки МСЕК та копії посвідчення виданого, Управлінням соціального захисту населення Токмацької міської ради Запорізької області, у грудні 2016 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Позивач, вважаючи що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, звернувся до Департаменту фінансів Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю ІІІ групи.

Позивачем зазначено, що відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі рішення, що оформлено протоколом засідання Комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.09.2017 року № 100.

Позивач вважає відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги незаконною, а тому, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців».

Згідно з пункту 4 частини 2 статті 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до пункту 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджене наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за відповідною формою.

За наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з іншими документами, що підтверджують факт отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва) (п. 21.21).

Розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв'язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати. Штатні ВЛК також проводять розшук додаткових документів та надають консультації з питань визначення причинного зв'язку захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців. (п. 21.22).

З приводу тверджень відповідача щодо ненадання позивачем документу про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як підстави для відмови в направлені документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту Архівної довідки, виданої Філіалом Центрального архіву військово-медичних документів м. Сенкт-Петербург № 6/3/1-957 від 15.12.2016 року, вбачається, що позивач, у період з 04.08.1988р. по 29.08.1988р., перебував на лікуванні в 46 відділенні МБ 5-й гв. МСД в/ч пп 93977 м. Шиндат, у зв'язку із отриманими пораненнями 04.08.1988 року при виконанні державного завдання на території ДРА, районі м. Шиндат (автомобільна колона потрапила під мінометний обстріл). Також, із змісту довідки вбачається, що позивач, під час отримання поранень в алкогольному чи наркотичному сп'янінні не перебував. (а.с. 17) .

Факт безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку присвоєння позивачу ІІІ-ї групи інвалідності та отриманих у 1988 році поранень також підтверджується наявними в матеріалах справи копією Витягу із протоколу засідання військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 08.07.2015 року № 2527 та копією Висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 19.05.2016 року № 1298/ж.

Зазначені документи не відкликані, не відмінені та не скасовані.

Інвалідність позивачу встановлено у зв'язку з пораненням, контузією і захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» частиною 9 статті 16і встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що до даних правовідносин слід застосувати Порядок №975, враховуючи, що із заявою про виплату коштів позивач звернувся у вересні 2017 року, ІІ групу інвалідності отримав у жовтні 2016 року. Крім того, позивачем зазначено, що право на отримання одноразової грошової допомоги у нього виникло після встановлення ІІ групи інвалідності відповідно до рішення МСЕК від 17.10.2016.

Відповідно до пункту 6 Порядку, у редакції чинній на час винесення рішення, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІІ групи.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанові КМУ №975.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах по справам №21-446а14 від 18.11.2014 та справа №21-135а15 від 21.04.2015.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач є тією особою, якій необхідно здійснити виплату одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Враховуючи наявність всіх фактичних і правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової допомоги та з метою усунення допущеного порушення прав позивача, яке полягає у фактичній відмові позивачу у призначенні та отриманні одноразової допомоги внаслідок тривалого та безпідставного не реагування на його звернення до суб'єкта прийняття рішень, в чому вбачається протиправна бездіяльність, на переконання суду, єдиним ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, встановлену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності, неприйняття рішення та не виплати позивачу одноразової допомоги.

У контексті наведених обставин слід зазначити, що Міністерство оборони України, як головний розпорядник коштів, має розглядати та, відповідно до унормованого порядку прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У рішенні у справі «Олсон проти Швеції» Європейський суд з прав людини сформулював вимогу чіткого визначення меж дискреційних повноважень, а саме - Закон, яким надаються повноваження певним органам державної влади, має бути таким, щоб обсяг повноважень та спосіб їх застосування були зазначені з достатньою чіткістю та при цьому враховувалась легітимна мета того чи іншого вживаного заходу в тій чи іншій ситуації, щоб надати індивіду адекватний захист від свавільного втручання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи надані докази, а також норми чинного законодавства суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності IІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16і Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

3. Зобов'язати Міністерство оборони України, призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІIІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби . військовому резерві» та статей 16-16і Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленого законом, з урахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук