№ 74780997, 18.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2018 р. м.Київ Справа№ 911/270/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.06.2018 року по справі №911/270/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт»

на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2018, повний текст якого складено 27.04.2018

у справі №911/270/18 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК»

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт»

про стягнення заборгованості у сумі 603 334,40 грн.

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2018 ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» (далі-відповідача) 603 334,40 грн, з яких: 266 167,41 грн пені, 78046,71 грн 3% річних, 259 120,28 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було неналежним чином виконано зобов'язання за договором поставки №ЯС-01/07/16-1 від 01.07.2016, зокрема щодо своєчасної оплати поставленого товару, що також було встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 11.07.2017 у справі № 911/1355/17. У зв’язку з чим позивачем було донараховано 3% річних, пеню і інфляційні втрати на заборгованість відповідача за договором поставки за період з 11.07.2017 по 13.12.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.04.2018 у справі № 911/270/18 позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Ясенсвіт” на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Агро-СПК” 266 167,41 грн пені, 78 046,71 грн 3% річних, 259 120,28 грн інфляційних втрат, 9 050,02 грн судового збору та 14 250,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції від 17.04.2018, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2018 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи; на неправильне тлумачення норм закону, що регулюють спірні відносини; на не застосування норм закону, які підлягали застосуванню у даному випадку при дослідження предмету спору.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у ОСОБА_3 «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

01.07.2016 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, покупцем, був укладений Договір поставки №ЯС-01/07/16-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах Договору кукурудзу, пшеницю (далі - Товар).

Відповідно до п.2.3 Договору кількість Товару (+/- 10%), що поставляється за цим Договором, встановлюється в Специфікаціях до Договору, які є його невід’ємною частиною.

Моментом переходу права власності та ризиків на Товар є підписання товарно-транспортних або видаткових накладних уповноваженими представниками обох сторін (п.4.6 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами, скріплення печатками та діє до 31.12.2016. У випадку, якщо протягом останнього місця строку дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, Договір вважається пролонгованим на 6 (шість) місяців. Кількість пролонгацій не обмежується (п. 6.1 Договору).

В силу ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи, правовідносини сторін за Договором, зокрема обставини щодо поставки товару позивачем та несвоєчасного розрахунку відповідача були предметом розгляду Господарського суду Київської області у справі №911/1355/17 та встановлені судом в рішенні від 11.07.2017 в зазначеній справі, що залишене в силі постановами Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та Верховного Суду від 23.01.2018.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 11.07.2017 у справі №911/1355/17 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 081 942, 17 грн основного боргу, 529 050, 90 грн пені, 60 650,70 грн 3% річних, 163 996, 57 грн інфляційних втрат, 102 534, 61 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 547, 549, 625, 627, 629, 666, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 343 Господарського кодексу України встановив факт поставки позивачем товару відповідачу за Договором поставки №ЯС-01/07/16-1 від01.07.2017 на загальну суму 9 209 863,00 грн та факт часткової несплати відповідачем отриманого товару у розмірі 6 081 942,00 грн і, відповідно, прийшов до висновку про доведеність позовних вимог позивача у повному обсязі.

Вказаним судовим рішенням стягнуто пеню, 3% річних і інфляційні втрати за період з 17.02.2017 по 10.07.2017.

Отже, зазначенні фактичні обставини не потребують повторного доказування при розгляді даної справи між тими ж сторонами в розумінні ст.75 ГПК України.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначене судове рішення по пов’язаній справі №911/1355/17 було виконано відповідачем 14.12.2017.

Дана обставина сторонами визнається та не оспорюється.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 266 167,41 грн пені, 78 046,71 грн 3% річних та 259 120,28 грн інфляційних втрат за період з 11.07.2017 (наступний день після періоду, за який стягнуто штрафні санкції рішенням у справі №911/1355/17) по 13.12.2017 (переддень дати фактичного виконання Відповідачем рішення у справі № 911/1355/17, а саме сплати основного боргу за Договором та штрафних санкцій і судових витрат).

В якості нормативного обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. 549, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України та п.5.3 Договору.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 78 046,71 грн 3% річних та 259 120,28 грн інфляційних втрат за період з 11.07.2017 по 13.12.2017, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів враховує, що наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Відповідно до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом ст.11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17.

З наведених в позовній заяві розрахунків вбачається, що фінансові санкції нараховано позивачем безпосередньо на прострочені відповідачем суми з оплати поставленого товару; період нарахування санкцій визначено позивачем наступний після періоду, за який стягнуто штрафні санкції рішенням суду у справі №911/1355/17 та до фактичного виконання Відповідачем обов’язку з оплати поставленого товару, а саме з 11.07.2017 по 13.12.2017.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов’язання, приписи вказаних правових норм, та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 78 046,71 грн 3% річних та 259 120,28 грн інфляційних втрат за період з 11.07.2017 по 13.12.2017.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 266 167,41 грн пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує на вимогу постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченої заборгованості у розрахунку за кожний день прострочення.

Згідно із ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути визначені у договорі, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступені його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Частиною 6 статті 232 Господарського суду України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем в позові розрахунок пені, колегія суддів вважає, що вказані розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними, пеня нарахована відповідно до п.5.3 Договору з урахуванням ст.549 Цивільного кодексу України, ч.4 ст.231 та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 266 167,41 грн є обґрунтованим.

Стосовно посилань відповідача на необґрунтованість стягнення 3% річних і інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов’язання, яке виникло із судового рішення, що не набрало законної сили, колегією суддів зазначає наступне.

Відповідач стверджує, що позивачем було безпідставно нараховано 3% річних і інфляційні втрати за несвоєчасне виконання ним грошового зобов’язання, за період винесення рішення суду до його фактичного виконання.

Зокрема відповідач, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 вказує, що ст.625 Цивільного кодексу України не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, та оскільки правовідносини сторін з виконання рішення у справі №911/1355/17 регулюються Законом України “Про виконавче провадження”, нараховані позивачем в порядку ст. 625 ЦК України фінансові санкції, є необґрунтованими.

Також відповідач стверджує, що рішення суду у справі №911/1355/17 набрало законної сили 01.12.2017, що з позиції відповідача свідчить про безпідставність нарахування фінансових санкцій за рішенням з 11.07.2017 по 01.12.2017.

Проте, зазначена вище позиція скаржника колегією суддів відхиляються, оскільки в даній справі предметом позову є стягнення пені, 3% річних і інфляційних втрат, що нараховані не на підставі рішення суду у справі №911/1355/17, та не у зв’язку з невиконанням зазначеного рішення, а у зв’язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язання за Договором поставки № ЯС-01/07/16-1 від 01.07.2016, щодо оплати поставленого товару. Крім того, рішення суду в даному випадку лише підтверджує наявність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність, зокрема щодо розміру заборгованості та періоду прострочення виконання зобов’язання за Договору.

Посилання скаржника в якості судової практики на постанову Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, колегією суддів також відхиляються, оскільки правовідносини сторін у даній справі виникли у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань, тоді як предмет спору у справі №6-2759цс15 пов'язаний з несвоєчасним виконанням судового рішення. Крім того, правова позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-2759цс15 стосується інших фактичних і правових обставин, а саме правовідносин із невиплати одноразової грошової допомоги, які саме й регулюються спеціальним законодавством – Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не нормами Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про те, що спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про виконавче провадження» і до них не можуть бути застосовані положення частини другої статті 625 ЦК України, так як вони стосуються виконання судового рішення, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач, не повертаючи повністю суму боргу та не виконуючи судового рішення про його стягнення, допустив прострочення грошового зобов'язання, а тому повинен нести цивільну-правову відповідальність за його невиконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №686/4599/17-ц.

Крім того, скаржник посилається на те, що несвоєчасне виконання ним зобов’язання за Договором було з вини кредитора – позивача у зв’язку з ненаданням оригіналів свідоцтв про вміст пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів та радіонуклідів, посвідчень (свідоцтв, сертифікатів) про якість та ветеринарних документів на кожну партію поставленого товару.

В зв’язку з чим, скаржник стверджує, що ненадання зазначених документів за своєю суттю є простроченням позивача (кредитора), а відтак відповідно до положень статті 612 Цивільного кодексу України прострочення відповідача (боржника) щодо виконання грошового обов'язку з оплати вартості товару не настало.

В той же час, як вже було встановлено Верховним Судом в постанові від 23.01.2018 у справі № 911/1355/17, з аналізу пунктів 3.3, 4.2, 4.6 Договору вбачається, що виникнення обов'язку покупця з оплати поставленого товару та строк його виконання не пов'язаний з переданням чи не переданням постачальником документів, що підтверджують якість товару.

Також, Верховним Судом було встановлено, що відповідач не довів обставини відсутності передачі йому позивачем саме оригіналів видаткових та податкових накладних, отже доводи відповідача щодо ненастання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, є необґрунтованими.

Крім цього в межах справи №911/1355/17 судами було встановлено, що відповідач не скористався своїми правами на відмову від договору та повернення товару продавцеві, які закріплені у статті 666 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегією суддів відхиляються доводи скаржника щодо прострочення кредитора (позивача) та ненастання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару в розумінні ст.75 ГПК України.

Стосовно доводів скаржника в частині необґрунтованого стягнення витрат на правничу допомогу адвокатом у розмірі 14 250,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник заперечуючи проти суми витрат на правничу допомогу адвоката зазначає про те, що заявлені витрати є завищеними, зокрема у зв’язку з незначною складністю справи, відсутністю досудового врегулювання спору, незначного часу, витраченого адвокатом на підготовку позовної заяви, відсутністю необхідності підготовки копій документів до позовної заяви, незначним досвідом роботи в якості адвоката, завищеною вартістю однієї години роботи адвоката та середньою місячною заробітною платою в м. Києві в галузі юриспруденції.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Інтереси позивача у даній справі в суді представляє адвокат ОСОБА_3, правовий статус якого підтверджується копіями свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.06.2015, договору від 28.11.2017 №10/2017 про надання правничої (правової) допомоги, укладеного між адвокатом і позивачем, ордером серії КВ № 702210 та серії КВ №702237.

Надані послуги з правничої допомоги та понесені витрати підтверджуються наступними копіями документів: замовлення від 04.01.2018 про надання правничої допомоги, рахунку №1/2018 від 04.01.2018 на суму 8550,00 грн (складання позовної заяви про стягнення заборгованості з відповідача (1 година), здійснення розрахунку заборгованості (1,5 години), вивчення судової практики (0,5 години), оформлення позовної заяви (1,5 години)); акту приймання наданих послуг від 04.01.2018; платіжним дорученням від 12.01.2018 № 274 на суму 8 550,00 грн; копією рахунку №3/2018-10/2017 від 12.03.2018 на суму 5700,00 грн (участь (представництво інтересів) адвоката в судовому засіданні 13.03.2018 по справі № 911/270/18); платіжним дорученням від 12.03.2018 № 229 на суму 5700,00 грн.

Отже, понесені позивачем витрати на правничу допомогу документально підтверджені та становлять 14 250,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, адвокат ОСОБА_3 брав участь в судових засіданнях у даній справі 13.03.2018, 27.03.2018 та 17.04.2018; адвокатом протягом розгляду справи також підготовлено та подано відповідь від 21.03.2018 № 1-21/03/2018 на відзив відповідача.

Колегією суддів встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу є документально підтвердженими, витрати пов’язані саме з розглядом цієї справи, розмір таких витрат (14250,00 грн) є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (603 334,40 грн).

Оскільки позивачем документально підтверджено розмір понесених витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні йому таких витрат, на користь якого ухвалено судове рішення.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2018 по справі №911/270/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2018 по справі №911/270/18 залишити без змін.

3. Повернути матеріали справи №911/270/18 до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21.06.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

ОСОБА_1