№ 74528811, 05.06.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

іменем України

05 червня 2018 року м. Кропивницький

справа № 404/6391/16-ц

провадження № 22-ц/781/977/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Чельник О.І.

суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.

секретаря: Демешко Л.В.,

позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 19 березня 2018 року у складі судді Павелко І.Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради м. Кропивницького, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позову вказала, що відповідач свідомо не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, її підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного для її розвитку харчування, медичного догляду та лікування, не спілкується з нею, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 19 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Повністю підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради м. Кропивницького у судове засідання апеляційного суду свого представника не направила. Про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 12 липня 2012 року у Кіровському відділі реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, актовий запис №175.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2014 року по цивільній справі №404/2486/14-ц шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Змінено позивачу прізвище «ОСОБА_1» на дошлюбне «ОСОБА_1» (а.с.7).

Під час перебування в шлюбі у позивача та відповідача народилася дочка - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилися проживати з позивачем (а.с.6).

З травня 2014 року позивач з дочкою переїхала до квартири АДРЕСА_1, у якій проживала без реєстрації. Оплату позивач здійснювала лише за комунальні послуги, термін проживання був не обмежений.

Як убачається з довідки Комунального підприємства «Житлового-експлуатаційної організації №2» Кіровоградської міської ради від 18 липня 2016 року №5033 позивач у зазначеній квартирі проживала з дочкою ОСОБА_3 без реєстрації (а.с.8).

Відповідно до довідки Головного Управління ДФС у Кіровоградській області від 02 липня 2016 №53/11-28-04-28 05 червня 2016 року ОСОБА_1 була звільнена з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Кіровоградській області у зв'язку з переводом до ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до наказу ДФС від 01 червня 2016 року №2210-о «Про призначення працівників податкової міліції» (а.с.76).

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 перебував в установі Державної кримінально-виконавчої служби у період з 23 квітня 2016 року по 13 травня 2017 року у зв'язку з обранням відносно нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та був звільнений з Кропивницької УВП №14 на підставі внесення застави у сумі 128000 грн., що підтверджується ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 травня 2017 року та довідкою про звільнення від 13 травня 2017 року (а.с.62-63).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише при доведенні винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїх батьківських обов'язків, належні та допустимі докази цього в справі відсутні, складні стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини. Зазначив, що перебування відповідача нетривалий час в слідчому ізоляторі не може бути виключною обставиною для позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно зі ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 164 СК України встановлено виключний перелік підстав для позбавлення матері чи батька дитини батьківських прав, зокрема, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пп. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У абзаці другому пункту 18 зазначеної постанови роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, (далі по тексту - Конвенція) держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування № 5810/49-05-24 від 01 вересня 2016 року не містить в собі належного обґрунтування щодо необхідності позбавлення відповідача батьківських прав, а має лише констатацію певних фактів та голослівний висновок про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 (а.с.15а).

Згідно з ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що по справі дійсно не встановлено беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, яке, зокрема, сприятиме інтересам його дочки ОСОБА_3

Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач у зв'язку із обвинуваченням у вчиненні злочину перебував у розшуку, а у подальшому - під вартою у слідчому ізоляторі з 23.04.2016 по 13.05.2017.

Крім того, позивач пояснила у судовому засіданні апеляційного суду, що з 2016 року вона працює та проживає у м. Києві. Разом з нею з 2017 року проживає дочка ОСОБА_5

Відповідач пояснив, що оскільки слідство відносно нього ще триває, відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді застави, він позбавлений можливості виїжджати за межі м. Кропивницький для того, щоб зустрітися з дочкою. Він мав намір відкрити картковий рахунок для перерахування коштів дочці, оскільки має постійне місце роботи та можливість надавати матеріальну допомогу. Проте, позивач такої згоди на відкриття карткового рахунку не надає, про що позивач у судовому засіданні не заперечувала та зазначила, що матеріальної допомоги від відповідача не потребує. Має змогу утримувати дочку самостійно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст складено 07 червня 2018 року.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: О.Л. Дуковський

О.А. Письменний