№ 74391350, 30.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/9440/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1049/18Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

учасники процесу:

представник позивача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2017 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В., повний текст рішення складено - дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Полтавське учбово-виробниче підприємство №1 Українського товариства глухих звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла.

Позовна заява мотивована тим, що Українське товариство глухих є власником гуртожитку, розташованого у м. Полтаві по вул. В’ячеслава Чорновола, 27 на підставі свідоцтва № 263 про право власності від 23 червня 2001 року, виданого ОСОБА_5 управлінням житлово-комунального господарства, а Полтавське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства глухих володіє ним на праві господарського відання на підставі постанови Президії Центрального правління Українського товариства глухих № 96 від 05 червня 2003 року. ОСОБА_3, яка на той час мала дошлюбне прізвище Павлюк, працювала в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ у період з 02.08.1988 року по 01.04.1998 року. У зазначений час вона була поселена у гуртожитку, однак, після звільнення за згодою сторін 01.04.1998 року ОСОБА_3 з власної ініціативи з гуртожитку виселилася та знялася з реєстрації 15.04.1998 року. У 1999 році ОСОБА_3, будучи працівником іншого підприємства - ПП «Полагропостач», була поселена до гуртожитку ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ та з нею укладалися короткострокові договори найму одного ліжко-місця у гуртожитку. ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ від 26.05.2016р. № 03/160 ОСОБА_3 було повідомлено про те, що термін її проживання в гуртожитку закінчується 30.05.2016 р. та повідомлено про необхідність звільнити ліжко-місце та знятися з реєстраційного обліку за адресою гуртожитка. На вимоги виселитися та звільнити займане приміщення гуртожитку ОСОБА_3 не відреагувала. Оскільки заселення ОСОБА_3 у 1999 році у гуртожиток не було пов'язано з роботою в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ, ордеру на поселення в гуртожитку вона не отримувала, тому позивач вважає, що норми ст.ст. 127, 128, 132 Житлового кодексу УРСР не поширюються на дані правовідносини, а ОСОБА_3 підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення відповідно до цивільного законодавства.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла – відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 не має іншого житла, є інвалідом 3 групи, працювала на підприємстві в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ майже 10 років, тому набула права на житло у розумінні Конституції України. Після звільнення ОСОБА_3 з ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ та виселення з гуртожитку, розташованого у м. Полтаві по вул. В’ячеслава Чорновола, 27, наступне заселення відповідача у 1999 році у гуртожиток за вказаною адресою свідчить про те, що позивач фактично визнав за нею право на проживання у гуртожитку. Виселення ОСОБА_3 із гуртожитку, як єдиного житла для проживання, є фактичним позбавлення конституційного права відповідача на житло.

В апеляційній скарзі Полтавське УВП №1 Українського товариства глухих, просить рішення місцевого суду скасувати з підстав порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення із гуртожитку без надання іншого житла – задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивачем було надано ОСОБА_3 право безстрокового проживання у гуртожитку. Дії сторін з укладення короткострокових договорів найму свідчать, що право проживання відповідача у гуртожитку обмежувалось обумовленими строками проживання. Відповідно до п.п. 2.2.9 п. 2.2. договору найму № 18 від 15 лютого 2016 року наймач зобов’язується при закінченні терміну цього строкового договору, а також у випадку порушення трудової дисципліни або вчинення злочину звільнити протягом трьох діб (разом з членами сім’ї) наймане житлове приміщення і винести з нього свої особисті речі та здати приміщення наймодавцю в належному санітарно-технічному стані. Оскільки заселення відповідача у 1999 році у гуртожиток не було пов’язано з роботою в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ, ордеру на поселення в гуртожитку вона не отримувала, то норми ст. ст. 127,128,132 Житлового кодексу УРСР не поширюються на дані правовідносини. При розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суди застосовують норми цивільного законодавства. Оскільки відповідач проживає у гуртожитку на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник гуртожитку має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин вбачається, що гуртожиток у м. Полтаві по вул. Вячеслава Чорновола (нині вул. Куйбишева), 27 належить Українському товариству глухих, що підтверджується свідоцтвом № 263 про право власності від 23 червня 2001 року, виданим ОСОБА_5 управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, та перебуває у господарському віданні ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих, що підтверджується Постановою Президії Центрального правління Українського товариства глухих № 96 від 05 червня 2003 року (а.с. 6,7).

ОСОБА_3, яка на той час мала дошлюбне прізвище Павлюк, працювала в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ в період з 02.08.1988 року по 01.04.1998 року.

01.04.1998 року відповідач ОСОБА_3 звільнилася з ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ за власним бажанням, виселилася та знялася з реєстрації (а.с. 52,53).

27 грудня 1999 року зареєстрована у гуртожитку за адресою: м. Полтава по вул. В’ячеслава Чорновола, 27, що підтверджується витягом із домової книги та копією паспорту ОСОБА_3 (а.с. 9-10).

З 2002 року і по 30 травня 2016 року між ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ та ОСОБА_3 укладались короткострокові договори найму одного ліжко-місця у гуртожитку (а.с. 11, 14-15, 19-20, 55-103).

ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ від 26.05.2016р. № 03/160 ОСОБА_3 було повідомлено про те, що термін її проживання в гуртожитку закінчується 30.05.2016 р. та повідомлено про необхідність звільнити ліжко-місце та знятись з реєстраційного обліку за адресою гуртожитку (а.с. 16).

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що одним із конституційних прав громадян є право на житло (ст. 47 Конституції України), оскільки ОСОБА_3 не має іншого житла, є інвалідом 3 групи, працювала на підприємстві в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ майже 10 років, то набула право на житло у розумінні Конституції України, після звільнення ОСОБА_3 з ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ та виселення з гуртожитку, заселення відповідача у 1999 році знову у гуртожиток за вказаною адресою свідчить про визнання позивачем права відповідача на проживання у гуртожитку, виселення відповідача із гуртожитку, як єдиного житла для проживання, є фактичним позбавленням конституційного права на житло.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.

Пред»являючи позов, позивач посилався на норми ЦК України, які регулюють договірні правовідносини сторін, при цьому вказав, що відповідач проживає у гуртожитку на підставі цивільно- правового договору, строк якого закінчився, тому має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень ЦК України.

Як правильно встановив місцевий суд і це вбачається із матеріалів справи, відповідач 13.09.1999 року була поселена у гуртожиток з наданням одного ліжка, 27.12.1999 року вона була зареєстрована у даному гуртожитку, що підтверджується витягом із домової книги та копією паспорта відповідача (а.с. 9-10).

Згідно довідки від 19.09.2016 р. ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ відповідач працювала в ОСОБА_5 УВП-1 УТОГ з 02.08.1988 р. по 01.04.1998 р., була звільнена за згодою сторін (а.с. 53).

Починаючи з 12.11.2002 р. до 28.02.2016 р., ОСОБА_3 проживала у гуртожитку на підставі короткострокових договорів найму житлової площі у гуртожитках Українського товариства глухих, які укладалися з нею у вказаний період.

Як встановлено колегією суддів, відповідач своєчасно у повному розмірі вносить плату за проживання у гуртожитку, заборгованості не має.

Згідно довідки МСЕ від 16.05.2011 р. ОСОБА_3 є інвалідом третьої групи з дитинства безстроково (а.с. 121).

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що місцевий суд, ухвалюючи судове рішення, правильно послався на набуття відповідачем саме права на проживання у даному гуртожитку, оскільки відповідач з 1999 року проживає у цьому гуртожитку, іншого житла не має, позивач, укладаючи з відповідачем цивільно-правові договори найму одного ліжко-місця у гуртожитку, фактично визнавав право відповідача на проживання у гуртожитку та сприяв цьому, як вбачається із останнього договору №105 від найму житлової площі у гуртожитках від 31.05.2016 р. (а.с. 103-104), ОСОБА_3 відмовилася від підпису даного договору 16.09.2016 р. Як пояснила відповідач колегії суддів, цей договір вона відмовилася підписувати, бо кожен раз її попереджають про виселення, але їй виселятися немає куди. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторонам надався час для вирішення спору миром, проте, на даний час, зі слів відповідача та її представника, позивач відмовився від укладення нового договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що житло у гуртожитках придбавається та надається працівникам підприємств та організацій УТОГ з метою закріплення кадрів та забезпечення їх житлом, приймаються до уваги колегією суддів, але, як раніше зазначалося відповідач фактично має зв»язок з гуртожитком, починаючи з вересня 1999 року, 10 років працювала на підприємстві позивача, тому ці доводи відхиляються.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про невідповідність висновків суду обставинам справи та наявним доказам у справі, оскільки місцевим судом правильно встановлено, що між сторонами укладалися короткострокові договори найму житлової площі у гуртожитку, місцевий суд не посилався на право безстрокового проживання відповідача у гуртожитку, місцевий суд зробив висновок про набуття відповідачем у розумінні положень ЖК України права на проживання у гуртожитку з урахуванням встановлених фактичних обставин по справі.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача про незастосування місцевим судом норм цивільного судочинства, оскільки місцевий суд прийшов до висновку про набуття відповідачем права на проживання у гуртожитку у відповідності до вимог ЖК України і Конституції України та мотивував своє рішення саме з огляду на встановлені фактичні обставини по справі та характеру спірних правовідносин сторін.

Згідно п.9 постанови Верховного Суду України №5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав).

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 учбово-виробничого підприємства № 1 Українського товариства глухих - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 травня 2018 року.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: Лобов О.А.

ОСОБА_6