Решение № 75250944, 09.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2018 року 13:33 № 826/7691/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши адміністративну за позовом

ОСОБА_1доОболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправними постанов, зобов'язання вчинити певні дії,(в судовому засіданні 09.07.2018, відповідно до ч. 3 ст. 268 та ч. 1 ст. 271 Кодексу адміністративного судочинства України, проголошено повне рішення),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 або Боржник) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач або ВДВС або Оболонський ВДВС), в якому просить суд:

визнати протиправними та скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.02.2015 у ВП № 38334236; постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 у ВП № 46532647; постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2015; постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 у ВП № 46532662; постанову про арешт майна боржника від 04.07.2017 у ВП № 46532647; постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.03.2018 у ЗВП № 50437722 (реєстраційний номер виконавчого провадження: 46532647);

зняти арешт з майна позивача, накладеного постановою про арешт майна боржника від 04.07.2017 у ВП № 46532647, а також зобов'язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту з майна та вчинити необхідні дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані постанови підлягають визнанню протиправними та скасуванню, оскільки прийняті з порушенням вимог законодавства України та порушують права ОСОБА_1, відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/7691/18 та призначено підготовче засідання на 01.06.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2018 судом закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2018 витребувано у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві матеріали виконавчого провадження № 38334236, № 46532647, № 46532662 та № 50437722.

В судовому засіданні 11.06.2018 судом ухвалено відкласти розгляд справи до 18.06.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2018 витребувано повторно вчетверте у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві матеріали виконавчого провадження № 38334236, № 46532647, № 46532662 та № 50437722.

В судовому засіданні 18.06.2018 судом оголошено перерву до 09.07.2018.

03.07.2018 через канцелярію до суду від відповідача надійшли матеріали виконавчих проваджень, оформлені супровідним листом № 69692 від 27.06.2018, які долучено судом до матеріалів справи.

За ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Представники сторін в судове засідання 09.07.2018 не з'явилися.

В той же час, 09.07.2018 позивачем подано клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про судове засідання 09.07.2018, з урахуванням поданого позивачем клопотання, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів, згідно ч. 3 ст. 268 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд наголошує, що станом на 09.07.2018 відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло.

Вирішуючи по суті заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом про визнання відповідних постанов противоправними та їх скасування, проаналізувавши наявні у матеріалах позовної заяви докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_2 проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Дослідивши у сукупності наведені позивачем у позові доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості позивача звернутись до суду для вирішення спору, суд вважає обґрунтованою заяву позивача та такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду, за висновком суду, підлягає поновленню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

13.02.2015 старшим державним виконавцем Оболонського ВДВС - ОСОБА_3, у виконавчому провадженні ВП № 38334236, винесена постанова про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору. Зі змісту постанови слідує, що постановою державного виконавця ВДВС від 07.06.2013 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за вимогами про звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,70 кв.м., жилою площею 18,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, задоволення вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у розмірі 465 363 грн. 71 коп.

17.02.2015 державним виконавцем ВДВС ОСОБА_3 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46532647. Виконавче провадження відкрито з примусового виконання постанови № 38334236, що видана 13.02.2015 Оболонським ВДВС.

10.03.2016 старшим державним виконавцем Оболонського ВДВС - Чорним В.В. винесена постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. З відповідної постанови слідує, що приєднано виконавче провадження ВП № 46532647 з примусового виконання постанови № 38334236 від 13.02.2015 до зведеного виконавчого провадження № 50437722.

Як відмічає позивач, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.02.2015 ВП № 38334236 і постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 ВП № 46532647 прийняті з порушенням ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 25, ч. 5 ст. 25, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 27, ст. 28, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» та п.п. «а» п.п. 1.5.1 п. 1.5 розділу І, п.п. 3.7.1 п.п. 3.7.4, п. 3.7 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Щодо іншого епізоду:

13.02.2015 старшим державним виконавцем Оболонського ВДВС - ОСОБА_3 винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. З постанови видно про примусове виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за вимогами про звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,70 кв.м., жилою площею 18,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, задоволення вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у розмірі 465 363 грн. 71 коп.

17.02.2015 державним виконавцем ВДВС ОСОБА_3 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46532662. Виконавче провадження відкрито з примусового виконання постанови № 38334236, що видана 13.02.2015 Оболонським ВДВС.

10.03.2016 старшим державним виконавцем Оболонського ВДВС - Чорним В.В. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. З відповідної постанови випливає, що приєднано виконавче провадження ВП № 46532662 з примусового виконання постанови № 38334236 від 13.02.2015 до зведеного виконавчого провадження № 50437722.

Як вказує позивач, постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2015 та постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 ВП № 46532662 прийняті з порушенням ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 25, ч. 5 ст. 25, ч.1 ст. 27, ч. 3 ст. 27. ч. 1 ст. 31, ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» і п.п. 3.7.4, п. 3.7, п.п. 3.13.1, п.п. 3.13.2 п. 3.13 розділу III Інструкції розділу з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, а тому вони є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Наступні епізоди:

А) 04.07.2017 старшим державним виконавцем ВДВС - Чорним В.В., при виконанні постанов № 38334236 від 13.02.2015 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, в межах виконавчого провадження ВП № 46532647 та за обставин приєднання 10.03.2016 відповідних виконавчих проваджень до зведеного виконавчого провадження, у зв'язку із несплатою ОСОБА_1 заборгованості згідно з виконавчого документу, для забезпечення належного виконання рішення органом державної виконавчої служби, винесена постанова про накладення арешту на майно, що належить Боржнику.

В позові позивач зауважує про винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника від 04.07.2017 ВП № 46532647 при примусовому виконанні постанови № 38334236 від 13.02.2015 всупереч ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» та порушеннях прав та інтересів Боржника, зокрема, з огляду на: не надіслання останньому постанови від 07.06.2013 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, відсутності відправки постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.02.2015 ВП № 38334236 і постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 ВП № 46532647, ненадання постанови про арешт майна боржника від 04.07.2017 ВП № 46532647.

Б) 30.03.2018 головним державним виконавцем ВДВС - ОСОБА_2, у зведеному виконавчому провадженні № 50437722, при здійсненні примусового виконання постанов № 38334236 від 13.02.2015 про стягнення з Боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Позивач зауважує на обставинах: не направлення йому відповідної постанови, неправомірного зазначення в постанові про звернення стягнення на 656,00 грн., а також наголошує на порушенні його прав в частині викладених вище порушень, що стосуються постанов від 13.02.2015 та від 17.02.2015.

Відповідне є підставами заявленого позову.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (по тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

З преамбули Закону слідує, що він визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За ст.ст. 1, 2, 7 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

З наведених положень Закону випливає про визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження, органів і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, суб'єктів виконавчого провадження.

У відповідності до ст. 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно приписів ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч. 1 ст. 31 Закону).

З положень статей 17, 25 та 31 Закону витікає про: перелік документів, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою; порядок прийняття до виконання виконавчого документу і відкриття виконавчого провадження; обов'язкові до зазначення у поставові про відкриття виконавчого провадження змістовні положення, що стосуються питань самостійного виконання рішення боржником; правила направлення стягувачу та боржникові копій постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як слідує зі змісту постанови ВП № 38334236 від 13.02.2015, постановою державного виконавця ВДВС від 07.06.2013 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за вимогами про звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,70 кв.м., жилою площею 18,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5, за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у розмірі 465 363 грн. 71 коп.

Поряд з цим, суд відмічає, що матеріали справи, а також подані ВДВС до суду матеріали виконавчого провадження, не містять виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, на підставі якого була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2013.

Окрім того, в справі також відсутня постанова про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2013, в якій, серед іншого, повинно бути зазначено про необхідність Боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Також до суду не подано доказів надіслання Боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, яка повинна була бути надіслана останньому рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За викладеного, суд вважає, що доведеними з боку позивача є твердження щодо, по-перше, відсутності певних матеріалів виконавчого провадження, зокрема, постанови від 07.06.2013 та виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, по-друге, доказів направлення постанови від 07.06.2013 на адресу Боржника, по-третє, за обставин відсутності постанови від 13.06.2013, про порушення прав ОСОБА_7 щодо самостійного виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013 у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Таким чином, підтвердженими Боржником є доводи щодо недотримання ВДВС вимог ст.ст. 25, 31 Закону, та, як наслідок, порушення його прав (обізнаності про відкрите виконавче провадження, самостійного виконання рішення) Оболонським ВДВС.

Щодо наданих відповідачем до матеріалів справи витягу з ВП - спецрозділ, з якого вбачається про факт винесення 07.06.2013 головним державним виконавцем Диких О.О. постанови про відкриття виконавчого провадження, то суд вказує, що з даних витягу не вбачається про змістовні положення постанови 07.06.2013. Окрім цього, з витягу не випливає про направлення постанови від 07.06.2013 на адресу Боржника, рекомендованим листом з повідомленням, та не зазначено документів, що достеменно підтверджують відповідну відправку і її вручення. Відтак, відомості з витягу не приймаються судом у питаннях змісту постанови від 07.06.2013 та її направлення Боржнику.

За ч. 1 ст. 28 Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З частини 1 статті 28 Закону вбачається загальне правило, згідно якого виконавчий збір стягується у випадку невиконання боржником рішення немайнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання. Окремим, згідно ч. 1 ст. 28 Закону, також є правило, за яким виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Відповідно ст. 41 Закону, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (п. 3.1.13 п. 3.13. Інструкції з організації примусового виконання рішень).

За наведених положень, що стосуються виконавчих дій, видно про можливість стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, про що виноситься відповідна постанова. При цьому, необхідним є як надіслання сторонам такої постанови не пізніше наступного робочого дня після її винесення, так і складення акту про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

З огляду на наведені нормативні приписи, приймаючи до уваги порушення з боку ВДВС прав Боржника щодо його обізнаності про відкриття виконавчого провадження згідно постанови від 07.06.2013, що призвело до унеможливлення самостійного виконання Боржником рішення немайнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону, суд зазначає, що винесені 13.02.2015 ВДВС, на підставі постанови від 07.06.2013, оскаржувані за позовом відповідні постанови є такими, що, за обставин порушення прав Боржника на добровільне виконання виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, винесені всупереч положенням ч. 1 ст. 28 Закону в контексті викладеного питання.

Крім того, до суду не подано доказів складення акту про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, що є порушенням ВДВС п. 3.1.13 п. 3.13. Інструкції з організації примусового виконання рішень в частині вказаного процедурного питання.

Окремо, судом акцентується, що з наданого відповідачем до справи витягу з ВП - спецрозділ витікає про обставини повернення стягувачеві, за його заявою від 06.02.2015, виконавчого документу - виконавчого напису № 823 від 14.02.2013, про що 13.02.2015 ВДВС винесено постанову на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону.

Таким чином, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 28 Закону, можливим є стягнення виконавчого збору з боржника у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача. Відповідні загальні правила розповсюджується і на витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, визначені ст. 41 Закону.

Поряд з цим, оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 28 Закону, стягнення виконавчого збору з боржника у разі повернення виконавчого документа без виконання нерозривно пов'язано з обставинами невиконання боржником рішення немайнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону для самостійного його виконання, зважаючи, що відповідне право Боржника було порушено Оболонським ВДВС, необґрунтованими, в розрізі недотримання останнім ч. 1 ст. 28 Закону та ст. 41 Закону (за аналогією), є дії відповідача з винесення постанови від 13.02.2015.

Щодо доводів позивача про порушення ВДВС п.п. 3.7.4. п. 3.7. р. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, окремо, суд вказує про таке.

Згідно п.п. 3.7.4. п. 3.7. р. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11 - 13 частини першої статті 49 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Дані положення також узгоджуються з ч. 7 ст. 28 Закону, за якою у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

За викладеного, необхідним є дослідження постанови про повернення виконавчого документа, яка повинна містити дані про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.

Суд зауважує, що до матеріалів справи ні позивачем, ані відповідачем не додано постанови про повернення виконавчого документа від 13.02.2015.

З наявного у справі витягу з ВП - спецрозділ не слідує про змістовні положення постанови повернення виконавчого документа, що, виходячи з наведеного, унеможливлює надати правову оцінку змісту постанови про повернення виконавчого документу.

Також суд вказує, що в постанові про стягнення виконавчого збору від 13.02.2015 має місце послання про невиконання Боржником виконавчого напису № 823 від 14.02.2013 у запропонований Боржнику строк, що, за відмічених вище судом висновків про порушення прав Боржника щодо добровільного строку виконання рішення, не відповідає приписам ч. 1 ст. 28 Закону та п.п. 3.7.4. п. 3.7. р. III Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Приймаючи до уваги наведені висновки в частині протиправності постанов від 13.0.2015 в цілому, суд вважає, що неправомірним є винесення Оболонським ВДВС постанов від 17.02.2015 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 38334236 від 13.02.2015.

В частині зазначених в позові епізодів про винесення постанов про накладення арешту на майно та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи Боржника, суд звертає увагу на таке.

З мотивувальної частини постанови про арешт майна боржника від 04.07.2017 видно, що у зв'язку з несплатою заборгованості згідно виконавчого документа, виникла необхідність у накладенні арешту на все майно, що належить Боржнику. З описової частини постанови випливає про обставини примусового виконання постанови № 38334236 від 13.02.2015, за обставин приєднання 10.03.2016 постанов від 13.02.2015 до зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 56 Закону, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

З статті 56 Закону випливає про можливість застосування арешту майна (коштів) боржника за необхідності забезпечення реального виконання рішення.

За таких обставин, з огляду на те, що застосування арешту майна (коштів) боржника пов'язується з забезпеченням реальності виконання рішення, з урахуванням того, що ВДВС порушені права Боржника відносно забезпечення можливості ним самостійно виконати виконавчий напис № 823 від 14.02.2013 згідно постанови від 07.06.2013, суд вважає, що постанова від 04.07.2017 порушує права та інтереси Боржника в аспекті викладених судом вище тверджень, а тому є протиправною.

В питання знаття арешту з майна Боржника, судом наголошується наступне.

Згідно з наявної в справі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, випливає про накладення арешту на майно Боржника, зокрема, однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 35,70 кв.м., жилою площею 18,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Г. Дніпра, 79. Підставою виникнення обтяження є винесена ВДВС постанова № 46532467 від 04.07.2017.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону визначаються підстави, за наявності яких державним виконавцем знімається арешт з усього майна (коштів) боржника. Згідно окремого правила, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З урахуванням обставин неправомірності винесення ВДВС постанови від 04.07.2017, доведеними, згідно обставин позову, є доводи щодо наявності підстав для зняття, на підставі ч. 5 ст. 59 Закону, арешту з майна Боржника, накладеного згідно вказаної постанови.

Надалі, 30.03.2018 ВДВС винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

За ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків (ч. 2 ст. 70 Закону).

Положеннями статей 68 та 70 Закону передбачено умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та визначається порядок визначення розміру відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, який визначається виходячи із сум згідно виконавчими документами.

Як слідує зі змісту постанов від 17.02.2015, загальна сума по виконавчим документам складає - 46 653,19 грн. Однак, ВДВС в постанові від 30.03.2018 зазначена сума в розмірі 47 309,19 грн., що вказує про завищення суми, визначеної до стягнення, розрахунок якої не відповідає порядку, передбаченому ч. 2 ст. 70 Закону.

Окрім того, прийняття постанови від 30.03.2018 відбулося за обставин порушення прав Боржника щодо забезпечення можливості останнім самостійно виконати виконавчий напис № 823 від 14.02.2013 згідно постанови від 07.06.2013, що є додатковою підставою, яка свідчить про неправомірність винесення ВДВС постанови.

Стосовно процедурного питання відправки ВДВС постанов на адресу Боржника, суд акцентує на наступні особливості.

Надаючи оцінку наведеним позивачем позицій про не надіслання Боржнику постанов від 13.02.2015, від 17.02.2015, від 04.07.2017 та від 30.03.2018, судом зауважується, що, як вже було оговорено судом в рішенні, за ч. 1 ст. 31 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З положень ч. 1 ст. 31 Закону видно два правила надсилання сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження. За правилом першим, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Правилом другим встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому, у випадку першого правила, необхідним є наявність як супровідних листів, так і доказів відправки простої кореспонденції. При другому випадку, до супровідних листів мають бути додані рекомендовані листи з повідомленням про вручення. Відповідні документи, в їх сукупності, підтверджують відправку або копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження або копій постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону адресатам.

Окрім того, слід відмітити, що в силу вимог п. 2.10. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затв. наказом від 25 грудня 2008 року N 2274/5 Міністерства юстиції України, вихідна кореспонденція відправляється через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа). Для реєстрації таких документів у Відділі ведеться Журнал реєстрації вихідної кореспонденції (додаток 5).

Таким чином, доказом відправлення/надсилання сторонам виконавчого провадження копій виконавчих документів із супровідними листами простою кореспонденцією підтверджується, окрім супровідних листів, Журналом реєстрації вихідної кореспонденції, відомості з якого підтверджують направлення вихідної кореспонденції через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа).

За таких обставин, копій постанов: від 13.02.2015, від 17.02.2015, від 04.07.2017, від 30.03.2018 повинні надсилатися адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа), про що ведеться Журнал реєстрації вихідної кореспонденції.

Наявні в справі матеріали виконавчих проваджень вказують про складання ВДВС супровідних листів від 17.02.2015 №№: 5186/16 та 1587/16, б/н від 04.07.2017, № 36690 від 30.03.2018, які носять в собі природу супровідних документів щодо відповідної кореспонденції, яка була сформована для відправлення. Втім, доказів відправки, що безпосередньо підтверджують відправлення простої кореспонденції, як то через діловода не пізніше наступного робочого дня після підписання (затвердження) документа (супровідного листа), що підтверджується даними з Журналу реєстрації вихідної кореспонденції, матеріали справи не містять.

Також у справі відсутнім є супровідний документ з рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який би свідчив про відправку постанови від 07.06.2013.

Відповідне вказує про відсутність доказів належного повідомлення Боржника про прийняті ВДВС постанови, в порядку, передбаченому Законом, що є порушенням ст. 31 Закону.

З огляду на наведене, підтвердженими є доводи позивача, викладені ним у позові, щодо відміченого судом.

В частині вимог про зобов'язання ВДВС прийняти постанову про зняття арешту з майна ОСОБА_1 та вчинити необхідні дії щодо зняття арешту, судом, в контексті відповідної вимоги і викладених обставин за позовом, та процесуального питання ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, вказується про таке.

Позивачем в позові не оговорено про його звернення до ВДВС з вимогами про прийняття постанови щодо зняття арешту з майна Боржника, що, в аспекті викладених вимог про зобов'язання відповідача прийняти постанову та вчинити необхідні дії щодо зняття арешту з мого майна, не вказує на порушення прав позивача у відповідній частині.

Водночас, судом принагідно відмічається, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На рахунок наведених судом адміністративних процесуальних приписів ч. 2 ст. 9 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд заявляє про таке.

За ч. 2 ст. 59 Закону, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

З приписів ч. 2 ст. 59 Закону слідує про необхідність зняття виконавцем арешту з майна боржника не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про обставини набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника. Паралельно з цим, зняття арешту з майна боржника відбувається шляхом винесення виконавцем відповідної постанови про зняття арешту. Інших дій, пов'язаних зі зняттям виконавцем арешту, з положень ч. 2 ст. 59 Закону не випливає.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), за якими під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

З урахуванням тієї обставини, що дії, які пов'язані із зняттям виконавцем арешту з майна боржника зводяться, в силу ч. 2 ст. 59 Закону, до винесення виконавцем постанови про зняття арешту, приймаючи до уваги обставини протиправності винесеної постанови від 04.07.2017, суд дійшов висновку, що заявлені в другій частині речення пункту 2 прохальної частини позову вимоги підлягають частковому задоволенню про зобов'язання відповідача прийняти постанову про зняття арешту з майна Боржника, накладеного постановою від 04.07.2017, що, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів позивача у вказаній частині.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідач не довів правомірності своїх дій.

Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку про протиправність постанов від: 13.02.2015, 17.02.2015, 04.07.2017 та 30.03.2018, що є підставою для їх скасування, та, як наслідок, про наявність підстав для зняття арешту з майна, накладеного постановою від 04.07.2017 та зобов'язання ВДВС вчинити дії зі зняття арешту з майна Боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати:

постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 13.02.2015 ВП № 38334236;

постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 ВП № 46532647;

постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 13.02.2015;

постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2015 ВП № 46532662;

постанову про арешт майна боржника від 04.07.2017 ВП № 46532647;

постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.03.2018 у ЗВП № 50437722 (реєстраційний номер виконавчого провадження - 46532647).

3. Зняти арешт з майна ОСОБА_1, накладеного постановою про арешт майна боржника від 04.07.2017 ВП № 46532647.

4. Зобов'язати Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 13-А, ідентифікаційний код 35018577) прийняти постанову про зняття арешту з майна ОСОБА_1 (адреса: 04214, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), накладеного постановою про арешт майна боржника від 04.07.2017 ВП № 46532647.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: 04214, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 04201, м. Київ, вул. Полярна, буд. 13-А, ідентифікаційний код 35018577) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень).

6. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя К.С. Пащенко