Постановление суда № 75142436, 06.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

06 липня 2018 року м. Київ№ 826/18240/16Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1до державного реєстратора - приватного нотаріуса Кобелєвої Алли Михайлівни третя особа:Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ»про визнання протиправними та скасування рішення, скасування запису,-В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27561329 від 26.12.2016 (15:06:34), прийняте приватним нотаріусом Кобелєвою Анною Михайлівною, Київський міський нотаріальний округ;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12781415 про державну реєстрацію з ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», код ЄДР 37825968, права власності на квартиру, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначається, що 16.11.2017 між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки № 70192, який посвідчений приватним нотаріусом Кравченко І.С. У той же час, нотаріусом було накладено заборону на відчуження предмету іпотеки. Однак, 07.09.2016 невідомі особи самовільно захопили квартиру. Надалі було з'ясовано, що 26.12.2015 приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер 27561329 від 26.12.2015, відповідно до якого квартира належить ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Позивач вважає вказане рішення противним.

Позивач зазначає, що виходячи з положень п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2013 № 868, якщо нотаріусом було вчинено нотаріальну дію відносно нерухомого майна, то подальша реєстрація прав відносно такого майна здійснюється тим самим нотаріусом, яким було вчинено таку дію. На думку позивача, вчинена нотаріальна дія (посвідчення договору іпотеки з наявною у ньому спеціальною умовою, яка зумовлює відсутність підстав для окремого укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя), обумовлює можливість державної реєстрації прав (наприклад власності або користування) тільки тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки. Відтак, позивач вважає, що інший нотаріус не міг вчиняти дії відносно цього майна.

Посилаючи на положення п. 4.2. договору іпотеки ст. 35 Закону України «Про іпотеку», позивач також вважає, що іпотекодержателем не було дотримано вимог Закону України «Про іпотеку» та Порядку № 868, а саме - жодної вимоги про усунення порушень та виплату боргу іпотекодавцеві та боржника направлено не було. Відповідно, на думку позивача, іпотекодержатель не міг надати нотаріусу для проведення державної реєстрації прав документи, передбачені п. 46 Порядку № 868, а нотаріус, у свою чергу, на думку позивача, за відсутності цих документів не мав належних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію.

Позивач також звертає увагу на те, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, в квартирі разом із батьками проживало та було зареєстровано двоє неповнолітніх онуків позивача. Посилаючись на положення ст. 6 Сімейного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 16 Конвенції ООН про права дитини позивач вважає, що державний реєстратор перед прийняттям рішення повинна була перевірити чи є дозвіл органів опіки і піклування на позбавлення житла онуків, відповідно, зняття з реєстрації малолітньої та неповнолітньої дитини, оскільки в даному випадку були під загрозою права та інтереси дітей. Однак, нотаріус не перевірила наявність відповідного дозволу.

Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позов.

Відповідач, надавши копії документів, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію, просив розглядати справу за відсутності відповідача.

Серед іншого, надано копію заяви ТОВ «КЕЙ КОЛЕКТ» від 25.12.2015, в якій повідомлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11253398000 від 16.11.2007, укладеного між АКІБ «УкрСиббинк» та гр. ОСОБА_5, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом 16.11.2007. В іпотеку було передано майно - квартира за адресою АДРЕСА_1.

12 грудня 2011 року між Банком та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» були укладені договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений Саєнко Е.В. приватним нотаріусом за № 5207-5208, згідно яких право власності на предмет іпотеки перейшло до ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ»

У зв'язку з цим, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» просило зареєструвати за ним право власності на предмет іпотеки та виключити запис про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Серед наданих матеріалів наявна копія повідомлення від 01.04.2014 № 735263 про намір ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернути стягнення на предмет іпотеки. До цього надано копії конвертів із штемпелями дати відправлення від 07.04.2017 та від 16.04.2014 про направлення поштового відправлення на ім'я позивача із довідками пошти від 12.05.2014 та від 17.05.2014 про повернення поштового відправлення без вручення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання. Поштове відправлення надсилалося на адресу реєстрації позивача - АДРЕСА_3, зазначену у копії паспорту та договору іпотеки.

Третя особа звернулася із клопотанням про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що даний спір не є публічно-правовим, в основі спору лежать обставини невиконання, на думку позивача, умов цивільно-правового договору, а відтак, на думку третьої особи, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас, третя особа заперечила проти задоволення позову і по суті заявлених вимог, виклавши свої письмові заперечення від 18.09.2017.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.06.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 року №5193 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Ухвалою від 26.10.2017 справу прийнято до провадження судді Кармазіна О.А. та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 21.11.2017 на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у письмовому провадженні.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не оспорюється факт укладання кредитного та іпотечного договорів, прийняття оскаржуваного рішення та наслідки, що наступили у зв'язку із його прийняттям, а отже, враховуючи те, що вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, дані обставини слід вважати встановленими.

Між тим, дослідивши та оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов до висновку, що для цілей розгляду даної справи адміністративний суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?д;…&?є; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?м;…&?о;». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У даній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються правомірності набуття права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який ставить під сумнів позбавлення його права власності та набуття цих прав третьою особою. Цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Тобто, оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору).

Водночас визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом України у постанові від 11 квітня 2017 року по справі № 808/2298/15, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 826/366/16.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід заначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, відповідно до положень ст. 132 КАС України та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір, сплачений позивачем, підлягає поверненню.

Керуючись статтями 132, 189, 238, 241, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Кобелєвої Алли Михайлівни (АДРЕСА_5; свідоцтво НОМЕР_2), третя обоса ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (код 37825968; адреса: 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 22) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27561329 від 26.12.2016 (15:06:34), прийняте приватним нотаріусом Кобелєвою Анною Михайлівною, Київський міський нотаріальний округ та про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 12781415 - закрити.

Повернути ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_3, і.н. НОМЕР_1) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений квитанцією від 18.11.2016 № 66792 на суму 551,20 грн.

Копію ухвали про закриття провадження у справі надіслати учасникам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 295-297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII. Відповідно до ч. 2 ст. 143 КАС України учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Суддя О.А. Кармазін