Постановление суда № 75308365, 16.07.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/5460/17

Провадження №2/463/753/18

УХВАЛА

судового засідання

16 липня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву головуючого судді Леньо С.І. про самовідвід в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання відмови відповідача щодо обслуговування позивача державною мовою неправомірною та зобов’язання останнього здійснювати обслуговування позивача українською мовою.

Вказана справа відповідно до ст. 11-1 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду передана в провадження судді Леньо С.І.

Головуючим у вказаній справі, суддею Леньо С.І. подано заяву про самовідвід оскільки після судового засідання, яке мало відбутись 09.07.2018р., на яке відповідач не з’явився і яке не відбулось з об’єктивних причин, в засобах масової інформації зацікавленими особами зі сторони позивача поширена інформація про розгляд справи 09.07.2018р. та про ухвалення рішення про задоволення позову, хоча жодного рішення не виносилось, а розгляд справи було відкладено у зв’язку з неявкою відповідача та відсутністю відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Вказане на думку судді може створювати обґрунтований сумнів в безсторонності суду, адже може створити підозру про те, що розмова про результат вирішення справи велась без участі відповідача поза межами судового засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 40 ЦПК України, розгляд заяви про самовідвід відбувається без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву про самовідвід, суд приходить до висновку, що така підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету ОСОБА_2 Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв’язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) «особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, що свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими».

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться».

Головна мета відводу – гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу, відповідно, – запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

На думку суду, розгляд цивільної справи після того, як зацікавлені особи зі сторони позивача, а також сам позивач поширив інформацію про задоволення позову створюватиме обґрунтований сумнів в безсторонності суду, оскільки може створити підозру про те, що розмова про результат вирішення справи велась без участі відповідача поза межами судового засідання.

З метою забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнів в об’єктивності та неупередженості судді, заявe про самовідвід належить задовольнити.

Керуючись ст. ст. 20, 23, 24 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Заяву головуючого судді Леньо С.І. про самовідвід задовольнити.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів передати для повторного авторозподілу згідно положень ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Леньо С. І.