Решение № 75171237, 09.07.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2018 року Чернігів Справа № 825/2216/18

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача № Ф-2414-17 від 13.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є особою, яка досягла пенсійного віку та отримує пенсію, а тому звільнена від сплати за себе єдиного внеску. Вказує, що нею помилково був поданий звіт за 2017 рік, в якому було вказано зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску, та в подальшому був поданий коригуючий звіт, в якому відображено відсутність зазначених зобов'язань. Враховуючи викладене, вважає надіслану відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у разі самостійного визначення фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком, бази нарахування єдиного внеску, сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах. Крім того, вказує, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, не передбачено повторне подання звіту за один і той же період після граничного терміну подання звіту та самостійне виправлення зазначеного типу помилок.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що твердженням відповідача щодо відсутності права повторного подання звіту за один і той самий період та самостійне виправлення помилок спростовується пунктом 1 розділу V наказу Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець 09.08.2010 та згідно свідоцтва серії НОМЕР_2 з 01.01.2012 є платником єдиного внеску (а.с. 10-12).

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3, виданого 29.08.2011, позивач є пенсіонером, отримує пенсію у разі втрати годувальника та згідно листа Чернігівського об'єднаного управління пенсійного фонду України від 23.04.2018 № 524/06/С-7 позивач отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2004 по 30.11.2006 (а.с. 13-14).

08.01.2018 позивачем було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, в якому відображено нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, в розмірі 8448,00 грн. (а.с. 16).

В подальшому, 17.01.2018 повторно подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, в якому відсутнє нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с. 17).

13.03.2018 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2414-17, згідно якої відповідач вимагає сплатити борг в сумі 8448,00 грн. (а.с. 15).

Позивач 28.03.2018 звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргою на вищевказану вимогу, однак рішенням про результати розгляду скарги від 26.04.2018 № 6123/С/99-99-11-02-02-25 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні скарги, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.03.2018 № Ф-2414-17 залишено без змін (а.с. 18-19).

Позивач, не погоджуючись із вимогою про сплату боргу, звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - в редакції, що діяла в звітному періоді).

За пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аргументуючи вищевикладене, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу з часу досягнення ними віку, з якого призначається пенсія за віком, або за умови, якщо вони є інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу - з моменту настання вказаних обставин.

Так, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - в редакції, що діяла в звітному періоді).

Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними, зокрема, 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно.

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_2 (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (частини перша та друга статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.01.2004 по 30.11.2006 отримувала пенсію за віком та на даний час отримує пенсію у разі втраті годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, обмеження визначення позивача, як пенсіонера, за рахунок визначення терміну з Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можливе лише в межах саме зазначеного Закону, натомість, норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» такого обмеження не містять.

При цьому, в редакції частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка діє на момент розгляду справи, законодавець усунув правову колізію, зазначивши, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, станом на момент розгляду справи зазначена частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачає звільнення особи від сплати за себе єдиного внеску за умови досягнення встановленого віку.

Таким чином, у позивача настали обставини, за якими останній звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку його добровільної участі в системі загальнообов'язкового страхування.

При цьому, суду не надано доказів, що позивачем було подано заяву про добровільну сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів або укладено договір про добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тобто, позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не перебуває, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього відсутній.

Водночас, суд критично оцінює посилання відповідача на подану позивачем звітність щодо суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, а також на неможливість подання уточнюючого звіту, оскільки подання таких звітів не є передбаченою законом умовою для вказаної категорії осіб, а сам звіт має бути врахований контролюючим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та укладення відповідного договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області № Ф-2414-17 від 13.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14021, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області № Ф-2414-17 від 13.03.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 липня 2018 року.

Суддя Н.М. Баргаміна