№ 74478607, 31.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2018 р. Справа№ 910/22879/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

секретар Ковальчук Р.Ю.

за участю

представників: позивача - ОСОБА_2

відповідача-1 - не з`явилися

відповідача-2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_6

на рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2018 р. (повне рішення складено 12.03.2018 р.)

у справі № 910/22879/17 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом ОСОБА_6

до 1. Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод"

2. ОСОБА_7

про визнання недійсною угоди про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_7 (далі - відповідач-2) про визнання недійсною угоди про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р., яка укладена між відповідачами по справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 посилається на те, що оспорюваний правочин порушує його корпоративні права, оскільки, підписуючи цю угоду про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р., голова правління Відкритого акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" перевищив повноваження, надані останньому статутом товариства. Також позивач зазначає, що спірна угода укладена на вкрай невигідних умовах для ПАТ "Експериментальний механічний завод".

06.02.2018 р. ОСОБА_7 подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив суд першої інстанції відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності без поважних причин.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17 у задоволенні позову відмовлено повністю внаслідок необґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що, підписуючи угоду про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р., голова правління відповідача-1 перевищив повноваження, які були надані йому статутом товариства, що є підставою для визнання оспорюваної угоди недійсною. Крім цього позивач зазначає, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки про укладення спірної угоди він дізнався у 2016 році.

У своїх письмових поясненнях відповідач-2 вказав, що оспорювана угода про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р. не є значним правочином у розумінні вимог ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки предметом даної угоди не є розпорядження майном (активами) товариства. Також відповідач-2 зазначив, що спірна угода не порушує корпоративних прав позивача, та укладена на вигідних умовах для відповідача-1 та його акціонерів.

Відповідач-1 не скористався правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2018 р. апеляційну скаргу ОСОБА_6 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17 та призначено її до розгляду на 24.04.2018 р.

У судовому засіданні 24.04.2018 р. оголошено перерву до 15.05.2018 р.

Разом з цим судове засідання, призначене на 15.05.2018 р., не відбулося у зв`язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 р. справу призначено до розгляду на 31.05.2018 р.

У засідання суду, призначене на 31.05.2018 р., представник відповідача-1 вкотре не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розумного строку розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

22.01.2008 р. між ОСОБА_7, Державною інноваційною фінансово-кредитною установою та Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" було укладено договір поруки, відповідно до якого відповідач-2 зобов'язався здійснити погашення боргу відповідача-1, що виник у останнього на підставі договору про надання кредиту № 15-22/10/10/03, який укладений 10.10.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" та Українською державною інноваційною компанією, правонаступником якої пізніше стала Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.

На підставі укладеного договору поруки відповідачем-2 протягом січня-жовтня 2008 року було здійснено погашення боргу відповідача-1 на загальну суму 2411867,00 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 17.10.2008 р., складало 485893,07 дол США.

17.10.2008 р. між ОСОБА_7 (далі - кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" (далі - боржник) було укладено угоду про порядок погашення боргу (далі - угода).

Відповідно до п. 1.1 вказаної угоди боржник визнає і підтверджує свій борг на користь кредитора станом на день укладення цієї угоди в сумі 2411867,00 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на момент укладення цієї угоди складає 485893,07 дол США.

Згідно з п. 1.2 угоди сторони визнають, що вказаний борг виник на підставі договору поруки від 22.01.2008 р., укладеного між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" та поручителем ОСОБА_7, що виник у останнього на підставі договору про надання кредиту № 15-22/10/10/03, укладеного 10.10.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" та Українською державною інноваційною компанією.

Сторони визначили, що для захисту майнових прав кредитора (поручителя), сума боргу боржника перед кредитором (поручителем), визначається в еквіваленті доларів США, із врахуванням вимог на підставі частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України, із прив'язкою до курсу долара, встановленого НБУ, на день фактичного погашення від кредитора на користь поручителя (п. 2.3 укладеної угоди).

Як передбачено п. 2.1 угоди, погашення боргу боржника перед кредитором здійснюється, на вибір боржника, одномоментно або частинами, але у строк не пізніше 01 березня 2015 року.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що угода про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р. порушує його корпоративні права, ця угода укладена на вкрай невигідних умовах для відповідача-1, з перевищенням повноважень голови правління ВАТ "Експериментальний механічний завод".

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з необгрунтованості позовних вимог, правомірності укладення оспорюваної угоди та відсутності законних підстав для визнання її недійсною.

Однак місцевий суд у своєму рішенні не зазначив, чи були порушені відповідачами корпоративні права та інтереси позивача саме укладенням зазначеної угоди, та судом не наведено в рішенні мотивів такого висновку.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Також акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 911/2089/14 від 21.01.2015 р.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Встановлено, що позивач є акціонером та членом Наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод", має частку у статутному капіталі в розмірі 8,35%. Акціонером та членом Наглядової ради зазначеного товариства позивач був і у період укладення спірної угоди.

Як вбачається з умов угоди про порядок погашення боргу від 17.10.2008 р., позивач не є стороною цієї угоди.

Позивач не зазначає у своїй заяві, яким саме чином укладення спірного правочину порушує його корпоративні права, не доводить, в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК україни, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Цивільний кодекс України не містить визначення поняття «заінтересована особа», залишає його оціночним. Тому заінтересованою особою може виступати будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до п. п. 10, 51 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатись до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, хоча спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні також зазначив, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього.

Отже, представництво акціонером (учасником) інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера (учасника) цим товариством на вчинення такого представництва.

Доказів уповноваження позивача на вчинення представництва відповідача-1 суду не надано.

Як передбачено п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вирішуючи спір по суті, господарський суд, в першу чергу, повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

З матеріалів даної справи вбачається, що позивач є акціонером Публічного акціонерного товариства "Експерементальний механічний завод" із незначною часткою в статутному капіталі.

В суді позивач так і не довів свої вимоги належними доказами стосовно порушення його корпоративних прав саме фактом укладення спірної угоди.

Крім того, позивач не надав суду доказів стосовно фактичної участі його в управлінні товариством, і яким саме чином укладення спірної угоди вплинуло в подальшому на його корпоративні права.

Згідно з п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» № 4 від 25.02.2016 р. господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.

Крім того, відповідно до п. 2.2 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов.

За таких обставин колегія встановила, що вимоги позивача є необґрунтованими, укладення вказаного правочину не порушує корпоративних прав та інтересів позивача.

Що стосується заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, колегія суддів звертає увагу на те, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так, відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що суду першої інстанції при встановленні фактичних обставин даної справи слід було спочатку з'ясувати, чи були порушені відповідачами корпоративні права та інтереси позивача фактом саме укладення спірної угоди. Натомість, встановлення відсутності порушень корпоративних прав та інтересів позивача укладенням спірної угоди не потребує подальшого дослідження правомірності вказаного правочину.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_6, колегія суддів вважає необхідним змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції, мотиви якого викладені вище.

Отже, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17 підлягає зміні в редакції даної постанови.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17.

3. Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17 в редакції даної постанови.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 р. у справі № 910/22879/17 залишити без змін.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в силу п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ч. 1 ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.06.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко