
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
15 червня 2018 року справа №826/799/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)доНаціональної поліції України (далі по тексту - відповідач)про1) визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 11 липня 2016 року №494 о/с в частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1, головного оперуповноваженого-інспектора Департаменту кримінальної розвідки зі служби в поліції; 2) поновлення на посаді головного оперуповноваженого-інспектора Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України; 3) стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 11 липня 2016 року по день фактичного поновлення на службіВ С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав незаконності свого звільнення, оскільки воно відбулось із порушенням трудових прав та передбаченого законом порядку, зокрема позивачу не запропоновано іншої роботи чи рівнозначної посади, відповідачем не доведено неможливості подальшого виконання позивачем своїх посадових обов'язків, так як він пройшов відповідну переатестацію в органах внутрішніх справ, має позитивні характеристики з місця роботи та не мав жодного дисциплінарного стягнення. Крім того, позивач вказує на неприпустимість його звільнення, оскільки на його утриманні перебуває дружина, діти та мати, яка є інвалідом І групи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/799/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач подав письмове заперечення проти адміністративного позову, у якому зазначив про відповідність наказу про звільнення вимогам закону та дотримання процедури звільнення, оскільки у зв'язку із організаційно-штатними змінами в Департаменті кримінальної розвідки Національної поліції України посаду позивача скорочено та на виконання вимог статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" позивача попереджено за два місяці про його подальше майбутнє звільнення. Також відповідач звертав увагу суду на те, що позивач не звертався з рапортом про надання згоди щодо проходження служби на інших посадах в Департаменті кримінальної розвідки.
В судовому засіданні 15 вересня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що позивач з 20 серпня 1994 року по 18 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та на час звільнення мав спеціальне звання "полковник міліції".
На підставі заяви позивача від 07 листопада 2015 року, наказом Національної поліції України від 18 листопада 2015 року №207 о/с "По особовому складу Департаменту кримінальної розвідки" відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 призначено на посаду головного оперуповноваженого-інспектора з присвоєнням спеціального звання "полковник поліції".
Наказом Національної поліції України від 11 липня 2016 року №494 о/с "По особовому складу" згідно з пунктом четвертим (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" з 11 липня 2016 року зі служби в поліції звільнено полковника поліції ОСОБА_1, головного оперуповноваженого-інспектора Департаменту кримінальної розвідки.
Досліджуючи наявність правових підстав для звільнення позивача через скорочення штатів, суд виходить із наступних міркувань.
Відповідно до пункту чотири частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Таким чином, з вищевказаної норми вбачається, що позивач може бути звільнений лише за умови підтвердження факту скорочення штатів.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається, з пояснень відповідача, наказом Національної поліції України від 06 листопада 2016 року №2 затверджено Тимчасові штати апарату Національної поліції України.
Наказом Національної поліції України від 08 квітня 2016 року №296 дск затверджено перелік змін у штатах апарату Національної поліції України, яким скорочені посади, в тому числі і посада, яку обіймав до звільнення позивач, а саме - головний оперуповноважений - інспектор Департаменту кримінальної розвідки.
При цьому згідно з новою структурою апарату Національної поліції України у ній присутній Департамент кримінальної розвідки.
Суд звертає увагу, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в постанові від 07 лютого 2018 року №К/9901/2109/17.
Однак, суд звертає увагу, що відповідач на надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували достовірну ліквідацію чи перетворення підрозділів Національної поліції України, що потягло б за собою скорочення штатів і посади, зокрема і посаду яку займав позивач.
Крім того, відповідач, обґрунтовуючи свою позицію щодо скорочення посади, яку займав позивач, не надав штатний розклад, який існував до звільнення ОСОБА_1 та інформацію про кількість посад оперуповноважених, які не були зайняті на час його звільнення.
Зокрема у частині першій статті 68 Закону України "Про Національну поліцію України" визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Частиною другою статті 68 Закону України "Про Національну поліцію України" поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Як визначає частина восьма статті 68 Закону України "Про Національну поліцію України" поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції, відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту четвертої частини першої статті 77 цього Закону.
Обставини справи свідчать, що звільнення позивача зі служби в поліції проведено відповідно до пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України".
За визначенням пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Отже, Законом передбачено, що у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.
З вищезазначених норм, вбачається, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Згідно з пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" 77 Закону України "Про Національну поліцію України" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення), встановлено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Таким чином, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію України" та Положенням, передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Наявні у справі докази підтверджують, що 10 травня 2016 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення у зв'язку з організаційно-штатними змінами згідно з наказом Національної поліції України від 08 квітня 2016 року №294 дск "Про затвердження штату апарату Національної поліції".
Із наявної у справі копії розписки від 14 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 особисто отримав у відділі кадрового забезпечення та оперативного прикриття Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України "витяг з наказу НПУ від 11 липня 2016 року №494 о/с, трудову книжку серії НОМЕР_3, військовий виток офіцера запису серії НОМЕР_2, припис до Мукачівського об'єднаного міського військового комісаріату, обхідний листок".
Таким чином процедуру повідомлення позивача про майбутнє вивільнення з роботи відповідачами було дотримано, проте, суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в перетвореному Департаменті кримінальної розвідки Національної поліції України та, що позивач не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.
На думку відповідача, позивач мав подати рапорт про надання згоди щодо проходження служби на інших посадах в Департаменті кримінальної поліції, оскільки законодавством не передбачено обов'язку керівника органу поліції по працевлаштуванню осіб, посади яких скорочені.
Однак суд зауважує, що Закон України "Про Національну поліцію" не встановлює такого обов'язку працівників міліції подавати такі рапорти та не передбачає вчинення будь-яких інших дій.
Крім того, відповідач звільнив ОСОБА_1 з порушенням прав працівників, які є єдиними годувальниками у сім'ї.
Так, суд встановив, що позивач має на утриманні: дружину - ОСОБА_2, яка відповідно до довідки №206 від 22 грудня 2016 року перебуває на обліку в Мукачівському міському центрі зайнятості; двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2; матір - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка є інвалідом І групи згідно посвідчення серія НОМЕР_4 від 05 лютого 2009 року.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
В постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 наголошено, що у регулювання проходження служби співробітниками органів внутрішніх справ пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Пунктам 1, 2 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.
Суд враховує, що питання переваги залишення на роботі не врегульоване у Положенні про проходження служби, проте, такі норми передбачені у Кодексі законів про працю України.
Тому, в частині неврегульованих правовідносин щодо переважного залишення на роботі, суд вважає за можливе керуватися загальними правовими нормами Кодексу законів про працю України, який розповсюджується на всі трудові правовідносини та підлягає застосуванню у даному спорі.
Крім того, у відповідності до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності зазначив також Верховний Суд України у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі №21-259а13.
Наявні у справі докази підтверджують, що у період з 05 липня 2017 року по 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним та перебував на лікуванні у зв'язку зі хворобою, що підтверджується відповідною довідкою Центрального госпіталю МВС України від 15 серпня 2017 року.
Враховуючи викладене, суд вважає звільнення позивача незаконним та приходить до висновку про скасування наказу Національної поліції України від 11 липня 2016 року №494 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1
Згідно з пунктом 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, оскільки позивача звільнено з займаної посади за відсутності законних підстав, він підлягає поновленню на займаній посаді.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 липня 2016 року до день фактичного поновлення на службі суд звертає увагу на наступне.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Відповідно до пункту 6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Разом з тим, відповідач не виконав вимоги ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року та не надав довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1, з урахуванням чого визначити розмір суми грошового забезпечення, яка підлягає виплаті позивачеві за час вимушеного прогулу з 11 липня 2016 року по день прийняття судового рішення про поновлення на службі, суд не має можливості, а тому допускає стягнути на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу без зазначення конкретної суми.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність звільнення позивача з служби у поліції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.
Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення позивача на рівнозначній посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10; ідентифікаційний код 40108578) від 11 липня 2016 року №494 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного оперуповноваженого-інспектора Департаменту кримінальної розвідки Національної поліції України.
4. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
5. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді Р.О. Арсірій
О.П. Огурцов
Судебное решение № 74727632, Окружний адміністративний суд міста Києва было принято 15.06.2018. Форма судопроизводства - Административное, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти ключевые сведения об этом судебном решении. Мы предоставляем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе недавних судебных прецедентов. Наша база данных содержит полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить ключевые сведения.
то решение относится к делу № 826/799/17. Компании, указанные в тексте настоящего судебного документа: