№ 75436052, 17.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 336/2531/17

Провадження №22-ц/778/1788/18

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Евальд Д.Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - адвокат ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2018 року, повний текст якого складено 12 лютого 2018 року, в складі судді Щасливої О.В. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: П'ята Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності в порядку спадкування на частку в праві спільної власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в праві спільної власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

В позові зазначив, що є сином і спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_1, смерть якого сталася ІНФОРМАЦІЯ_3. Під час перебування у шлюбі з відповідачем, а саме: 17 березня 2008 року, на підставі договору купівлі-продажу спадкодавець набув трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстроване за відповідачем. Так як майно набувалось під час перебування подружжя у шлюбі, воно вважається об'єктом спільної сумісної власності дружини і чоловіка, чиї частки в праві спільної власності є рівними і становлять 1/2 частину квартири. Таким чином, після смерті батька позивача відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, право на яку належить спадкоємцям в рівних частках. Частка, що припадає йому як спадкоємцю першої черги, становить 1/2 частину від спадкової маси і дорівнює 1/4 частини квартири. У встановлений законом строк позивач подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів, що підтверджують право власності спадкодавця на вказане майно.

У зв'язку з викладеним позивач просив визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірна квартира придбана за час перебування у шлюбі відповідачки з його батьком. У сімейному законодавстві діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу. Судом безпідставно зроблено висновок про набуття спірної квартири за рахунок коштів ОСОБА_5 - сина відповідачки; судом не прийнято до уваги, що показання свідків відповідача стосовно джерела походження більшої частини коштів для купівлі спірної квартири не узгоджуються з письмовими доказами, наданими відповідачем.

ОСОБА_3 в особі представника - адвоката ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду є законним та справедливим. Зауважує, що спадкодавець на день своєї смерті не був учасником права спільної власності на квартиру, на частку в якій в порядку спадкування претендує апелянт, право власності за спадкодавцем не зареєстровано (а.с. 132-133).

Представник П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори до суду апеляційної інстанції не з'явився, повідомлений про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України. Надіслали письмову заяву про розгляд справи за відсутності їх представника ( а.с.170).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності представника П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт належності спадкодавцю спірного майна; спірне майно придбане за кошти сина відповідачки ОСОБА_5.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, належної оцінки наданих ними доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 22 липня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_2 від 22.07.1995 року (а.с.41).

17 березня 2008 року ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 712 (а.с.12). Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.46).

Спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син ОСОБА_1 - позивач у справі та дружина ОСОБА_3 - відповідач у справі (а.с.6-7).

Після смерті ОСОБА_1 позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.30).

Проте, постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 березня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та роз'яснено його право на звернення до суду для встановлення або певних юридичних фактів або визнання права власності (а.с.47).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Сторонами не заперечується, що спірна квартира АДРЕСА_1, була набута у власність за договором купівлі-продажу від 17 березня 2008 року в період шлюбу померлого ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору за домовленістю сторін купівля-продаж здійснювалася за 250 000 грн. Зазначену суму продавець ОСОБА_7 одержала від покупця ОСОБА_3 готівкою повністю до підписання цього договору (а.с.12).

Суд першої інстанції обґрунтовуючи свій висновок про набуття спірної квартири за рахунок коштів ОСОБА_5 виходив того, що в цей же день - 17 березня 2008 року ОСОБА_5 продав належне йому житло - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за 202 000 грн., та отримані гроші передав відповідачці для набуття спірної квартири за 250 000 грн.

Згідно із договором купівлі-продажу від 17 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Байрамовою О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 378, ОСОБА_5 передає, а ОСОБА_9 приймає у власність квартиру АДРЕСА_1. Продаж здійснюється за 202 000 грн, з якої продавець ОСОБА_5 отримав 30 000 грн. Решту суми у розмірі 172 000 грн. покупець зобов'язується сплатити не пізніше 30 березня 2008 року. Про повну сплату покупцем суми, зазначеної у п. 3 цього договору, свідчить заява про повний розрахунок та відсутність матеріальних претензій у сторін одна до одної, підписи на якій повинні бути засвідчені нотаріально. (а.с.78).

Висновок суду першої інстанції, що в цей же день 17 березня 2018 року ОСОБА_9 отримала кредитні кошти у фінансовій установі, які були вручені ОСОБА_5 після укладення кредитного договору належним чином не підтверджено.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в матеріалах справи відсутня нотаріально завірена заява про повний розрахунок сторін договору, як це передбачено умовами договору купівлі-продажу, укладеного 17 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9.( а.с.18).

Згідно наданої представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_4 копії розписки ОСОБА_10 від 17.03.2008 року, останній 17.03.2008 року отримав від ОСОБА_9 у повному обсязі грошові кошти за продаж квартири в сумі 40 000 доларів США (а.с.168).

Відповідно до довідки ПАТ «Укрсоцбанк» №04.22-08/96-6618 від 09.07.2018 року ОСОБА_9 отримала 20.03.2018 року кредитні кошти в ПАТ «Укрсоцбанк» у сумі 17 500 доларів США (а.с.169).

Колегія суддів критично оцінює вказані докази, оскільки дата отримання ОСОБА_9 кредитних коштів та сума вказаних коштів різняться, як із датою розписки ОСОБА_10 так і з сумою, зазначеною ним у вказаній розписці, а також із сумою, необхідною до доплати, згідно із договором купівлі-продажу від 17 березня 2008 року. А отже, вказані докази не можна визнати достатніми та достовірними у розумінні положень ст.ст. 79-80 ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 передавав кошти як у розмірі 30 000 грн., так і у розмірі 202 000 грн. відповідачці для придбання квартири АДРЕСА_1 .

Натомість, на підтвердження факту купівлі спірної квартири саме подружжям, а не ОСОБА_3 особисто, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О.М. надано копію нотаріально посвідченої письмової згоди ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на купівлю його дружиною ОСОБА_3 квартири за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровану у реєстрі за №711 (а.с.162).

Стосовно показів свідків щодо джерела походження коштів для купівлі спірної квартири, в даному випадку вони не мають доказового значення за відсутності будь-яких письмових доказів, оскільки є другорядними та оцінюються судом у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено, що спірна квартира придбана відповідачкою за особисті кошти, презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована за відсутності належних доказів.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, то після смерті ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ? зазначеної квартира увійшла до складу спадщини.

Спадкоємцями ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є його син ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_3.

Відповідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Отже, позивачу ОСОБА_1 на праві спадкування за законом належить ? квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. 263 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Колегія суддів відповідно до вимог ст. 376 ЦПК дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд ,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2018 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: П'ята Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності в порядку спадкування на частку в праві спільної власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на ? квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його батька, ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 липня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова