Постановление суда № 74489341, 05.06.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7534/18

Провадження № 1-кс/344/3075/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Островський Л.Є., з участю секретаря Гули Р.М., прокурора Гриненка А.В., підозрюваного ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12018090000000385 від 31.05.2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Слідчий звернувся з вказаним клопотанням, яке погоджене з прокурором, в обґрунтування якого покликався на те, що відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018090000000385 від 31.05.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 31.05.2018 приблизно о 13 годині 35 хвилин, в світлу пору доби, суху погоду, водій ОСОБА_1, перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, керуючи автомобілем марки Toyota Corolla, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Хіміків, що у м. Калуші Івано-Франківської області у напрямку перехрестя з вул. Фінською. Дана ділянка дороги має по одній смузі для руху в кожному напрямку, дорожня розмітка відсутня. В цей час проїзну частину дороги, зліва направо, відносно напрямку руху автомобіля, почав перетинати пішохід похилого віку – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який поряд з собою вів велосипед, чим створював водію ОСОБА_1 небезпеку для руху. При наближенні до лінії руху пішохода, ОСОБА_1 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, маючи об’єктивну можливість виявити небезпеку для руху, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3 Після вчинення ДТП ОСОБА_1 автомобілем з місця події скрився.

При цьому ОСОБА_1 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:

п. 1.7., згідно якого водії зобов’язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як люди похилого віку.

п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 2.9., відповідно до якого водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

п. 12.3., який зобов’язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

У результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_3

Таким чином, своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_3, ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

У результаті порушення Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої пішохід ОСОБА_3 помер на місці події, а водій ОСОБА_1 з місця пригоди скрився.

01.06.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, обґрунтованість якої на думку слідчого повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами.

Матеріалами клопотання також зазначено, що під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.1, п.3, п.4 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі; незаконно впливати на потерпілих та свідків, так як досудове розслідування триває, встановлюються очевидці події; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді особистої поруки є недостатнім для запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні, оскільки не встановлено осіб, які б взяли його на поруки та заслуговують на довіру чи особливу довіру, а тому такі не можуть забезпечити виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків.

Також, застосування запобіжного заходу у виді застави до ОСОБА_1 є недоцільним, оскільки останній офіційно не працевлаштований, немає джерела доходів, а при запобіжному заході у виді домашнього арешту підозрюваний усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі, незважаючи на покладені на нього обов’язки, може покинути місце постійного проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав, покликаючись на викладені в ньому обставини, просив клопотання задоволити.

Захисник в судовому засіданні просив обрати щодо підозрюваного більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

В судовому засіданні підозрюваний підтримав думку захисника.

Заслухавши прокурора, захисника, підозрюваного та дослідивши матеріали клопотання вважаю наступне.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов’язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

З матеріалів клопотання вбачається, злочини у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_1, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).

При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об’єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».

В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Отже враховуючи, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю матеріалів кримінального провадження, детальний перелік яких міститься у клопотанні та досліджений в судовому засіданні, а слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на ті дані, які були надані стороною обвинувачення, наявні всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім цього, прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі; незаконно впливати на потерпілих та свідків, так як досудове розслідування триває, встановлюються очевидці події; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Вирішуючи дане клопотання враховую також вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_1 вказаного злочину, характеризуючі особу підозрюваного дані, його вік, стан здоров’я та майновий стан, міцність соціальних зв’язків, не одруженого, не працюючого, раніше судимого.

Отже, враховуючи вищенаведене, вважаю, що в судовому засіданні поза розумним сумнівом доведено відсутність можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу, тому клопотання слід задоволити та застосувати щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 29.07.2018 року, без визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 29, 55, 62, 63, 129 Конституції України, ст.ст. 131, 132, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 309, 376, 395 КПК України, -

У Х В А Л И В:

Клопотання задоволити.

Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк – до 29 липня 2018 року включно без визначення розміру застави.

Тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 здійснювати в Івано-Франківській установі виконання покарань № 12.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її оголошення, про прийняте рішення повідомити заінтересованих осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на заступника начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Л.Є.Островський

Повний текст ухвали складено 05 червня 2018 року.