Решение № 75698484, 12.07.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2018 року м. Рівне №817/1457/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Свінтозельської К.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Голос С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 доУправління Держпраці у Рівненській області скасування постанов про накладення штрафів,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу №000194 від 29.03.2018 в розмірі 11690 грн. та №000195 від 29.03.2018 в розмірі 3723 грн.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згодом суд перейшов до розгляду справи з викликом сторін.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Управління Держпраці у Рівненській області.

В судовому засіданні позовні вимоги в повному обсязі підтримані представником позивача. На їх обґрунтування він зазначив, що за результатами проведеної відповідачем перевірки позивача було складено постанови про накладення штрафу. Позивач не погоджується з висновками перевірки. Щодо протиправності постанови №000194 від 29.03.2018, зазначав що цивільно-правовий договір, укладений з ОСОБА_5, має ознаки трудового договору, так як цей договір не має постійного характеру виконання роботи, не передбачає систематичної оплати праці, а гр.ОСОБА_6 не заперечувала проти укладення саме цивільно-правового договору. Ствердив, що у цивільно-правових договорах, які були укладені між позивачем та ОСОБА_5 відсутні ознаки трудового договору так як вони укладались на чітко визначений строк і після закінчення вказаного у договорах строку припиняли свою дію, у них було чітко визначено обсяг виконання роботи - надання послуг саме на строк дії вказаних договорів, крім того, угоди містять порядок оплати за виконану роботу, яка вказана як винагорода та розмір такої винагороди, порядок розірвання договору та положення про відповідальність сторін, що явно свідчить про їхню цивільно-правову природу. З огляду на це доводив, що постанова про накладення на позивача штрафу за допуск працівника до роботи без оформлення наказу про прийом на роботу є протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Щодо протиправності постанови №000195 від 29.03.2018 то представником позивача в судовому засіданні вказано, що в силу того, що між позивачем та гр. ОСОБА_6 не існували трудові правовідносини, письмового трудового договору (угоди) не було укладено, то у позивача був відсутній обов'язок для подачі повідомлення Державній фіскальній службі про прийняття працівника на роботу згідно строків та порядку який передбачений Порядком повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, який затверджений постановою КМУ від 17.06.2015 №413. За таких обставин, просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав зазначених у поданому відзиві на адміністративний позов. В обґрунтування своїх заперечень пояснив, що за результатами перевірки позивача встановлено порушення останнім вимог ст.24 КЗпП України, а саме: при допуску до роботи працівника ОСОБА_6 не оформлено наказ чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Зазначив, що позивач, укладаючи цивільно-правові договори з гр.ОСОБА_6, вчинив неправомірно та не у відповідності до норм чинного законодавства, а тому постанови про накладення штрафів на позивача є правомірними та обґрунтованими. З таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до Наказу Управління Держпраці у Рівненській області №130 від 05 березня 2017 року та направлення Управління на проведення інспекційного відвідування №134-Н/09-27, 07 березня 2018 року інспектором праці Вирстою Н. М. відповідно до от. 259 КЗпП України, ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого постановою КМ України №295 від 26.04.2017 року було проведено інспекційне відвідування, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 про що складено акт інспекційного відвідування №01А/04-3 від 07.03.2018.

В Акті зазначено про та, що в договорах цивільно-правового характеру від 01.01.2018; 01.02.2018; 01.03.2018 б/н, які укладені з ОСОБА_5 вбачаються ознаки трудового договору, оскільки вони укладалися систематично, а саме, з 01.01.2018 по 31.01.2018, з 01.02.2018 по 28.02.2018 року; з 01.03.2018 по 31.03.2018Крім того договори цивільно-правового характеру передбачають функції, властивих найманому працівнику чим порушено вимоги 4.1 ст.24 КЗпП України. В порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, ОСОБА_6 була допущена до роботи без укладення трудового договору у письмовій формі, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. В порушення вимог постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», фізичною особою - підприємцем не подано повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_6 до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

На підставі цього акту 07 березня 2018 року відповідачем видано позивачу припис про усунення виявлених порушень №01П/04-3/01А.

29 березня 2018 року на підставі акту інспекційного відвідування відповідач приймає постанови №000194 від 29.03.2018 про накладення штрафу в розмірі 111690 грн. та №000195 від 29.03.2018 про накладення штрафу в розмірі 3723 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 зазначеного Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017.

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Згідно з пунктом 11 цього Порядку інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Пунктами 19, 20 зазначеного Порядку передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

В свою чергу, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято оскаржувані постанови про накладення штрафів на підставі висновків про порушення позивачем вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України.

Так, частина перша статті 24 КЗпП України містить перелік випадків, коли трудовий договір з працівником укладається у письмовій формі. Відповідно до частини третьої цієї ж статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу наведених норм слідує, що забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів. Тобто, сфера регулювання статті 24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які по факту підпорядковуються трудовому законодавству, а застосування штрафних санкцій за абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.

За правилами статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату, послуги. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Натомість, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Отже, відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Більш того, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати саме цивільно-правовий договір.

Як свідчать матеріали справи, 01.01.2018 між ФОП ОСОБА_3, як замовником, та громадянином ОСОБА_6, як виконавцем, укладено договір цивільно-правового характеру, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати надати послуги по реалізації товару. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 3723 грн. за домовленістю. Оплата здійснюється на початку місяця наступного за звітним, згідно з актом виконаних робіт, не пізніше 10 банківських днів після підписання акта. Термін дії договору з 01.01.2018 по 31.01.2018.

Згідно з Актом приймання-передачі робіт за договором від 31.01.2018 замовник і виконавець склали наступний акт про те, що згідно з договором цивільно-правового характеру виконавець виконав роботу - послуги по реалізації товару, а замовник прийняв виконані роботи і немає до них претензій, оплаті підлягає 3723 грн., роботи виконувались з 01.01.2018 по 31.01.2018.

01.02.2018 між ФОП ОСОБА_3, як замовником, та громадянином ОСОБА_6, як виконавцем, укладено договір цивільно-правового характеру, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати надати послуги по реалізації товару. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 3723 грн. за домовленістю. Оплата здійснюється на початку місяця наступного за звітним, згідно з актом виконаних робіт, не пізніше 10 банківських днів після підписання акта. Термін дії договору з 01.02.2018 по 28.02.2018.

Згідно з Актом приймання-передачі робіт за договором від 28.02.2018 замовник і виконавець склали наступний акт про те, що згідно з договором цивільно-правового характеру виконавець виконав роботу - послуги по реалізації товару, а замовник прийняв виконані роботи і немає до них претензій, оплаті підлягає 3723 грн., роботи виконувались з 01.02.2018 по 28.02.2018.

01.03.2018 між ФОП ОСОБА_3, як замовником, та громадянином ОСОБА_6, як виконавцем, укладено договір цивільно-правового характеру, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати надати послуги по реалізації товару. Замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірі 3723 грн. за домовленістю. Оплата здійснюється на початку місяця наступного за звітним, згідно з актом виконаних робіт, не пізніше 10 банківських днів після підписання акта. Термін дії договору з 01.03.2018 по 31.03.2018

Згідно з Актом приймання-передачі робіт за договором від 07.03.2018 замовник і виконавець склали наступний акт про те, що згідно з договором цивільно-правового характеру виконавець виконав роботу - послуги по реалізації товару, а замовник прийняв виконані роботи і немає до них претензій, оплаті підлягає 840 грн., роботи виконувались з 01.03.2018 по 07.03.2018.

07.03.2018 між позивачем та ОСОБА_6 було укладено угоду про розірвання договору цивільно-правового характеру б/н від 01.03.2018 згідно з якою замовник і виконавець в зв'язку з необхідністю прийшли до згоди розірвати договір б/н від 01.03.2018 при чому замовник оплатив винагороду за виконану роботу, а виконавець надав послуги по реалізації товару.

Жодних відомостей про те, що ОСОБА_6 не погоджується з укладенням відповідних цивільно-правових договорів, відповідачем під час інспекційного відвідування здобуто не було, так само і відсутні скарги робітника щодо укладення саме договору цивільно-правового характеру з роботодавцем, вказані вище договори виконувались обома сторонами, а відтак вказані угоди вважаються такими, що укладені за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджена ними.

Отже, у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Таким чином, з огляду на предмет укладених договорів та поняття трудового договору, невстановлення інших доказів щодо організації процесу трудової діяльності, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Більше того, інспектори з праці під час інспекційного відвідування взагалі не відібрали ні усних, ні письмових пояснень у гр.ОСОБА_6, не опитали на предмет того, чи остання перебувала у трудових відносинах з позивачем, чи мала постійне робоче місце, якийсь графік роботи, чи отримувала заробітну плату, тощо; не зафіксували в будь-який спосіб фактів виявлення неоформлених трудових відносин, хоча мали таку можливість і право.

Фактично, під час інспекційного відвідування інспектори з праці обмежились лише отриманням у суб'єкта контролю копії цивільно-правових договорів, актів виконаних робіт, щодо ОСОБА_6 та трудових договорів, повідомлення про прийняття на роботу інших осіб, платіжні відомості на виплату заробітної плати за січень, лютий 2018 року, і усі свої висновки побудували виключно на власному, причому досить довільному, тлумаченні положень такого договору.

Разом з тим, у інспекторів праці відсутні повноваження на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів, а тим більше, визнавати їх недійсними та надавати їм статусу трудових.

Доказів недійсності або фіктивного укладення вказаних угод відповідачем не представлено, а судом не здобуто; також під час винесення постанов про накладення штрафів уповноваженими посадовими особами не спростовано дійсності цих документів, при цьому особисті висновки працівників відповідача щодо наявності ознак трудового договору в цивільно-правових угодах укладених між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6, не можуть вважати достатніми і вагомими доказами без врахуванням інших обставин справи в сукупності, оскільки вони носять загальний та неоднозначний характер.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних, передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та гр. ОСОБА_6 під час інспекційного відвідування не встановлено, а в акті перевірки не зафіксовано, що підтверджує цивільно-правовий характер правовідносин між даними особами.

Таким чином, висновки інспекторів праці, викладені в акті перевірки щодо наявності заміни трудових правовідносин цивільно-правовими спростовані вимогами чинного цивільного і трудового законодавства, та матеріалами справи.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов'язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці. Визнання відносин фактичними трудовими може відбуватися лише у судовому порядку за зверненням особи, яка вважає, що її право порушене, на підставі положень статті 232 КЗпП України.

Крім того, в процесі судового розгляду справи судом встановлено, що 07.03.2018 ОСОБА_6 написала заяву про те, що вона просить прийняти її на роботу продавцем продовольчих товарів з 08.03.2018.

Згідно витягу з наказу №4 від 07.03.2018 з 08.03.2018 ОСОБА_6 прийнято на роботу продавцем продовольчих товарів. 07.03.2018 позивачем було надіслано Сарненській ОДПІ ГУ ДФС (Вараське відділення) повідомлення про прийняття працівника на роботу.

08.03.2018 між позивачем та ОСОБА_6 було укладено трудовий договір між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, де зазначено, що цей договір є безстроковим та укладається на невизначений строк. Працівник зобов'язаний виконувати роботу продавця продовольчих товарів, нести повну матеріальну відповідальність за прийнятий товар, зберігати його в належному товарному вигляді, дотримуватись чистоти й порядку на робочому місці, чемно й привітно обслуговувати покупців. ФОП зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 3730 грн. на місяць і проводити нарахування індексації заробітної плати, який визначається не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати; забезпечити безпечні і не шкідливі умови праці для виконання прийнятих працівником зобов'язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, надавати необхідний інвентар, робочий одяг. час виконання робіт установлюється згідно графіку не перевищуючи 40 годин на тиждень.

Відповідно до п. 19 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого постаново КМ України №295 від 26.04.2017 року (далі Порядок) за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушення законодавства про працю, виявлених ПІД час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. (п. 23 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого постаново КМ України №295 від 26.04.2017 року.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (п. 27 вказаного вище Порядку).

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються (п. 28 вказаного вище Порядку).

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 2 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані із здійсненням державного нагляду (контролю) сфері господарської діяльності. Заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норми різних законів чи різних нормативно-актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).

Частина 11 статті 7 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлює, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Відповідачем не заперечується того факту, що ФОП ОСОБА_3 вимоги припису виконав у повному обсязі, а тому суд приходить до висновку, що були відсутні підстави для застосування штрафів.

Стосовно позовних вимог про скасування постанови від 29.03.2018 №000195 то суд зазначає, що її прийняття пов'язане з припущенням відповідача про порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ст. 24 КЗПП України, яке виявилось у тому, що укладені цивільно-правові договори з ОСОБА_6 містять ознаки трудових, яке в свою чергу було спростовано під час розгляду та вирішення справи по суті. Отже і постанова від 29.03.2018 №000195 підлягає скасуванню, оскільки позивач не був зобов'язаний повідомляти ДФС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, оскільки з ОСОБА_6 не укладався трудовий договір.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб'єктом господарювання, вимог ст.24 КЗпП України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, для прийняття оспорюваних рішень від 29.03.2018 №000194 та №000195, згідно яких на позивача накладено штраф у загальному розмірі 115413 грн.

З огляду на наведене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 29.03.2018 №000194 та №000195 не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідних рішень суб'єкта владних повноважень.

За наведеного, відповідні позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 підлягають до задоволення повністю.

Судові витрати присуджуються позивачу відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу Управління Держпраці у Рівненській області від 29.03.2018 року №000194 та №000195.

Присудити на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 39780243) судовий збір в сумі 1116,91 грн. (одна тисяча сто шістнадцять гривень, дев'яносто одна копійка).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Махаринець Д.Є.