№ 7414092, 30.12.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2009 р.           Справа № 2-а-4835/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Курко Олега Петровича,

при секретарі судового засідання: Пивовар Інні Михайлівні

за участю представників сторін:

позивача : Гаврилюк П.В., Семенишина Г.М.

відповідача : Радзіковська І.Т., Білик Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Омко"

до: державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000582330/0 від18.06.09

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Омко” 13.11.2009 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень «В2» № 0000582330/0 від 18.06.2008 року.

В ході розгляду судового засідання позивач змінив позовні вимоги, мотивуючи тим, що 18.06.2008 року на адресу позивача надійшли повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці: форми «В2» № 0000582330/0 та від 18.06.2008р. відповідно до якого виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за експортно-імпортними операціями позивача в сумі 360465,00 грн.; повідомлення-рішення форми «Р» № 0000572330/0 від 18.06.2008 року, згідно якого виявлено суму податкового зобов’язання за платежем по податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 36230,00 грн., з яких сума податкового зобов’язання за основним платежем становить – 24155,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція в сумі – 12078,00 грн.

На думку відповідача, порушення щодо визначення бюджетного відшкодування виникли внаслідок того, що позивачем при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки побутового обладнання на митну територію України використано продажну вартість побутового обладнання, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, не врахувавши, при цьому зміни до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року. Вказані обставини викладені в акті перевірки № 36/2340/33209344 від 09.06.2009 року, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані рішення. Позивач вважає, що ним абсолютно вірно розраховано звичайну вартість товару, яка дорівнює визначеній митній вартості, як то передбачає п. 4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”. З таких обставин, контролюючим органом невірно використані методологічні засади визначення вартості імпортованих товарів та їх реалізації на митній території України, що призвело до порушень прав позивача внаслідок невірного застосування законодавства про оподаткування.

За таких підстав, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення № № 0000582330/0, 0000572330/0 від 18.06.2008 року.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з наступних підстав. Позивачем при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки побутового обладнання на митну територію України використало продажну вартість побутового обладнання, встановленого на основі усної домовленості з покупцем, проте не враховано при цьому зміни внесені до п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”. Так, відповідно до вказаної статті, у разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20% база оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. У відповідності до положень п. 4.3. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, для товарів, що імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати акцизних зборів, ввізного мита тощо. Отже, реалізація позивачем товару за нижчою вартістю ні ж та, що підлягає сплаті (встановлена митна вартість) являється неправомірним, оскільки така діяльність не спрямована на отримання прибутку. Враховуючи викладене, відповідач з урахуванням норм митного законодавства, норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору. Враховуючи викладене, рішення відповідача являються правомірними, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до акту перевірки № 36/2340/33209344 від 09.06.2009 року ДПІ у м. Вінниці проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ “Омко” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.04.2008р. по 01.02.2009р. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 та 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року, підприємством занижено суму бюджетного відшкодування на суму 360465,00 грн., а саме: за червень 2008 року – на 2541 грн.; серпень 2008 року – на 3178 грн.; вересень 2008 року – на 31012 грн.; листопад 2008 року – на 45928 грн.; січень 2009р. на – 123620 грн.; березень 2009р. – 154186 грн. В порушення п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, підприємством занижено суму податкових зобов’язань з ПДВ в сумі 332540 грн., в т.ч. : за квітень 2008 року – на 68531 грн.; за червень 2008 року – на 30738 грн.; вересень 2008 року – на 20225 грн.; листопад 2008 року – на 69989 грн.; грудень 2008 року – на 46920 грн.; січень 2009 року – на 49823 грн.; лютий 2009 року – на 4358 грн.; березень 2009 року – на 41956 грн. Дане порушення виникло внаслідок визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки побутового обладнання, на митній території України використану продажну вартість побутового обладнання, встановлену на основі усної домовленості з покупцем не врахувавши при цьому зміни до п.4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (із змінами і доповненнями), внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування” від 30.11.2006р. № 398 – а саме: п. 4.1 ст. 4 доповнено абзацом наступного змісту: «У разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари більше ніж 20%, база оподаткування операції з поставки таких товарів визначається за звичайними цінами».

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці прийняті податкові повідомлення –рішення:

№ 0000582330/0 від 18.06.2008 року, яким встановлено порушення п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п 7.7.7 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у зв’язку з чим виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за експортно-імпортними операціями скаржника в сумі 360465,00 грн.;

№ 0000572330/0 18.06.2008 року, яким за порушення п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Омко” за платежем - податок на додану вартість по вітчизняних товарах визначено суму податкового зобов'язання за основним платежем – 24155,00 грн., за штрафними санкціями – 12078,00 грн., на загальну суму – 36230,00 грн.

Як слідує з акту перевірки № 36/2340/33209344 від 09.06.2009р. дані порушення виникли внаслідок того, що, платником при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки побутового обладнання, на митній території України використано продажну вартість побутового обладнання, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, проте не враховано при цьому зміни внесені до п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”. Так, відповідно до вказаної статті, у разі якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20% база оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідач, посилаючись на ст.ст. 259, 261 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003р., п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплачених митних платежів.

Однак, з таким висновком суд не може погодитись, та вважає прийняті на підставі зазначеного вище акту перевірки податкові повідомлення-рішення № 0000582330/0, 0000572330/0 від 18.06.2008 року протиправними з наступних підстав.

Відповідно до преамбули Митного кодексу України Митний кодекс визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. А згідно ч. 1 ст. 3 цього Кодексу порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу. Виходячи зі змісту наведеного, Митний кодекс України не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем. Згідно ст. 43 Митного кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

В свою чергу побутове обладнання, в зв’язку з реалізацією якого виникло бюджетне відшкодування, не перебувало під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль у відповідності до ст. 43 Митного кодексу закінчився до його продажу, що підтверджується і актом перевірки і поясненнями представників сторін в судовому засіданні. Таким чином митну вартість до них не можна застосовувати.

Згідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною, якщо не встановлено цим пунктом інше, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Поняття митна вартість та звичайна ціна не є тотожними поняттями, виходячи хоча б з порядку встановлення звичайної ціни, що визначено п. 1.20 даного Закону.

Посилання відповідача на п.п.1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено, що у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання є безпідставним, оскільки у відповідності до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Статтею 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2007р. № 559 встановлено перелік об’єктів державного цінового регулювання на 2007/08 маркетинговий рік, до якого побутове обладнання не входять. Крім того, жодним іншим законодавчим актом не передбачено державне регулювання цін на побутове обладнання.

Також безпідставним є застосування відповідачем до спірних правовідносин п. 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв’язку з визначенням принципів державного регулювання цін, оскільки даною нормою визначено порядок нарахування податку на додану вартість для товарів, які імпортуються на митну територію України, тобто перебувають під митним контролем, а не для товарів, які вже імпортовані і розмитнені на території України та митний контроль щодо яких закінчився. ТОВ “Омко” сплатило ПДВ при розмитнені імпортованих товарів.

Крім того, у відповідності до п. 1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено обґрунтованість його припущень про те, що договірна ціна на реалізоване позивачем побутове обладнання більше ніж на 20% відрізняється від звичайних цін на них, відповідно, що базу оподаткування операцій з поставки побутового обладнання необхідно визначати звичайними цінами. В акті перевірки № 36/2340/33209344 від 09.06.2009р. відсутні розрахунки визначення звичайних цін на побутове обладнання, будь-які відомості щодо нього, обґрунтованість визначення такої ціни. В зв'язку з цим відповідачем безпідставно визначено суму заниження бюджетного відшкодування в розмірі 360465 грн. та зроблено висновки, що позивач добровільно відмовляється від отримання цієї суми як бюджетного відшкодування і вказана сума підлягає зарахуванню у зменшення податкових податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів. Такі висновки відповідача не ґрунтуються на нормах Закону України "Про податок на додану вартість" і не були доведені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні відповідач не довів правомірність своїх рішень, а його заперечення на позов не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, в узгодження з вимогами ст. 162 КАС України, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000582330/0 від 18.06.2008 року, № 0000572330/0 від 18.06.2008 року.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки платіжним дорученням № 161 від 05.11.2009 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає по 3,40 грн. дана сума підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми В2 № 0000582330/0 від 18.06.2009р. та податкове повідомлення-рішення форми Р № 0000572330/0 від 18.06.2009р.

Присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ "Омко" 3,40 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 06.01.10

Суддя          Курко Олег Петрович