Решение № 74716686, 29.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року 17:21 № 826/2626/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів

третя особа Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області

про визнання висновку незаконним, визнання незаконною та такою, що не підлягає виконанню вимоги, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії

за участю представників учасників справи:

від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача 1 - Іванової Ю.В.,

від відповідача 2 - Талан О.П.

від третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач 1, Мін'юст України), Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів (далі по тексту - відповідач 2, Держпродспоживслужба), третя особа - Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області (далі по тексту - третя особа 1, ГУ Держпродспоживслужби в Херсонській області), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати незаконним висновок Міністерства юстиції України про те, що ОСОБА_1 не має права обіймати посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», викладений у листах від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18;

- визнати незаконною та такою, що не підлягає виконанню вимогу Міністерства юстиції України, викладену у листах від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18;

- визнати повністю протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №101 від 19 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області з 20 лютого 2018 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, розраховану на день винесення судом рішення у справі;

- допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за 1 місяць;

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, які полягали у внесенні відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»;

- зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до наказу від 17 березня 2017 року №133-К останній з 27 березня 2017 року займав посаду начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області.

На адресу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від Міністерства юстиції України надійшли аналогічні за змістом листи від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін.-18, в яких повідомлялось, що позивач не має права обіймати вказану вищу посаду з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» та пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Крім того, позивач вказав, що у цих листах вимагалось виконати вимоги законодавства або надати Міністерству юстиції України аргументацію та підтверджуючі документи щодо підстав прийняття рішення про незастосування до ОСОБА_1, який у період з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року обіймав посаду Голови Новомиргородської державної адміністрації Кіровоградської області, заборони, визначеної частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

З вказаними висновками позивач не погоджується, оскільки на підставі заяви останнього від 06 квітня 2015 року у період перебування на посаді заступника начальника Державної інспекції сільського господарства у Херсонській області відносно нього проведено перевірку, передбачену Законом України «Про очищення влади» та за результатами перевірки складено довідку від 09 жовтня 2015 року, відповідно до якої до ОСОБА_1 заборони, передбачені частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», не застосовуються.

Висновки перевірки стосовно ОСОБА_1 не оскаржувались, а тому, на думку позивача, є чинними.

При цьому, позивач зазначає, що Міністерство юстиції України не має повноважень щодо надання вказівок або інших розпоряджень в частині застосування органами, уповноваженими на проведення перевірок, приписів Закону України «Про очищення влади».

Також, у позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що у період з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року він обіймав посаду Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області та був звільнений з займаної посади за переведенням для подальшої роботи у Державній інспекції сільського господарства у Херсонській області.

На думку позивача, звільнення з посади за переведенням 02 червня 2014 року фактично є звільненням за власним бажанням, що виключає застосування до нього заборони, встановленої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №101-к від 19 лютого 2018 року позивача звільнено з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області на підставі листа Міністерства юстиції України від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін.-18.

З вказаним наказом позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що він не відповідає вимогам діючого законодавства, а також винесений в період перебування позивача на лікарняному.

Крім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач також послався й на те, що при звільненні йому не було вручено ані копії наказу про його звільнення, ані трудової книжки, жодних повідомлень щодо дати та місця отримання вказаних документів він не отримував.

Також позивач не погоджується з діями Міністерства юстиції України в частині внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», оскільки внесення таких відомостей без наявності заборон суперечить вимогам законодавства України.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти позовних вимог Міністерство юстиції України послалось на те, що ОСОБА_1 у період з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року перебував на посаді Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області та був звільнений у зв'язку з переведенням на іншу посаду, тобто, на думку відповідача 1, до позивача застосовується заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Відповідач 1 зазначив, що довідка, складена відносно ОСОБА_1, про результати передвіки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», та відповідно до якої до останнього не застосовуються заборони, передбачені частиною 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», складена з грубим порушенням норм законодавства України, а тому є незаконною.

Також відповідач 1 вказав, що 16 лютого 2017 року на адресу Міністерства юстиції України надійшло звернення народного депутата України ОСОБА_7 №23 від 13 лютого 2017 року, в якому останній просив надати інформацію стосовно того, чи підпадає ОСОБА_1 під дію Закону України «Про очищення влади» та заборону протягом десяти років обіймати посади в органах державної влади.

З метою з'ясування зазначених питань Міністерством юстиції України було направлено запити до Держпродспоживслужби та, в подальшому, виявлено, що ОСОБА_1 не має права обіймати посади в органах державної влади.

У зв'язку із зазначеним 03 листопада 2017 року та 15 січня 2018 року Міністерством юстиції України на адресу Держпродспоживслужби направлено листи з проханням виконати вимоги Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 або надати аргументацію та підтверджуючі документи щодо підстав прийняття рішення щодо незастосування до останнього заборон, передбачених Законом.

Листом від 21 лютого 2018 року №601-034-5/1190-18 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила Міністерство юстиції України про звільнення 20 лютого 2018 року ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області, а також листом від 23 лютого 2018 року направило повідомлення про звільнення для внесення відомостей в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

На думку Міністерства юстиції України, останнє діяло в межах та спосіб, визначені діючим законодавством України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 2 послався на те, що оскільки ОСОБА_1 у період часу з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року займав посаду Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області та не був звільнений із займаної посади за власним бажанням, він підпадає під заборону, передбачену Законом України «Про очищення влади», а тому, на думку відповідача 2, звільнення ОСОБА_1 з посади начальника головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області на підставі наказу від 19 лютого 2018 року №101-к та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовуються положення Закону України «Про очищення влади», є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

У письмових поясненнях проти позовної заяви третя особа послалась на аналогічні обставини, викладені відповідачем 2 у відзиві на позовну заяву, а також зазначила, що заперечує проти задоволення позовних вимог та підтримує позицію Держпродспоживслужби України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2018 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 29 травня 2018 року представник позивача підтримала позовні вимоги, представник відповідача 1 та представник відповідача 2 заперечували проти їх задоволення. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча і був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом Законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) та Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682- VІІ (далі по тексту - Закон України «Про очищення влади»).

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про очищення влади» набрав чинності 16 жовтня 2014 року.

Так, у відповідності до частини 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 5 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заборона передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, Голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з абзацом 1 частини 4 та частиною 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади», організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка. Перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» затверджено: Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади»; перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі по тексту - Порядок №563).

Згідно із положеннями вказаного Порядку, перевірка достовірності відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади» проводиться керівником відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу), згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, Керівник відповідного органу приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі Розпорядження Президента України від 26 грудня 2013 року №397/2013-рп ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області. До виконання обов'язків Голови райдержадміністрації ОСОБА_1 приступив з 31 грудня 2013 року.

Відповідно до Розпорядження Виконуючого обов'язки Президента України ОСОБА_8 від 05 травня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про що 02 червня 2014 року до трудової книжки останнього внесено відповідний запис про звільнення з займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи в Державній інспекції сільського господарства в Херсонській області та у зв'язку з припиненням повноважень Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області (пункт 5 статті 36 КЗпП України).

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, тобто з посади, щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), до набрання чинності Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII.

Таким чином, на думку суду, звільняючись з посади Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області 02 червня 2014 року ОСОБА_1 не знав та не міг знати, що займана ним посада Голови районної державної адміністрації з 16 жовтня 2014 року (тобто з дня набрання чинності Законом України «Про очищення влади») буде віднесена на підставі пункту 5 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови районної державної адміністрації відбулось на підставі Розпорядження Виконуючого обов'язки Президента України ОСОБА_8, відомостей щодо визнання нечинним або скасування вказаного Розпорядження матеріали справи не містять, що дозволяє суду дійти висновку про його чинність та законність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за переведенням у порядку, визначеному законодавством України.

З матеріалів справи також вбачається, що з 03 червня 2014 року по 02 листопада 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області.

У період з 03 листопада 2014 року по 30 грудня 2016 року позивач перебував на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у період перебування ОСОБА_1 на посаді начальника Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області, відносно нього проведена перевірка, передбачена Законом України «Про очищення влади».

За результатами проведеної перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», 09 жовтня 2015 року заступником начальника управління кадрового забезпечення, контролю, документообігу та звернень громадян - начальником відділу кадрового забезпечення Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області Вінницькою Н.В. складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», відповідно до якої уповноваженою особою направлялися запити про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення» щодо ОСОБА_1, до Головного управління юстиції у місті Києві, Державної судової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Маловисківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України. Також у відповідності до вказаної довідки до ОСОБА_1 заборони, передбачені частиною 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», не застосовуються.

Станом на момент розгляду справи відомості про визнання недійсними результатів проведеної перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1, викладених у вищевказаній довідці або внесення до неї будь - яких змін, матеріали справи не містять.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини 5 статті 1 Закону України «Про очищення влади» заборона передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

За таких підстав суд приходить до висновку, що у випадку проходження особою перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», за результатами якої встановлена відсутність заборон визначених цим Законом, особа вважається такою, що пройшла перевірку, а повторне проходження перевірки або скасування результатів попередньої перевірки на підставі листів органів державної влади або звернень народних депутатів України Законом України «Про очищення влади» не передбачено.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно приписів статті 8 Закону України «Про очищення влади» Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за виконанням цього Закону в межах, визначених Конституцією України.

Інші органи державної влади здійснюють контроль за виконанням цього Закону у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України визначено органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом.

Наведене в сукупності свідчить про те, що Міністерство юстиції України наділено повноваженнями лише щодо забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», але аж ніяк не наділено повноваженнями щодо надання вказівок або будь - яких інших доручень (розпоряджень) органам державної влади стосовно звільнення посадових чи службових осіб із займаних посад у зв'язку з встановленням Міністерством юстиції України певних обставин.

Згідно з пунктом 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII державна служба припиняється у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Так, відповідно до відомостей з трудової книжки ОСОБА_1, останній з 27 березня 2017 року займав посаду начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області.

16 лютого 2017 року на адресу Міністерства юстиції України надійшло звернення народного депутата України ОСОБА_7 №23 від 13 лютого 2017 року, відповідно до якого останній просив надати інформацію стосовно того, чи підпадає ОСОБА_1 під очищення влади та заборону протягом десяти років обіймати посади в органах державної влади, у зв'язку з перебуванням останнього у період з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року на посаді Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області.

03 листопада 2017 року Міністерство юстиції України направило на адресу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів лист за №11385/13/11-17, відповідно до якого, Міністерством юстиції України встановлено, що ОСОБА_1 немає права обіймати посаду начальника Головного управління Держпроспоживслужби в Херсонській області та, керуючись частиною 1 статті 5 Закону України «Про очищення влади», просило виконати вимоги законодавства або надати Міністерству юстиції України аргументацію щодо підстав прийняття рішення про не застосування до ОСОБА_1, який у період з 31 грудня 2013 року по 02 червня 2014 року обіймав посаду Голови Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, визначеної частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

15 січня 2018 року Міністерство юстиції України повторно звернулось до Держпродспоживслужби України з листом за вих. №552/13.2/ін.-18 за змістом аналогічним листу №11385/13/11-17 від 03 листопада 2017 року.

У відповідності до наданої суду копії Наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 19 лютого 2018 року №101-к ОСОБА_1 звільнено 20 лютого 2018 року з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» та пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для видачі оскаржуваного наказу, відповідачем 2 у самому наказі зазначено лист Міністерства юстиції України від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів «Про звільнення ОСОБА_1.» від 19 лютого2018 року № 101-к, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» від 25 червня 1958 року №11, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (статті 4 Конвенції).

Крім того, на необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї ООН Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем».

Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Установлені згадуваною Резолюцією підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах (рішення від 14 лютого 2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року у справі «Любох проти Польщі»).

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Разом з тим, суд зауважує, що лист Міністерства юстиції України не передбачений в якості правової підстави для звільнення особи із займаної посади ні Законом України «Про очищення влади», ні жодним іншим підзаконним нормативно - правовим актом, прийнятим на його виконання.

Складання листа з вимогою Міністерства юстиції України застосувати до конкретної особи заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади», не передбачено й Порядком №563.

За таких підстав, суд приходить до висновку про протиправність й необхідність скасування наказу Державної служби України з питань харчових продуктів та захисту споживачів «Про звільнення ОСОБА_1.» від 19 лютого 2018 року №101-к та, відповідно, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області з 20 лютого 2018 року.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу протиправності оскаржуваного наказу, його винесення в період перебування ОСОБА_1 на лікарняному з огляду на наступне.

Так, з наданої суду копії листка непрацездатності серії АДВ №908994 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Херсонська міська клінічна лікарня ім. О.С. Лучанського» з 05 лютого 2018 року по 26 лютого 2018 року.

Між тим, Закон України «Про очищення влади» є спеціальним законом, прийняття якого слугувало підставою для внесення змін до КЗпП України в частині доповнення підстав припинення трудового договору, а саме, відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у пункті 4 статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 цього Кодексу.

З наведеного слідує, що в разі припинення державної служби з підстав, визначених Законом України «Про очищення влади», службово-трудові відносини з державним службовцем припиняються і таке рішення ґрунтується на юридичних фактах, підтверджених відповідними матеріалами, а отже не потребує здійснення такого звільнення за встановленими Кодексом законів про працю України правилами і гарантіями.

У даному випадку положення частини 3 статті 40 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, не розповсюджується на звільнення, оскільки підстава припинення державної служби визначена виключно спеціальною нормою Закону України «Про очищення влади», який, в свою чергу, не містить обмежень щодо неможливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони звільняти особу за пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України в період її тимчасової непрацездатності, а тому посилання позивача на вказані факти є безпідставними.

В свою чергу, даний висновок суду не впливає на вирішення справи по суті, оскільки звільнення позивача було здійснено неправомірно та не спростовується вищенаведеним.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у своїй постанові від 07 березня 2018 року у справі №820/4794/15.

Також суд не приймає до уваги твердження позивача про не вручення останньому копії оскаржуваного наказу при звільненні, оскільки такі твердження спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, позивачем самостійно до заяви про збільшення позовних вимог додано копію Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №101 від 19 лютого 2018 року.

Щодо посилань ОСОБА_1 на бездіяльність відповідача 2 в частині не видачі трудової книжки у встановлені законодавством строки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 47 КЗпП України власник або уповноваженим ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках копія наказу про звільнення видається на вимогу працівника.

Тобто, наведена норма встановлює гарантію працівнику, що у разі його звільнення не з його волі, він зобов'язаний бути повідомленим про це у той же день, шляхом отримання належно оформленої трудової книжки, наказу та відповідного розрахунку.

Частинами 1 та 5 статтею 48 КЗпП України визначено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі по тексту - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Пунктом 4.2 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Аналіз наведених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку, що відповідачем 2 не було дотримано відповідних вимог щодо вручення ОСОБА_1 в день звільнення трудової книжки, при цьому матеріали справи не містять й доказів надіслання на адресу останнього повідомлення про необхідність її отримання.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приходить висновку про наявність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивач звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом 15 лютого 2018 року, про що свідчить відповідний штамп вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду міста Києва, з заявою про збільшення позовних вимог позивач звернувся до суду 19 березня 2018 року, а тому нарахуванню та виплаті підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до части 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із змінами, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У відповідності до пункту 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: «…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку».

Як вбачається з наданою суду довідки Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області без номера та дати, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 620,18 грн.

Таким чином, виходячи із поняття вимушеного прогулу, у відповідності до вимог діючого законодавства України, суд приходить до висновку про доцільність задоволення позовних вимог та стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, з урахуванням кількості днів вимушеного прогулу, які визначаються з дати звільнення по день винесення судового рішення, в даному випадку за період з 20 лютого 2018 року по 29 травня 2018 року, що становить 66 (шістдесят шість) робочих днів, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 40 931,88 грн (620,18 грн*66 р.д.= 40 931,88 грн).

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним висновку Міністерства юстиції України про те, що ОСОБА_1 не має права обіймати посаду начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», викладений у листах від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18, а також щодо визнання незаконною та такою, що не підлягає виконанню вимогу Міністерства юстиції України, викладену у листах від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

У відповідності до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності у особи, яка звернулась з позовом, відповідного права, свободи або інтересу, встановити факт їх порушення рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і, з урахуванням обраного позивачем способу захисту, винести рішення про відновлення порушеного права (свободи або інтересу).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року у адміністративній справі №826/13028/15.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що оскаржувані позивачем висновки та вимоги, викладені у листах від 03 листопада 2017 року №11385/13/11-17 та від 15 січня 2018 року №552/13.2/ін-18, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначалось вище, Міністерство юстиції України є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої України «Про очищення влади» (частина 1 статті 5).

Частиною 4 статті 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що організація проведення перевірки осіб (крім суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Відповідно до підпункту 53-1 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, Міністерство юстиції забезпечує відповідно до Закону України «Про очищення влади»: проведення перевірки, передбаченої зазначеним Законом; формування та ведення Реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього.

З огляду на викладене та враховуючи, що у даних правовідносинах відсутня підпорядкованість позивача Міністерству юстиції України, як суб'єкту владних повноважень, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що оскаржувані висновок та вимога, викладені у листах, не є рішенням суб'єкта владних повноважень та жодних обов'язкових приписів для позивача не містять, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права останнього в цій частині та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Міністерства юстиції України, які полягали у внесенні відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», та зобов'язання вилучити ці відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2018 року на адресу Міністерства юстиції України від Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надійшло повідомлення про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563, на підставі якого Міністерством юстиції України до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» внесено відомості про позивача.

Так, у відповідності до статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі по тексту - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року № 1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за № 1280/26057 (далі по тексту - Положення), пунктами 1, 2 Розділу ІІ якого визначено, що внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:

надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади;

надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною 2 статті 4 Закону України «Про очищення влади»;

надходження до Держателя із Державної судової адміністрації України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили;

надходження до Держателя від органів, що здійснюють перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, копії висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену статтею 6 Закону України «Про очищення влади» перевірку, копії висновку про встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Наведене свідчить, що обов'язковою умовою для внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відповідних відомостей про особу, є надходження до Міністерства юстиції України інформації щодо встановлення такої заборони відносно особи.

Згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Положення, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

За приписами пунктів 4, 9 Розділу І Порядку, Міністерство юстиції України, яке є держателем Реєстру, вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Враховуючи той факт, що судом встановлено протиправність оскаржуваного наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №101-к від 19 лютого 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1.», суд дійшов висновку, що внесені Міністерством юстиції України відомості щодо позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», підлягають вилученню.

Проте, суд вважає необґрунтованими та безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Міністерства юстиції України, які полягали у внесенні відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», оскільки судом встановлено та не спростовано сторонами під час розгляду справи по суті, що вказані відомості відповідачем 1 до реєстру були внесені відповідно до повідомлення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області за формою згідно з додатком 6 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563, яке, в свою чергу, сформовано у зв'язку з винесенням наказу №101-к від 19 лютого 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1.» та який станом на 02 березня 2018 року був чинним й не скасованим у встановленому законом порядку.

Аналіз викладених вище обставин свідчить про те, що Міністерством юстиції України при внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», дотримано вимоги діючого законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання його дій в цій частині протиправними.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність винесення оскарженого наказу про його звільнення, в той час, як відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття такого наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Крім того, пунктами 2 та 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 371, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 19 лютого 2018 року №101-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області з 20 лютого 2018 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» відповідно до пункту 8 частини 1 статті 83 «Про державну службу» та пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Херсонській області з 20 лютого 2018 року.

4. Зобов'язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1.

5. Стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 39924774) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2018 року по 29 травня 2018 року у розмірі 40 931 (сорок тисяч дев'ятсот тридцять одна) грн 88 коп.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів в Херсонській області та стягнення з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.

7. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13, код ЄДРПОУ 00015622).

9. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (01001, місто Київ, вулиця Б. Грінченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 39924774).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлений 11 червня 2018 року.