Постановление суда № 75485153, 17.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

17 липня 2018 року м. Київ№ 826/10842/16Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Суперфіна Бориса Михайловича

треті особи, які Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",

не заявляють Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк",

самостійних вимог

на предмет спору

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання

вчинити певні дії

представники позивача - ОСОБА_3;

учасників справи: відповідача та третьої особи-1 - не з'явилися;

третьої особи-2 - Прохоров І.Р.

(у судовому засіданні 17.07.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, проголошено вступну та резолютивну частини ухвали),

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.07.2016 (суддя Кузьменко В.А.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/10842/16 та призначено її до судового розгляду.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 5645 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу № 826/10842/16 до провадження та призначено до судового розгляду у судове засідання.

31 травня 2018 року через канцелярію до суду від третьої особи-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого відмічено, що в наявності не адміністративний спір, а спір про право, між позивачем і третьою особою-1, а відтак існують підстави для закриття провадження у справі.

Представник позивача заперечив проти задоволення такого клопотання, посилаючись на його необґрунтованість.

У судовому засіданні 17.07.2018 суд поставив на обговорення питання щодо закриття провадження у справі.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечив.

Присутній в судовому засіданні представник третьої особи-1 подане клопотання підтримав у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 06.05.2008 за № 11342126000, між позивачем та третьою особою-2 (Банк) цього ж дня укладено договір іпотеки № 84708, відповідно до якого позивач передав в іпотеку Банку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

13 лютого 2012 року між Банком та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги за низкою договорів іпотеки, до переліку яких входить договір іпотеки № 84708 від 06.05.2008.

В подальшому ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки № 84708 від 06.05.2008. Відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 41640981 від 03.08.2015) на спірне майно за ТОВ «Кей-Колект» та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 зауважує, що договір, яким може здійснюватися позасудове врегулювання спору щодо визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки між третьою особою-1 та/або третьою особою-2 і позивачем не укладався, у зв'язку із чим у відповідача були відсутніми підстави для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за третьою осоюбою-1.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачем до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції Закону № 2147-VIII) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС (у редакції, чинній на час прийняття рішень) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями ст.ст. 2, 4, 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття рішення), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Суд відмічає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15, та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 826/14433/16 і постанові від 21.03.2018 по справі № 802/1792/17-а.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Виходячи з наведеного в цілому, зазначений спір, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, так як він не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин, що, як наслідок, є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту першого частини першої статті 238 КАС України.

Керуючись ст.ст. 238, 241-243, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Клопотання б/н б/д «Про закриття провадження у справі № 826/10842/16» Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - задовольнити.

2. Провадження у справі № 826/10842/16 за адміністративним позовом б/н від 29.06.2016 ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 23.07.2018.

Суддя К.С. Пащенко