Решение № 75505782, 25.06.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року Справа № 804/5991/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді судді суддіОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_4 за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Державної фіскальної служби України, треті особи - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес», Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, треті особи - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі – третя особа-1), Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (далі – третя особа-2), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу суми страхового відшкодування у розмірі 115233,42грн.;

- зобов’язати відповідача виплатити позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 115233,42грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 03.06.1997р. працював в органах державної податкової служби на посаді заступника начальника ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, головного державного інспектора ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська та як службова особа державної податкової служби був застрахованою особою відповідно до положень Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та постанови КМУ від 03.06.1994р. №349 «Про затвердження Порядку та умов обов’язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби». На виконання зазначених актів законодавства, 20.06.2008р. між ЗАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» (Страховик) та ДПА України (Страхувальник), правонаступником якого є відповідач, було укладено договір №029-1 про закупівлю послуг з обов’язкового соціального страхування, а в подальшому договори переукладалися 04.06.2009р. договір №029-2, від 12.08.2010р. договір №029-000004 за умовами якого зобов’язання страховика по виплаті страхового відшкодування розповсюджуються на страхові випадки, що виникли після 20.06.2005р. Так, 05.04.2005р. Дніпропетровською обласною МСЕК №3 позивачеві встановлено 50% втрати працездатності з причини захворювання, а 07.12.2006р. вищевказаним органом встановлено вже 70% відсотків втрати працездатності з причини захворювання зазначених у довідці від 05.04.2005р. При цьому позивач є інвалідом 2 групи по загальному захворюванню. З огляду на означене сума страхового грошового відшкодування яку позивач мав отримати у зв’язку із частковою втратою працездатності 70% складає 170403,66грн. Право на отримання страхового відшкодування визнано відповідачем і в період з 22.05.2006р. по 16.06.2006р. позивач отримав частково грошове відшкодування згідно акту №44/9 від 19.05.2006р. в розмірі 55170,24грн. Водночас залишок несплаченої суми грошового відшкодування у розмірі 115233,42грн. сплачено не було, чим грубо порушено права позивача. Так, позивач не одноразово звертався до страховиків, а саме: ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», які мали сплатити позивачу відповідні кошти, проте отримав відмови, в яких зазначалося що вищевказані страхові компанії повністю виконали свої зобов’язання за договорами страхування та виплатили суми у межах отриманих від страхових платежів. При цьому позивачу стало відомо, що рішенням у справі №804/15546/13-а судом встановлено факт недостатності перерахованих страхових платежів саме ДПА України як страхувальником, а отже обов’язок щодо сплати суми грошового відшкодування у розмірі 115233,42грн. покладається на відповідача як на правонаступника ДПА України, натомість відповідачем не вчинено належних дій щодо сплати цих коштів.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєва М.В. від 21.09.2017р. адміністративний позов повернено позивачу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017р. апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2017р. скасовано та справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 12.12.2017р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/5991/17 та призначено до розгляду у судове засідання на 23.01.2018р., та розгляд справи відкладено на 01.02.2018р., а в подальшому на 20.03.2018р..

20.03.2018р. справа знята з розгляду у зв’язку із перебуванням судді Бондар М.В. з 16.03.2018р. по 30.03.2018р. включно у відпустці, а судді Турлакової Н.В. на лікарняному. Наступний розгляд справи призначено на 20.04.2018р. Справа повторно відкладена.

Представник позивача у судовому засіданні, яке призначено на 25.06.2018р., адміністративний позов підтримав та просив задовольнити його.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку контролюючого органу, останній є неналежним відповідачем по справі, так як страхова виплата повинна здійснюватись виключно з державного бюджету Україну, а на виплати які просить зобов’язати сплатити позивач ДФС України не надходять кошти та розпорядником даних коштів виступає Фонд соціального страхування. Означене обумовлено тим, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо усунення окремих неузгодженостей норм законодавства» ст. 347 «обов’язкове державне особисте страхування посадових осіб органів ДПС» виключено, а постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов обов’язкового державного особистого страхування посадових осіб органів ДПС» втратила чинність 18.12.2015р. При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійні захворювання, які спричинили втрату працездатності». Також відповідач зазначав, що ним виконано всі належні дії щодо виплати позивачу сум страхового відшкодування.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Треті особи у судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що є відповідні докази в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 з 03.06.1997р. працювала в органах державної податкової служби на посаді заступника начальника ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська та головного державного інспектора ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська, та як службова особа державної податкової служби була застрахованою особою відповідно до положень Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та постанови КМУ від 03.06.1994р. №349 «Про затвердження Порядку та умов обов’язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби» (далі – Порядок №349).

Так, у періоді з 2005 по 2012 роки ДПА України було укладено ряд договорів закупівлі послуг із обов’язкового соціального страхування, а саме: №029-1 від 20.06.2008р. з ЗАТ «СК Брокбізнес» щодо виплати страхового відшкодування з 20.06.2005р. до 31.12.2008р.; №029-2 від 04.06.2009р. та №029-000004 від 12.08.2010р. з ЗАТ «СК Брокбізнес» щодо виплати страхового відшкодування з 20.06.2005р. до 31.12.2010р.; №7475854 від 03.08.2011р. та №3126676 від 29.10.2012р. з ПАТ «УАСК АСКА» щодо виплати страхового відшкодування з 03.08.2008р. по 31.12.2011р. та з 02.08.2008р. до 31.12.2012р.

05.04.2005р. Дніпропетровською обласною МСЕК №3 позивачеві встановлено 50% втрати працездатності з причини захворювання, про що було видано відповідну довідку.

07.12.2006р. Дніпропетровською обласною МСЕК №3 позивачу встановлено вже 70% відсотків втрати працездатності з причини захворювання зазначених у довідці від 05.04.2005р. та видано довідку серії 2-18 АД 006516.

У зв’язку із настанням страхового випадку позивач звернувся до ДПА України з заявою про виплату страхового відшкодування.

Так, в період з 22.05.2006р. по 16.06.2006р. позивач отримав від ЗАТ «СК Брокбізнес» грошове відшкодування згідно акту №44/9 від 19.05.2006р. суму в розмірі 55170,24грн.

Водночас згідно з розрахунку позивача, останній мав отримати суму грошового відшкодування у розмірі 170403,66 грн.

З метою отримання несплаченої суми грошове відшкодування, позивач з відповідною заявою від 20.08.2008р. звернувся до третьої особи-1, проте справу позивача було повернуто ДПА України, оскільки станом на 25.03.2010р. третьою особою-1 повністю виконано свої зобов’язання за договором та здійснено виплати страхових сум у межах отриманих страхових платежів. Означене підтверджується листом ДПА України від 05.05.2010р., в якому також було зазначено, що у 2010 році ДПА України планує провести процедуру відкритих торгів на закупівлю послуг зі страхування посадових осіб органів дпс, та після укладання нового договору зі страховою компанією справи, за якими не було здійснено виплати страхових платежів, будуть передані до страхової компанії – переможця тендера.

Повторно позивач звернувся до третьої особи-1 щодо виплати страхового відшкодування із заявою від 28.09.2010р., проте отримав лист від ДПА України від 03.02.2011р. №3290/10/01-221, в якому зазначалося, що станом на 17.12.2010р. третьою особою-1 повністю виконано свої зобов’язання за договором та здійснено виплати страхових сум у межах отриманих страхових платежів. Також, у вищевказаному листі зазначено, що у 2011 році ДПА України планує провести процедуру відкритих торгів на закупівлю послуг зі страхування посадових осіб органів дпс, та після укладання нового договору зі страховою компанією справи, за якими не було здійснено виплати страхових платежів, будуть передані до страхової компанії – переможця тендера.

Після визначення переможця у 2011 році щодо закупівлю послуг зі страхування посадових осіб органів дпс, яким стало Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», позивач 11.10.2011р. звернувся з заявою до третьої особи-2 щодо виплати страхових платежів, проте отримав лист від 19.10.2011р. №3664/7-22/19, в якому зазначалося що відповідно до договору закупівлі послуг із обов’язкового соціального страхування, укладеного з ДПА України, страхова компанія виплачує кошти за період з 03.08.2008р. по 31.12.2011р., в той час як втрата професійної працездатності встановлена позивачу 07.12.2006р., тобто поза межами строку встановленому в договорі.

Також, позивач отримав лист від третьої особи-2 від 18.04.2012р. №3764/22/1, в якому зазначалося, що за результати розгляду пакету документів позивача, заявлена останнім подія визнана не страховою за договором СТД №7475854 про надання послуг страхування посадових осіб органів державної податкової служби України від 03.08.2011р. Крім того, зазначалося, що станом на 28.03.2012р. страхові платежі, призначені для здійснення страхових виплат повністю використані.

В подальшому позивач звертався до відповідача щодо виплати суму грошового відшкодування, та отримав лист від 31.07.2017р. та лист від 10.08.2017р., в останньому, зокрема, зазначалося, що ДПА України належним чином виконала свої зобов’язання з передачі матеріалів для можливості одержання страхового відшкодування за наявності відповідних підстав.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати суми страхового відшкодування у розмірі 115233,42грн., звернувся з означеним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент виникнення спірних відносин) посадові особи органів державної податкової служби підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням службових обов’язків, - у розмірі від шестимісячної до п’ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого постановою КМУ №349 від 03.06.94 року (далі - Порядок), обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби.

Страхові платежі сплачуються Державною податковою службою (далі - страхувальник) до 25 числа кожного місяця у розмірі 0,25 відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця. Облік надходжень страхових платежів і виплат страхових сум повинен вестися окремо від надходжень і виплат за іншими видами страхування. Витрати страховика на здійснення страхування становлять не більше 6 відсотків платежів (п. З Порядку).

Пунктами 5 - 7 Порядку передбачено, що страховик виплачує страхові суми:

а) у разі загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов'язків його спадкоємцям - у розмірі десятирічної заробітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він займав;

б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових

обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього пункту, в зв'язку з загибеллю (смертю) або втратою працездатності (далі - страхова подія) провадиться з урахуванням раніше виплачених страхових сум за цю страхову подію. При цьому страхова сума виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.

З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика протягом трьох років з дня настання страхової події.

Виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.

У разі відмови у виплаті страхової суми страховик у семиденний термін письмово повідомляє про це застрахованого або його спадкоємців і відповідний орган державної податкової служби із зазначенням причини відмови.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що право на виплату страхового відшкодування працівнику дпс виникає, зокрема, з настанням страхової події (втрата працездатності).

Вирішуючи означений адміністративний позов, суд насамперед, повинен перевірити право позивача на отримання заявлених сум до виплат.

Як зазначалося раніше, 05.04.2005р. Дніпропетровською обласною МСЕК №3 позивачеві встановлено 50% втрати працездатності з причини захворювання, а 07.12.2006р. вищевказаним органом встановлено вже 70% відсотків втрати працездатності з причини захворювання зазначених у довідці від 05.04.2005р.

До матеріалів справи позивачем лише долучено копію довідки МСЕК від 07.12.2006р., з якої слідує, що остання була прийнята на підставі акту огляду №1867.

Разом з тим, з наданої довідки суд не може встановити, що втрата працездатності позивача виникла саме у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

На вимогу суду щодо надання документів, зокрема актів, на підставі яких було винесено довідки МСЕК, позивачем не надано жодного доказу.

При цьому, до матеріалів справи позивачем долучено копію пенсійного посвідчення №2319300202 від 09.02.2016р., з якого слідує, що позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання.

Так, Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 року №1317 (далі - Положення) визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медикосоціальними експертними комісіями.

Відповідно до пункту 2 Порядку медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. І група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Відповідно до п.26 Порядку причинами інвалідності є:

- загальне захворювання;

- інвалідність з дитинства;

- нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я); - професійне захворювання.

При цьому, інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або зродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. В свою чергу, Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

В свою чергу, інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав, зокрема під час виконання трудових обов'язків (в тому числі і під час відрядження). При цьому, факт доведення причинно-наслідкового зв'язку в даному випадку має бути доведений, та визначений відповідною медико-соціальною комісією під час встановлення такій особі інвалідності.

Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.

З огляду на означене, та враховуючи той факт, що в пенсійному посвідченні позивача зазначено 2 групу інвалідності загального захворювання, та ті обставини, що сторонами у справі та третіми особами не надано належних доказів які могли би свідчити, що втрата працездатності позивача виникла у зв’язку із виконанням трудових обов’язків, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено право на отримання страхового відшкодування у розмірі 115233,42грн.

Щодо посилань позивача на рішення суду у справі №804/15546/13-а, в якому судом встановлено факт недостатності перерахованих страхових платежів саме ДПА України як страхувальником, то встановлені обставини в вищевказаній справі не мають значення під час вирішення цієї справи, за відсутності у позивача права на отримання страхового відшкодування.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Відповідно до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що судом не встановлено право позивача на отримання страхового відшкодування у розмірі 115233,42грн., суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 244, 245, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 02 липня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3