Решение № 74725289, 18.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2018 року № 826/5737/17

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2, про скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України та просить суд:

визнати протиправним та скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарги у сфері державної реєстрації від 31 березня 2017 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 1355-0-33-17;

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 05 квітня 2017 року № 1154/5, прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 31 березня 2017 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 1355-0-33-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О.Л.

Вказану квартиру позивачем придбано у ОСОБА_6, який в свою чергу, набув право власності на зазначену квартиру в порядку позасудового врегулювання на підставі положень статей 36-37 Закону України «Про іпотеку» шляхом задоволення вимог за іпотечним договором від 29 жовтня 2015 року, укладеного з громадянкою ОСОБА_2 на виконання договору позики від 29 жовтня 2015 року укладеного між зазначеними особами, та які посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко Д.Б.

Після отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач дізнався що Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації після розгляду скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року та складення висновку за результатами перевірки, винесено 05 квітня 2017 року наказ № 1154/5 про скасування ряду реєстраційних дій, в тому числі і № 33301724, яку проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О. Л, щодо реєстрації права власності на квартиру за позивачем.

Із висновками Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України від 31 березня 2017 року та наказом Міністерства від 05 квітня 2017 року № 1154/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» позивач не погоджується, та вважає їх протиправними та такими, що не відповідають дійсним обставинам.

Позивач також вважає, що відповідачем не було дотримано процедуру розгляду скарги не забезпечено його участі та не направлено йому копію скарги, висновок та наказ, що порушує його права, та призводить до безпідставного позбавлення права власності на придбане ним майно.

Ухвалою суду від 23 травня 2017 року відкрито провадження у адміністративній справі № 826/5737/17, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно зі статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 257 192,39 гривень (що еквівалентно 10 601,50 доларів США), яку позичальник зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 01 травня 2016 року. Укладений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко Д.Б. та зареєстровано в реєстрі за № 1988.

В забезпечення своєчасного виконання умов Договору позики між сторонами укладено Іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, реєстраційний номер нерухомого майна: НОМЕР_1, що складається з однієї житлової кімнати загальною площею 32,7 кв.м, житловою площею 16,2 кв.м. Зазначена квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Договору міни (квартир) з доплатою, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. 16 жовтня 2014 року за реєстровим № 6692.

У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за Договором позики, з метою усунення відповідного порушення, 24 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко Д.Б. за заявою ОСОБА_6 на адресу ОСОБА_4 направлено вимогу про усунення порушення Договору позики від 29 жовтня 2015 року, оскільки розмір основної заборгованості позичальника становить 9 700,00 доларів США та суми пені за прострочення виконання зобов'язання, нарахованої відповідно до пункту 2 Договору позики, яка становила еквівалент 27 989,28 доларів США. Позичальнику було повідомлено, що у випадку невиконання вимоги у 30-денний строк, буде звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру) в позасудовому порядку на підставі Розділу 5 Іпотечного договору шляхом реєстрації права власності на квартиру за Іпотекодержателем.

Як зазначає позивач, заяву ОСОБА_9 отримано особисто 25 листопада 2016 року, про що свідчить її підпис на відповідній накладній кур'єрської служби доставки. Однак оскільки жодних дій щодо усунення порушень не було вжито, ОСОБА_6 отримав право на звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

Право власності на квартиру за ОСОБА_6 зареєстровано державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «СПЕЦЖИТЛОФОНД» у місті Києві Коровайко О.С., номер запису про право власності 18332583, що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33205904 від 27 грудня 2016 року.

30 грудня 2016 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії/номер 570 придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О.Л. 30 грудня 2016 року, номер запису про право власності 18432508, який внесено нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33301724.

Після придбання квартири та реєстрації права власності на неї позивач передав її в іпотеку ОСОБА_11 на підставі договору іпотеки серії/номер 573 від 30 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О.Л. на виконання основного зобов'язання між вказаними сторонами - Договору позики серії/номер 572 від 30 грудня 2016 року, який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О.Л.

Приватним нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку № 18433686 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33302832 від 30 грудня 2016 року та запис про обтяження (заборону на нерухоме майно) № 18433491 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 33302664 від 30 грудня 2016 року. Боргове зобов'язання станом на день подачі позову не виконано.

23 квітня 2017 року при отриманні витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо при прийняття Міністерством юстиції України 05 квітня 2017 року наказу № 1154/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», відповідно до якого задоволено скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року в повному обсязі та скасовано: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2016 року № 33205904, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «СПЕЦЖИТЛОФОНД» Коровайко О.С.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 грудня 2016 року № 33301225, 33301326, 33301724, 333302664, 33302832, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комендант О.Л.; внесено у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18332584, 18432508, 18433491, 18433686.

Підставою для прийняття спірного наказу став висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України від 31 березня 2017 року за скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року за № 1355-0-33-17.

Внаслідок прийняття спірного висновку та наказу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно поновлено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 № 7352650 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16519922 від 16 жовтня 2014 року, який внесено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О.), відповідно до якого право власності на нерухоме майно зареєстровано за громадянкою ОСОБА_2

Будь-які записи про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 у реєстрі відсутні.

Позивач вважає, що відповідачем прийнято протиправні рішення, які призвели до грубого порушення прав позивача як законного власника квартири, а тому підлягають скасуванню. Договір купівлі-продажу, на підставі якого позивач набув 30 грудня 2016 року право власності на нерухоме майно, як і Договір позики та Іпотечний договір (на підставі якого право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 27 грудня 20156 року (внаслідок задоволення вимоги), укладені між ОСОБА_12 та ОСОБА_6, на його думку є дійсними, рішення судів, які б підтверджували протилежне - відсутні, тому такі договори є чинними та породжують відповідні юридичні наслідки.

Окремою підставою для скасування протиправних рішень позивач також вважає недотримання процедури розгляду скарги. Так, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України позивача, як власника квартири, не було повідомлено про звернення ОСОБА_4, про дату розгляду та не запрошено до участі в її розгляді, не надано жодних копій документів, що стосуються поданої скарги та її розгляду, не забезпечено право заявника на надання заперечень на скаргу та доказів на їх підтвердження.

Позивач також зазначає, що в провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 757/62572 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про розірвання договору позики від 29 жовтня 2015 року. Ухвалою суду від 20 січня 2017 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій з нерухомим майном - квартирою № 15 по вулиці Михайла Донця, 23 у місті Києві.

На думку позивача, вказана заборона поширюється і на вчинення записів стосовно переходу права власності на відповідне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак, відповідачем не звернуто увагу на постановлену ухвалу та прийнято протиправні рішення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення виконання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Частиною першою статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1952-IV систему органів у сфері державної реєстрації становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) інші суб'єкти державної реєстрації.

Частиною другою статті 5 Закону № 1952-IV визначено, що до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема: розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання суб'єктами державної реєстрації рішень, передбачених цим Законом.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (частина перша статті 7 Закону № 1952-IV.

Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

2. Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб'єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту 2 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2016 року № 37/5 Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок № 1128).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (пункт 9 Порядку № 1128).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1128 суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі);

2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту;

3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги).

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1128 копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

У разі повідомлення скаржником та/або його представником, іншими особами, які беруть участь у розгляді скарги по суті, про наявність судового спору між тими самими сторонами, з того ж предмета, з тих же підстав, про які зазначено у скарзі, ними надається копія відповідного рішення суду на засідання комісії.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1128 за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Пунктом 14 передбачено, що висновок комісії, на підставі якого суб'єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов'язково містить інформацію про те, що:

1) рішення, дії або бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;

2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб'єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктом 2 частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Оцінюючи позовні вимоги стосовно неправомірності прийнятого 31 березня 2017 року Комісією висновку, суд зазначає, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, сам по собі не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта та, відповідно, не є актом індивідуальної дії, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому не може бути предметом спору. Висновок є лише носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог чинного законодавства суб'єктами у сфері державної реєстрації, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення органу.

Отже, заявлені позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Стосовно порушення процедури розгляду, неповідомлення позивача про дату і час розгляду скарги, слід зазначити, що об'єктивність розгляду скарги забезпечується,зокрема, шляхом перевірки відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що було зроблено Міністерством юстиції України при встановленні обставин, які мали значення для розгляду скарги.

Присутність заінтересованих осіб визначена як необов'язкова.

Разом з тим, на офіційному сайті Міністерства юстиції України було розміщено оголошення про засідання Комісії з розгляду скарг, тому заінтересовані особи, у разі необхідності, не були позбавлені права приймати участь у засіданні та скористатися своїми правами, надати пояснення чи заперечення.

Порушення щодо неналежного повідомлення позивача про час і місце розгляду скарги, невчасне надходження копії скарги, за своєю суттю є формальними, оскільки їх наявність не впливає на законність оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України. Оскаржуваним наказом по суті скасовано реєстраційні дії, які вчинено з порушеннями чинного законодавства.

За таких обставин, наявність формальних порушень процедурного характеру не може бути підставою для скасування наказу відповідача.

Судом встановлено також що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі № 757/62572/16-ц за позовом ОСОБА_4 вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких дій з нерухомим майном - квартирою № 15 по вулиці Михайла Донця, 23 у місті Києві.

Із змісту висновку вбачається, що Комісією під час розгляду скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 від 17 січня 2017 року встановлено, що у порушення статті 37 Закону «Про іпотеку» та умов іпотечного договору № 1990 ОСОБА_6 при зверненні до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 27 грудня 2016 року не надано звіту про оцінку предмета іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1. За таких умов у державного реєстратора Коровайко О.С. були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_6 а тому воно підлягає скасуванню.

Також Комісія дійшла висновку, що виявлені порушення при прийнятті оскаржуваного рішення № 33205904 свідчать про неправомірність подальших реєстраційних дій приватного нотаріуса Комендант О.Л. щодо прийняття рішень № 33301225, 33301326, 33301724, 33302664, 33302832 та внесення записів про реєстрації прав та її обтяжень № 18432508, 18433491, 18433686.

За таких обставин, Комісія дійшла висновку про наявність підстав для скасування та вилучення записів Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав за № 18332583, 18432508, запису про реєстрацію обтяження № 18433491, та запису про реєстрацію іпотеки № 18432508.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З урахуванням викладеного, на думку Комісії у державного реєстратора Коровайко О.С. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_6, а підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були відсутні, відтак, суд не вбачає суперечностей між висновками Комісії та вимогами чинного законодавства щодо наявності та повноти визначеного пакету документів під час звернення особи з питань вчинення реєстраційних дій, а тому приходить до висновку про відсутність ознак неправомірності оскаржуваного рішення відповідача.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про правомірність наказу відповідача від 05 квітня 2017 року № 1154/5 та відсутність підстав для його скасування.

Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда