№ 74296721, 24.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1030/17 24.05.2018

Провадження №22-ц/784/566/18

Провадження № 22-ц/784/566/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 481/1030/17

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального вищого навчального закладу «Новобузький педагогічний коледж» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 17 січня 2018 року під головуванням судді Вжещ С.І. у приміщенні цього суду, повний текст якого виготовлений 23 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач вказувала, що 30 серпня 2013 року була прийнята на посаду викладача англійської мови до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02 вересня 2013 року тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_2 Під впливом обману з боку відповідача 21 серпня 2014 року написала заяву про звільнення з посади викладача англійської мови. 22 серпня 2014 року дирекцією КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» було видано наказ № 107-к про її звільнення у зв'язку з виходом на роботу основного працівника, згідно ст. 36 п.2 КЗпП України. Вважає, що після звільнення, її, як одиноку матір дитини до чотирнадцяти років, мали обов'язково працевлаштувати, а на період працевлаштування за нею мала зберігатись середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Посилаючись на викладене, просила визнати бездіяльність КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», що полягала в ненаданні їй роботи під час звільнення з посади викладача англійської мови у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, неправомірною; визнати недійсною її заяву від 21 серпня 2014 року про звільнення з посади викладача англійської мови, поданої у зв'язку з виходом з відпустки по догляду за дитиною до виповнення трьох років основного працівника; зобов'язати КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» працевлаштувати її на роботу та виплатити їй середню заробітню плату за три місяці.

Також позивачка просила поновити строк звернення до суду з позовом, зазначивши, що пропустила його з поважної причини, у зв'язку з тим, що в цей період народила другу дитину, вихованням якої була зайнята та довідалась про своє порушене право в березні 2017 року, коли детально прочитала коментар до ст..184 КЗпП України. При цьому вона звернулась до директора КВНЗ з заявою про прийняття на посаду викладача англійської мови, на що отримала відмову та вела активну переписку з відповідачем, а тому вважає що строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, пропустила з поважної причини.

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, яка ухвалою суду від цієї ж дати була залишена без руху через невідповідність вказаної заяви приписам ч. 5 ст. 119 ЦПК України.

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до суду ще одну заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою судді від 12 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог в частині вимог про визнання наказу № 107-к від 22 серпня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача англійської мови недійсним та поновлення її на вказаній посаді; визнання запису про звільнення від 27 серпня 2014 року у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним; стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22 серпня 2014 року по 08 грудня 2017 року - прийнято до розгляду. В іншій частині заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог - відмовлено у прийнятті.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївсьокї області від 17 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та направити справу на повторний розгляд до суду першої інстанції, а також просила скасувати ухвали Новобузького районного суду від 8 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року і 14 грудня 2017 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та представника відповідача - Довгополого О.Б., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги та у межах позовних вимог і підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджуються матеріалами справи, що наказом відповідача від 30.08.2013 року № 122-к на підставі відповідної зави ОСОБА_1 її прийнято на роботу на посаду викладача англійської мови КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» з 02.09.2013 року, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років основного працівника - ОСОБА_2, з оплатою згідно штатного розкладу спеціаліста (т. 1 а.с. 26, 28).

22.08.2014 року т.в.о.директора КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача англійської мови з 27.08.2014 року у зв'язку з виходом на роботу основного працівника, згідно п.2 ст.36 КЗпП України (а.с. 29). Запис про це був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (запис № 9). Копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримала 22 серпня 2014 року.

При цьому, як встановлено судом та підтверджується поясненнями допитаного в якості свідка заступника директора КВНЗ - ОСОБА_3., про вихід з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 позивач була попереджена, 21.08.2014 року нею була написана заява про звільнення з 27.08.2017 року (а.с. 27), бажання продовжувати трудові відносини з відповідачем вона не висловлювала.

Як вбачається з матеріалів справи, основний працівник - ОСОБА_2 - вийшла з відпустки та приступила до роботи з 27 серпня 2014 року (т. 3 а.с. 72).

За такого, судом вірно встановлена недоведеність доводів ОСОБА_1 про написання заяви про звільнення під впливом обману з боку керівництва КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» та правильно зазначено, що ця заява ніяким чином не впливає на законність звільнення позивачки, оскільки підставою звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 ЗКпП України є закінчення строку трудового договору, а у випадках коли трудовий договір укладався до настання певного факту, та настання обумовленого факту і є підставою припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку. Отже, припинення трудового договору з таких підстав не залежить від волевиявлення працівника.

Наказом директора КВНЗ № 76-к від 28.05.2014 року ОСОБА_1 була надана щорічна основна відпустка тривалістю 56 днів з 01.07.2014 року по 26.08.2014 року, а за наказом № 78-к від 03.06.2014 року - додаткова оплачувана відпустка, як одинокій матері, за 2014 рік, тривалістю 10 календарних днів з 20.06.2014 року по 30.06.2014 року включно (т. 1 а.с. 168-170).

Отже, звільнення позивачки відбулось на наступний день після закінчення відпустки. До того ж, встановлена трудовим законодавством заборона звільнення працівника у період перебування у відпустці, поширюється на випадки, коли звільнення кваліфікується як таке, що здійснене з ініціативи власника, а звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 ЗКпП України таким не є.

За такого, судом правильно зазначено, що звільнення позивачки з посади викладача англійської мови у зв'язку з виходом на роботу основного працівника, згідно п.2 ст.36 КЗпП України, відбулось із законних підстав.

Разом із тим, встановивши, що позивачці, яка є одинокою матір'ю та на час звільнення мала дев'ятирічну дитину, відповідачем не було запропонавано іншої роботи у КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», суд дійшов обгрунтованого висновку про порушення порядку, передбаченого ч. 3 ст. 184 КЗпП України, під час звільнення ОСОБА_1

Так, відповідно до ч. 3 с 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП, зокрема одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-303а13 та постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц.

За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді вчителя англійської мови та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2014 року по 08.12.2017 року - є безпідставними, тоді як позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності відповідача в зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 іншої роботи при звільненні у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, зобов'язання працевлаштувати та виплатити середню заробітну плату, але не більше ніж за три місяці, - є обґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, визнання наказу та заяви про звільнення недійсними, визнання запису про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у зв'язку з їх безпідставністю.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача в зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 іншої роботи при звільненні у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, зобов'язання працевлаштувати на роботі і стягнення середнього заробітку за три місяці - у зв'язку з пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП України строку без поважної причини.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КзпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За такого, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 пропущений даний строк звернення до суду за вищевказаними позовними вимогами.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що поновлення строків, установлених ст. 233 цього Кодексу можливо у разі їх пропуску з поважних причин.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.

Як на поважність причин пропуску такого строку позивач посилалась на народження другої дитини, вихованням якої була зайнята, та на необізнаність про порушення своїх трудових прав до ознайомлення з коментарієм до ст.184 КЗпП України у березні 2017 року.

Судом правильно встановлено, що зазначені позивачем причини не можна вважати поважними, оскільки другу дитину позивачка народила 5 липня 2016 року, тобто, майже через два роки після її звільнення, а враховуючи, що ОСОБА_1 звернулась до суду через три роки після звільнення, відсутні підстави вважати, що за цей час вона не мала можливості довідатись про порушення своїх прав та особисто або через свого представника вирішувати питання про їх захист.

Доводи позивачки в апеляційній скарзі про помилковість висновку суду щодо неповажності причин пропуску передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з даним позовом - є безпідставними, а посилання на те, що суд повинен був застосувати не цей строк, а передбачений цивільним законодавстовом строк позовної давності - є необгрунтованими та пов'язані із помилковим тлумаченням апелянтом норм закону.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на незаконність рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання наказу та заяви про звільнення недійсними, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду щодо їх оцінки та застосування норм закону. При дослідженні та встановленні судом першої інстанції обставин справи, були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвал Новобузького районного суду Миколаївської області від 8 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року і 14 грудня 2017 року, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими з огляду на таке.

Так, ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 8 грудня 2017 року заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог в частині вимог про визнання неправомірними дії відповідача щодо недотримання гарантії на працевлаштування одинокій матері із дитиною до 14 років, визнати неправомірним надання соціальної відпустки без врахування святкових днів, визнання запису в особовій справі, де вказаний період щорічної та соціальної відпустки недійсним й зобовязання відповідача внести зміни до наказу № 78/к від 03.06.2014 року, де замість запису про надання соціальної відпустки з 01.07.2014 року по 26.08.2014 року вживати запис з 06 липня по 31 серпня 2014 року та до наказу № 76/к від 28.05.2014 року, де замість запису про надання щорічної відпустки з 20 по 30 червня 2014 року вживати запис з 20 червня по 5 липня 2014 року; визнаня протиправними дії відповідача повязані з наданням не в повному обсязі позивачці годин англійської мови під час працевлаштування на посаду викладача англійської мови в КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» - залишена без руху у зв'язку із несплатою позивачкою судового збору за подання даних позовних вимог.

Проте, такі дії суду відповідають вимогам ст.ст. 119, 121 ЦПК України (в редакції на час вчинення судом процесуальної дії), п. 1 ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір».

Ухвала Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року була постановлена стосовно ще одної заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог - від 11.12.2017 року.

Даною ухвалою було відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог щодо:

- визнання неправомірним надання соціальної відпустки без врахування святкових днів, визнання запису в особовій справі, де вказаний період щорічної та соціальної відпустки ОСОБА_1 недійсним й зобовязання відповідача внести зміни до наказу № 78/к від 03.06.2014 року, де замість запису про надання соціальної відпустки з 01.07.2014 року по 26.08.2014 року вживати запис з 06 липня по 31 серпня 2014 року та до наказу № 76/к від 28.05.2014 року, де замість запису про надання щорічної відпустки з 20 по 30 червня 2014 року вживати запис з 20 червня по 5 липня 2014 року ;

- визнання протиправними дій відповідача повязаних з наданням не в повному обсязі годин англійської мови ОСОБА_1 під час працевлаштування на посаду викладача англійської мови в КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж».

Заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог до КВНЗ "Новобузький педагогічний коледж" про визнання наказу № 107-к від 22.08.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача англійської мови недійсним та поновлення її на вказаній посаді; визнання запису про звільнення від 27.08.2014 року у трудовій книжці недійсним; стягнення середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 22.08.2014 року по 08.12.2017 року - прийнято до розгляду.

При цьому суд обгрунтовано виходив з положень ст. 31 ЦПК України (в редакції на час вчинення процесуальної дії), відповідно до якої позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмету позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

В разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, а це за своєю суттю уже новий позов.

За такого, суд першої інстанції правильно зазначив, що заява ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог в частині, у прийнятті якої відмовлено, є заявою з новим предметом позову та новими підставами позову, а тому не є заявою про збільшення позовних вимог.

Крім того, аналізуючи зміст даної ухвали суду, колегія вважає, що за своєю суттю це ухвала про відмову в об'єднанні вимог позивачки, в яких вона оспорює строки наданих їй відпусток та дії відповідача, пов'язані з наданням їй не в повному обсязі годин англійської мови під час працевлаштування її на посаду викладача англійської мови в КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж».

Такі дії суду не суперечать приписам ст. 126 ЦПК України (в редакції на час вчинення процесуальної дії), яка надає право суду залежно від обставин справи постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

При цьому права ОСОБА_1 не є порушеними, оскільки це не перешкоджає розгляду зазначених позовних вимог у іншому позовному провадженні.

Ухвалою Новобузького районного суду від 12 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13.12.2017 року про забезпечення доказів, в якій вона просила витребувати у відповідача оригінал штатного розпису на 2013-2014 навчальний рік; оригінал штатного розпису на 2016-2017 навчальний рік; оригінал меморіального ордеру № 5 по нарахуванню їй заробітної плати; оригінал розкладу всіх занять з 1-го по 4-й курс з прізвищами викладачів за 2014-2015 навчальний рік; оригінал розкладу всіх занять з 1-го по 4-й курс з прізвищами викладачів за 2015-2016 навчальний рік; оригіналу розкладу всіх занять з 1-го по 4-й курс з прізвищами викладачів за 2016-2017 навчальний рік. Вказану заяву позивачка мотивувала тим, що ці документи необхідні для обґрунтування позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, пов'язаних з наданням не в повному обсязі годин англійської мови під час її працевлаштування на посаду викладача англійської мови в КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» 30 серпня 2013 року та проведенням у зв'язку з цим перерахунку оплати її праці за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відмовляючи у задоволенні даної заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою така заява подана поза межами строків, передбачених ч. 1 ст. 137 ЦПК України (тут і далі в редакції на час вчинення процесуальної дії), та документи, які вона просить витребувати у відповідача, не є належними доказами у розумінні ст.ст. 57, 58 ЦПК України.

Колегія суддів вважає такі дії суду правильними, оскільки вони відповідають вищевикладеним вимогам процесуального закону. Так, документи, які ОСОБА_1 просить витребувати в порядку забезпечення доказів не стосуються предмета доказування за вимогами, які є предметом даного судового розгляду, а відносяться до обгрунтування вимог, у прийнятті яких було відмовлено судом ухвалою від 12 грудня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості ухвал суду від 8 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року і 14 грудня 2017 року не доводять незаконності цих процесуальних документів, які б привели до неправильного вирішення справи.

Значна частина доводів апеляційної скарги та доповнень до неї стосується обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_1, у прийнятті яких ухвалою судді від 12 грудня 2017 року було відмовлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За такого, доводи апеляційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним надання соціальної відпустки без врахування святкових днів, визнання запису в особовій справі, де вказаний період щорічної та соціальної відпустки недійсним й зобовязання відповідача внести зміни до наказу № 78/к від 03.06.2014 року, визнання протиправними дій відповідача повязаних з наданням не в повному обсязі годин англійської мови під час працевлаштування позивачки на посаду викладача англійської мови в КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж».

Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що підстав для його зміни чи скасування немає.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 136 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Враховуючи заявлене ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги клопотання про звільнення її від сплати судового збору та беручи до уваги її майновий стан, те, що вона є одинокою матір'ю двох неповнолітніх дітей, знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення тою трирічного віку, колегія суддів вважає можливим звільнити позивачку від сплати судового збору за апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за апеляційну скаргу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

___________

Повний тест постанови складено29 травня 2018 року.