Решение № 74716450, 13.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2018 року 14:58 № 826/1796/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів : головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П., за участі секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про стягнення компенсації

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;

від відповідача - Кавунець В.В.

ОСОБА_1 (надалі по тексту - ОСОБА_1 та/або позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України та/або відповідач) в якому просить :

- стягнути з Державної фіскальної служби України компенсацію за затримку розрахунку у розмірі середнього заробітку з дня звільнення по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Державної фіскальної служби України моральну шкоду в сумі 2000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17.10.2016, на момент звільнення зі служби, відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку. Також зазначає, що відповідач з дня звільнення позивача і до 31.10.2016 заподіяв величезні моральні та фізичні страждання, оскільки позивач є єдиною працездатною особою в сім'ї.

Позивач, вважає, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, а також вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати моральний збиток у розмірі 2 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Просили його задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача погодився з тим, що Державною фіскальною службою України не було вчасно проведено з позивачем розрахунку, однак це було зроблено для того щоб здійснити виплати заробітної плати разом з іншими працівниками.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як слідує з матеріалів справи, позивач згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 17.10.2016 № 3400-0 «Про звільнення ОСОБА_1.», відповідно до ст.ст. 44, 92-2 КЗпП України, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», наказів ДФС від 02.11.2015 № 834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби», від 30.12.2015 № 1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України», штатного розпису на 2016 рік від 26.01.2016, звільнено з 17.10.2016 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу плати за землю з юридичних осіб та місцевих податків і зборів управління місцевих податків і зборів, плати за землю Департаменту оподаткування юридичних осіб Державної фіскальної служби України.

Проте розрахунок проведено лише 31.10.2016.

Загальна сума заборгованості склала 18 337,85 грн., що підтверджується розрахунковим листом за жовтень 2016 року.

Вважаючи, що відповідачем не було проведено остаточного розрахунку в день звільнення, позивач звернувся з зазначеним позовом до суду з вимогою про компенсацію за затримку розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно з довідкою про середньомісячну заробітну плату від 18.07.2017 № 414, середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (серпень-вересень 2016 року), складала 7 143,84 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 324,72 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 4 870,80 грн (324,72 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 15 (кількість днів затримки)).

Посилання представника відповідача на те, що затримка проведення розрахунку з позивачем сталася в зв'язку з необхідністю одночасної виплати заробітної плати іншим працівникам, судом відхиляються, адже гарантоване ст.43 Конституції України право кожної особи на заробітну плату, не може ставитись в залежність від наповненості фонду оплати праці підприємства, установи, організації, під час виплати заробітної плати іншим працівникам.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що протиправними діями Державної фіскальної служби України заподіяно позивачу величезні моральні та фізичні страждання. В сім'ї позивач є єдиною працездатною особою. У червні 2017 року відповідно до рішення Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 всиновила дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, якою до цього часу опікувалася на протязі 7 років. Втратила душевний спокій та рівновагу, не могла вести звичний для себе спосіб життя. Крім того за медичними показниками проходила курс лікування у гастроентерологічному відділенні лікарні та вимушена була шукати гроші в борг для сплати за ліки. Також , за висновком лікаря після перебування у лікарні необхідно було продовжити курс лікування. Через відсутність грошей не в змозі була купити необхідні ліки. Це призвело до погіршення стану і відтепер змушена приймати ліки більш довгий час та сплачувати більше грошей.

Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, дій та бездіяльності і докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаці йний код НОМЕР_1, 03087, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, 04053, м.Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаці йний код НОМЕР_1, 03087, АДРЕСА_1) компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 4870,80 грн.

Стягнути з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, 04053, м.Київ, Львівська площа, 8) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 03087, АДРЕСА_1) 2000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2018 року.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов