№ 74716993, 13.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року справа №263/189/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Гайдар А.В., секретарі судового засідання Романченко Г.О., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2017 року, яка складене в повному обсязі 23 жовтня 2017 року у м.Маріуполь, у справі №263/189/17 (головуючий І інстанції Папаценко П.І.) за позовом за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання провести перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач, апелянт) звернулась до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької областіз позовом (з урахуванням уточнень) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області (далі- відповідач) в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя від 20.02.2017 року про відмову їй у перерахунку пенсії та зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя визначити, нараховувати та виплачувати їй пенсію виходячи з розрахунку 90 % від її середнього заробітку.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що у вересні 2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя (внаслідок реорганізації зараз Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області) їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року (у редакції чинній на час призначення пенсії). У 2014 році, із-за введення обмеження щодо виплати пенсії , вона отримувала пенсію у розмірі близько 900 грн. З 2015 року виплата пенсії взагалі припинена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015 року за №213-VІІІ, отже з дати призначення пенсії і до грудня 2016 року розмір пенсії їй був невідомий. Про це вона дізналася при розгляді в судовому засіданні іншої справи. Вважає, що рішення про призначення пенсії у розмірі 70 % від її середнього заробітку є протиправним, оскільки у неї було наявне право на призначення пенсії у розмірі 90 % від її середнього заробітку. На час її призначення та протягом майже всього періоду моєї роботи пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовувалось ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, за ч. 2 якої передбачалось пенсійне забезпечення прокурорів у розмірі 90% від середньомісячної заробітної плати.

Підпункти 4, 6 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-УІ (далі - № 3668-УІ) розмір таких відсотків змешено.

Однак,зменшення пенсії за Законом № 3668-VI не застосовується до неї, оскільки абзем 4 п. 2 р. II Закону № 3668-VI передбачено, якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Більш того, Закон № 3668-VI не підлягає застосуванню до неї, як такий, що звужує її конституційні права громадянина та порушує гарантії незалежності прокурора.

Постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,- було відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що на момент призначення пенсії позивачу норми діючого законодавства передбачали призначення пенсії працівникам прокуратури не інакше як в розмірі 70 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні позовній заяві.

У судовому засіданні позивач підтримала доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. При таких обставинах суд розглянув справу у відсутність особи, яка не з'явилась.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно протоколу №7684 від 3.10.2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя, з 19.09.2014 року призначено пенсію за вислугу років у розмірі 70 % відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», зараз перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, як отримувач пенсії.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1, її пенсійної справи вона працює в органах прокуратури України з серпня 1995 року по теперішній час.

На звернення ОСОБА_1 до відповідача про визначення, нараховування та виплату їй пенсії, виходячи з розрахунку 90 % від її середнього заробітку, отримала повідомлення за №22/М-07-01-03 від 20.02.2017 року, яким було відмовлено у перерахунку пенсії

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час виникнення цього спору (в тому числі звернення позивача із заявою про призначення пенсії) норми Закону № 1789-ХІІ, які регулювали призначення пенсії, втратили чинність. Більш того, Законом України від 28.12.2014 № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VІІІ) положення частини вісімнадцятої Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції:

"Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Позивач вважає, що він набував право на пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, оскільки він діяв на час прийняття його на роботу в органи прокуратури.

З таким висновком колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІПрикінцеві положення Закону № 1697-VII, набрав чинності з 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII), визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.

Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність. При цьому Закони № 76-VII, № 213-VIIІ та № 1697-VII не визнані неконституційними, тому підлягають застосуванню.

Аналізуючи викладене суд зазначає, що на момент звернення Позивача до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 на підставі підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 визнано таким, що втратив чинність, тому до спірних правовідносин має застосовуватися ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 не містять положення стосовно збереження за прокурорами, які були призначені на відповідну прокурорську посаду до набрання чинності цим Законом, права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло до дня набрання чинності Законом № 1697-VII від 14.10.2014.

Згідно зі статтею 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

На сьогодні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 щодо визначення права прокурора на отримання пенсії з вислугу років не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказано, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Аналогічний підхід до зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги було застосовано Верховним Судом України у постанові від 01 листопада 2016 року по справі № 21-1425а16.

Отже, висновок позивача про те, що порядок його пенсійного забезпечення визначається у відповідності до ст. 50-1Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. є необґрунтованим.

Посилання позивача на приписи ст.58 Конституції України не беруться до уваги, оскільки нові норми законодавства не поширюють свою дію на час до того, як вони набрали чинності. Право ж на перерахунок пенсії в даному випадку слід визначати за такими правилами перерахунку, які закріплені в законодавстві та чинні на час виникнення права на перерахунок.

Також посилання позивача на приписи ст. 22 Конституції України не заслуговують на увагу з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Стаття 9).

Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Кечко проти України»,рішення від 8 листопада 2005 року Заява N 63134/00, § 23 Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

У справі Ейрі проти Ірландії,рішення від 09.10.1979 № 1, Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено Європейським судом з прав людини у справі „КйартанАсмундсон проти Ісландії" рішення від 12.10.2004, скарга N 60669/00.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції, що на момент призначення пенсії ОСОБА_1 норми діючого законодавства передбачали призначення пенсії працівникам прокуратури не інакше як в розмірі 70 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст постанови складений 15 червня 2018 року.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області у справі №263/189/17- залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області у справі №263/189/17- залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття року та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

А.В.Гайдар