Решение № 74635170, 01.06.2018, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/8117/17

Провадження №2/265/355/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Шиян В. В.,

за участю секретаря – Єфрємовій О.В., Себко Г.Л.

розглянувши у відкритому судовому в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, та працевлаштування на попередньому робочому місці,

третя особа: Регіональна Філія «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця»,

за участю сторін:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та працевлаштування на попередньому місці. В обґрунтування заявлених вимог, посилався на ті обставини, що він тривалий час працював ДП «Донецька залізниця». З 1 січня 2014 року був переведений диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці 1 групи у відділ перевезень Ясинуватського району госпрозрахункової служби перевезень ДП «Донецька залізниця». Юридична адреса ДП «Донецька залізниця» є місто Донецьк, вулиця Артема, 68.

Відповідно до наказу військового комісара Маріупольського об’єднаного міського комісаріату Донецької області від 10 липня 2015 року № 155, його було призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини № 3416, де він ніс військову службу до 24 жовтня 2016 року. З моменту призову на військову службу і до мобілізації ніяких виплат заробітної плати ДП «Донецька залізниця» не здійснювала. При цьому вже під час проходження військової служби ДП «Донецька залізниця» було видано довідку про підтвердження його роботи прохідним диспетчером, а також було визначено його середню заробітну плату в розмірі 7076,22 гривні. Постановою КМ України, від 25.06.2014 року за № 200 було створено ПАТ «Укрзалізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, в тому числі і ДП «Донецька залізниця», які реорганізуються шляхом злиття. Товариством утворені відокремлені підрозділи, до складу яких входить регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Відповідно до Статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735. рішенням правління від 26.01.2016 року затверджено Положення про регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи, діє від його імені, здійснює делеговані Товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі. У виробничому та адміністративному підпорядкуванні Філії знаходяться структурні підрозділи, які забезпечують її діяльність.

Згідно з протоколом засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» №19 від 15.04.2016 року у складі філії були утворені структурні підрозділи «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень».

Передача та виплата заборгованості, яка утворилася в ДП «Донецька залізниця», до регіональної філії «Донецька залізниця» повинна здійснюватися відповідно до алгоритму погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця», переведеним на роботу в регіональну філію «Донецька залізниця» (далі -Алгоритм), який був погоджений протокольним рішенням наради від 31.05.2016 року та затвердженого протоколом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 30.06.2016 року № 32.

Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Укрзалізниця» з проханням посприяти у працевлаштуванні до регіональної філії «Донецька залізниця», на що отримав письмову відмову. На протязі двох місяців з моменту звільнення з лав ОСОБА_4 сил України, він намагався перевестися в РФ «ПАТ «Укрзалізниця». Тільки 22 листопада 2016 року ДП «Донецька залізниця» погодилася на звільнення за переведенням до структурного підрозділу «Станція Маріуполь - порт» РФ «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця», де він працює по теперішній час. Оскільки його переведення на нову тимчасову, нижче оплачуєму роботу було вимушеним, просить суд забезпечити працевлаштування ОСОБА_1 диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Також просить суд стягнути заборгованості по заробітній платі в період з 10 липня 2015 року по 12 грудня 2016 року із розрахунку середньої заробітної плати в розмірі 7076,22 гривні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав позовні вимоги. Пояснив, що в період несення служби, він неодноразово звертався до Донецької дирекції залізничних перевезень с проханням посприяти в його переведенні на підконтрольну Україні території, але постійно отримував відповідь, що переведення можливо лише після звільнення з лав ОСОБА_4 сил України. Однак після звільнення з військової служби, РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» не забажали його приймати на роботу, та виплатити йому заборгованість по заробітній платі, посилаючись на відсутність відомостей та актів прийому – передачі від ДП «Донецька залізниця». Просить суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1. На підтвердження позовних вимог звертає увагу суду, що ПАТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем, оскільки саме до ПАТ «Укрзалізниці» перейшли права та обов’язки ДП «Донецька залізниця», і позивач не винен, що по не залежним від нього причин, до ПАТ «Укрзалізниця» не було передано відомостей про нарахування та сплату йому заробітної плати. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Укрзалізниця» - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень, посилався на ті обставини, що Постановою Кабінету Міністрів України « Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 р. № 200 затверджено перелік підприємств залізничного транспорту на базі яких утворюється ПАТ «Укрзалізниця» та встановлено строки вжиття заходів щодо їх реорганізації. В той же час, здійснення заходів щодо реалізації ( інвентаризація оцінка майна) підприємств залізничного транспорту, які знаходяться на території Донецької та Луганської областей, було унеможливлено проведенням антитерористичної операції. Таким чином, при утворенні ПАТ «Укрзалізниця», майно підприємств залізничного транспорту, що знаходиться на території проведення антитерористичної операції ( зокрема, Державне підприємство «Донецька залізниця») у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 604 не включено до переліків і зведених актів інвентаризації майна, не оцінене у встановленому порядку, не включене до зведеного передавального акту та статутного капіталу ПАТ «Укзалізниця», що свідчить про те, що права та обв’язки Державного підприємства «Донецька залізниця» не передано новоутвореному ПАТ «Укрзалізниця». Оскільки ПАТ «Укрзалізниця» не стало правонаступником прав та обов’язків ДП «Донецька залізниця», вважає, що ПАТ «Укрзалізниця є не належним відповідачем за даним цивільним позовом. У задоволенні позову просить суд відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи – ОСОБА_6 надала суду письмові заперечення в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно трудової книжки БТ-1 № 2679550 від 25 серпня 1980 року, ОСОБА_1, 14 вересня 1962 року з 1 січня 2014 року переведений диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці 1 групи цього ж відділу.

12 грудня 2016 року Звільнений у зв’язку з переведенням до структурного підрозділу «Станція Маріуполь Порт», регіональної філії»Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» п.5 ст. 36 КЗпП України. ( а.с.15-16)

Як пояснює позивач ОСОБА_1 на момент переведення існувала заборгованість по заробітній платі з 10 липня 2015 року по 12 грудня 2016 року.

Позивач ОСОБА_1В, в період з 10 липня 2015 року був призваний на військову службу до частини 3416 на підставі ЗУ № 1169-VII від 27 березня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забеспечення проведення мобілізації» та був мобілізований по 24 жовтня 2016 року, що підтверджується довідками військового комісара Маріупольського обьєднаного міського військового комісаріату.(а.с.22, 24). Приймав участь в проведенні антитерористичної операції, забеспеченні її проведенні і захисті незалежності, сувіренитету та територіальної цілосності України в пос. Піски Донецької області. ( а.с.24а)

Призов або вступ на військову службу не є підставою для звільнення співробітника оскільки за працівником зберігається робоче місце і посада згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП.

За нормами ч. 3 ст. 119 КЗпП України, встановлено, що гарантії щодо збереження робочого місця поширюються на осіб, які залучаються: на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу та військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період; на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом оформлення нового контракту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. За ними зберігається місце роботи, посада та середній заробіток.

Всі види військової служби в Україні перелічено в ч. 6 ст. 2 Закону від 25.13.92 р. № 2232-XII і до них, зокрема відносяться: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Тому на працівників, які призвані під час мобілізації, обґрунтовано поширюються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП.

Щодо визначення належного відповідача, суд приходить до наступного:

ПАТ "Українська залізниця" проти позову заперечувало, стверджуючи, що не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та на території проведення антитерористичної операції (в тому числі й ДП "Донецька залізниця" з юридичною адресою в м. Донецьк), оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 року "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав і обов'язків ПАТ "Українська залізниця" призупинена до завершення проведення антитерористичної операції.

При цьому відповідач ПАТ «Укрзалізниця» вважає, що відповідальність за не сплачену заробітну плату ОСОБА_1 має нести ДП "Донецька залізниця", щодо якого процедуру припинення не завершено, запис про припинення цієї юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не внесено і ніяких даних щодо заборгованості по заробітній платі в ПАТ «Укрзалізниця» не передавало (відповідні передавальні акти не складалися і не затверджувались) а тому останнє не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (в тому числі й ДП "Донецька залізниця ").

Передача та виплата заборгованості, яка утворилася в ДП «Донецька залізниця», до регіональної філії «Донецька залізниця» здійснюється відповідно до алгоритму погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця», переведеним на роботу в регіональну філію «Донецька залізниця» (далі -Алгоритм), який був погоджений протокольним рішенням наради від 31.05.2016 року та затвердженого протоколом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 30.06.2016 року № 32. Зазначеним протокольним рішенням засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» ухвалено регіональній філії «Донецька залізниця» прийняти від імені ПАТ «Укрзалізниця» заборгованість ДП «Донецька залізниця» із заробітної плати працівникам, переведеним до регіональної філії «Донецька залізниця».

Алгоритмом передбачено, що документами, що підтверджують суму заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Донецька залізниця», що переведені на роботу в регіональну філію «Донецька залізниця», є передавальний акт заборгованості з виплати заробітної плати та зі сплати податків до бюджету (далі - передавальний акт), передавальні відомості по заборгованості із виплати заробітної плати працівникам (далі - передавальні відомості), довідка про заборгованість із виплати заробітної плати працівнику належним чином оформлені, підписані та завірені печаткою.

Згідно листа № 272 від 18 листопада 2016 року Начальник СП «Станція Маріуполь - Порт» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» звертається до начальника ДП «Донецька залізниця» з питанням щодо можливості прийняття за переведенням з госпрозрахункової служби перевезень ДП «Донецька залізниця» ОСОБА_1 на посаду чергового по залізничній станції «Маріуполь - Сортувальний» (а.с.120)

При цьому згідно листа від 22 листопада 2016 року, ДП «Донецька залізниця» остання надає згоду на звільнення за переведенням ОСОБА_1 ( а.с.116)

Зазначений лист свідчить про можливість отримати від ДП «Донецька залізниця» відомості щодо нарахованої, сплаченої або не сплаченої заробітної плати.

За ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 17 травня 2018 року з відповідача ПАТ «Укрзалізниця» було витребувано інформацію про графік роботи ОСОБА_1, нарахування та виплату заробітної плати, інформацію про заборгованість заробітної плати в період з 10 липня 2015 року по 24 жовтня 2016 року. Ухвала суду виконана не була, на адресу суду було надано лист № 265/8117/17-3 від 31 травня 2018 року про не можливість надати витребувану інформацію, у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ПАТ «Українська залізниця».

Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" прямо передбачено, що товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту (п. 6 ст. 2). Будь-яких виключень та обмежень щодо правонаступництва щодо прав та обов'язків підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції цим Законом не визначено.

Не містить таких виключень щодо правонаступництва і постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року N 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та від 12.11.2014 року N 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" (визначає особливості інвентаризації, оцінки та відображення майна цих підприємств в балансі ПАТ "Українська залізниця").

Згідно з ч. 4 ст. 4 ЦК України, ч.ч. 1, 2 та роз'яснень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 року N 9 суд застосовує лише ті постанови Кабінету Міністрів України, які не суперечить положенням закону. Тому при вирішенні спору пріоритет у застосуванні мають положення Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", а не постанови Кабінету Міністрів України.

Таким чином, суд вважає, що ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» за усіма правами та обов’язками, а тому вони є належним відповідачем по даній цивільній справі.

Щодо визначення суми заборгованності по заробітній платі, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Як пояснює позивач ОСОБА_1 у ПАТ «Укрзалвізниця» перед ним виникла заборгованість по заробітній платі за період з 10 липня 2015 року по 12 грудня 2016 року.

Доводи позивача підтверджуються і індівідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного Фонду України, відповідно до яких в період з серпня 2015 року по грудень 2016 року ОСОБА_1 не отримував заробітну плату. (а.с. 143)

За статтею 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції країни і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Також ст. 43 Конституції України передбачене право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як було встановлено в судовому засіданні представник відповідача ПАТ «Укрзалізниця» не спростовуючи факту роботи ОСОБА_1 в ДП «Донецька залізниця», правонаступником якого є ПАТ «Укрзалізниця» наголошує на не можливості сплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю передавальних актів.

Згідно довідки виданої ДП «Донецька залізниця» від 3 вересня 2015 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складала 7076,22 гривні. ( а.с.23) Позивач ОСОБА_1 та його представник, наполягають на розрахунку заборгованності по заробітній платі виходячи саме з цього розміру середнього заробітку.

Зазначена довідка була видана ДП «Донецька залізниця» в період коли органи Української влади не здійснювали свої повноваження на теріторії міста Донецька.

За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Оскільки довідка видана ДП «Донецька залізниця» про середню заробітну плату ОСОБА_1 ні є актом окупаційної влади, і вона не є єдиним документом підтверджуючим отримання заробітної плати ОСОБА_1 до 10 липня 2015 року, суд не приймає її в якості доказу відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України.

ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 10 липня 2015 року по 24 жовтня 2018 року. В період з 25 жовтня 2018 року по 19 грудня 2016 року, згідно трудової книжки і Наказу ( розпорядження) № 12410С від 16 грудня 2016 року, ОСОБА_1 працював в ДП «Донецька залізниця» та був звільнений за переведенням до РФ «Донецька залізниця» (а.с.117)

Відповідно до ст..15 ЗУ «Про оплату праці» оплата праці працівникам підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Таким чином відповідачем не було надано суду доказів щодо відсутності його вини в затримці виплати заробітної плати.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до розділу 3 частини 4 Порядку, Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається.

Позивачем до суду було надано індівідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного Фонду України, де зазначено суми заробітної плати ОСОБА_1 до призову його до лав ОСОБА_4 сил України.

Відповідно до розділу V п.5 Порядку, Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середня заробітна плата і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, ОСОБА_1 за червень 2016 року отримав заробітну плату в розмірі 8229,03 гривні, а за липень 2018 року отримав заробітну плату в розмірі 2008, 20 гривень. ( а.с.143)

Враховуючи той факт, що відповідачем ПАТ «Укрзалізниця» не було надано суду відомостей про графік роботи ОСОБА_1 в період до мобілізації а саме до 10 липня 2015 року, суд при розрахунку середньоденної заробітної плати виходить з п’ятиденного робочого тижня.

Таким чином за два останні місяці (червень, липень 2016 року) ОСОБА_1 отримав заробітну плату в розмірі 10237,23 гривні. Кількість відпрацьованих ОСОБА_1 за вказані два місця складає 28 днів.

Таким чином середньоденна заробітна плата складає:

10237,23: 28 = 365,62 гривні.

Період з 10 липня 2015 року по 12 грудня 2016 року включає в себе 360 робочих днів. Таким чином сума заробітної плати за вказаний період складає:

365,62 Х360 = 131 623,20 гривень.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині працевлаштування його диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці регіональної філії «Донецька залізниця»ПАТ «Укрзалізниця», суд розглядаючи зазначене питання прийшов до наступного.

Згідно пояснень ОСОБА_1 після повернення зі служби в ОСОБА_4 сил України, 24 жовтня 2016 року, він тривалий час намагався перевестися з ДП «Донецька залізниця» до РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». В Подальшому погодився на запропоновану йому роботу.

Згідно Наказу розпорядження № 12410С від 16 грудня 2016 року, ОСОБА_1, було прийнято на роботу з 19 грудня 2016 року за переведенням зі служби перевезень ДП «Донецька залізниця». ( а.с.117) Позивач ОСОБА_1 19 грудня 2016 року ознайомився з наказом, про що свідчить його особистий підпис.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про забезпечення працевлаштування його диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» тоб то на ту посаду, на якій він працював в ДП «Донецька залізниця» до звільнення за переведенням .

Наказ про прийняття його на роботу за переведенням, позивач ОСОБА_1 у встановлений законом строк не оскаржував.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено способи захисту , які застосовуються судом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 233 КЗпП України встановлює строки звернення за вирішенням трудових спорів до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Так працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а саме: у спорах про звільнення - місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; у інших трудових спорах - тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином закон визначає ефективний спосіб захисту порушеного права – а саме відповідно до ст. 233 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з позовом про скасування або про зміну наказу про прийняття на роботу за переведенням. Однак зі вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 не звертався, і на даний час питання щодо скасування або зміну наказу про прийняття на роботу за переведенням, позивачем не ставиться. .

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Суд своїм рішенням не може забезпечити працевлаштування позивача ОСОБА_1 на посаді, яку він вважає можливою для себе, оскільки питання працевлаштування вирішуються безпосередньо між роботодавцем та робітником, і суд своїм рішенням не може підмінити рішення роботодавця. Тільки у разі не згоди робітника з прийнятим роботодавцем рішенням, суд може розглянути питання щодо законності прийнятого рішення.

Таким чином у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині забезпечення працевлаштування його диспетчером поїзним Маріупольської диспетчерської дільниці регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» суд вважає необхідним – відмовити.

Розглядаючи позовні вимоги в частині моральної шкоди спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати в розмірі 20000,0 гривень, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок не виплати відповідачем позивачу заробітної плати, останньому була спричинена моральна шкода, оскільки позивач перебуваючи у лавах ОСОБА_4 сил України та виконуючи свій громадянський борг перед державою, фактично на протязі більше року не отримував заробітної плати, що поставило його та його родину, яка проживала в зоні проведення Антитерористичної операції у скрутне матеріальне становище. При цьому після повернення до мирного життя, позивачу тривалий час приходилося доказувати своє право на переведення, та працевлаштування, що підтверджується його перепискою з відповідачем. Між тим, розмір визначений позивачем у 20 000 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до статті 5 ЗУ «Про судовий збір» Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 141 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли. Оскільки позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, суд вважає за необхідне покласти судові витрати на відповідача ПАТ «Укрзалізниця», у зв’язку з чим з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1956, 23 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76,81, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, та працевлаштування на попередньому робочому місці, третя особа: Регіональна Філія «Донецька залізниця ПАТ «Укрзалізниця» - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Укрзалізниця» ( код ЄРДПОУ 40075815) місто Київ, вулиця Тверська будинок 5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість по заробітній платі за період з 10 липня 2015 року по 12 грудня 2016 року в розмірі 131 623,20 гривень.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Укрзалізниця» ( код ЄРДПОУ 40075815) місто Київ, вулиця Тверська будинок 5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_2, в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 5 000 гривень.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «Укрзалізниця» ( код ЄРДПОУ 40075815) місто Київ, вулиця Тверська будинок 5, на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1956, 23 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення було складено та підписано 11 червня 2018 року.

Суддя :