Решение № 74133167, 21.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2018 року № 826/15115/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 05.10.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як законний представник - в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також - позивач) з позовом до Головного управління державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.10.2017 року про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 та її дітям - ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 13.12.2017 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року частково задоволено клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а саме зупинено дію рішення Головного управління державної міграційної служби України у м. Києві від 05.10.2017 року до набрання судовим рішенням у справі №826/15115/17 законної сили.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що рішенням відповідача від 05.10.2017 року скасовано рішення ГУ ДМС України у м. Києві від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3

З огляду на те, що відповідачем прийнято таке рішення на підставі листів, отриманих від прокуратури, за змістом яких позивач отримала паспорт громадянина України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, позивач вважає прийняте рішення протиправним, оскільки вирок суду, який би підтверджував факт підробки документів позивачем, відсутній. Тому просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Через канцелярію суду 13.12.2017 року відповідачем подано заперечення проти адміністративного позову. В обґрунтування позиції відповідачем зазначено, що підставою для громадянства України позивачем є народження на території України діда останньої - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3., на підтвердження чого позивачем додано копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16.10.2014 року №00077542136 про державну реєстрацію народження діда, в якому зазначено, що ОСОБА_4 народився у м. Києві, Україна, що надає право позивачу набути громадянство України.

Листами прокуратури м. Києва від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 з додатками та від 07.07.2017 року №04/2/4/1-179-17 зазначено, що позивач набула громадянство України шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей. На думку відповідача, підтвердженням цього є відповіді на запити до ряду органів, якими повідомлено, що запис про народження ОСОБА_4 як уродженця м. Києва відсутній, а витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, наданий позивачем для оформлення громадянства України, не видавався.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що для винесення рішення було достатньо інформації, та жодних вироків, як підстав для скасування рішення про оформлення громадянства, законодавством не передбачено.

Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судове засідання 13.12.2017 року з'явився відповідач. Через канцелярію суду адвокатом позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття адвоката позивача у судове засідання.

Під час судового засідання відповідач проти позову заперечував.

Протокольною ухвалою суду зобов'язано відповідача надати у наступне судове засідання особову справу позивача та запропоновано звернутися до Державного архіву міста Києва щодо надання інформації про наявність чи відсутність у книгах реєстрації актового запису про народження особи ОСОБА_4

Судом задоволено клопотання адвоката позивача про відкладення розгляду справи та призначено наступне судове засідання на 21.02.2018 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017.

Згідно з пунктом 10 частиною першою Розділу VII Перехідних положень, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Через канцелярію суду 18.01.2018 року відповідачем подано на виконання протокольної ухвали суду копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 та копію запиту до Державного архіву м . Києва.

Через канцелярію суду 05.02.2018 року відповідачем долучено лист Державного архіву м. Києва від 24.01.2018 року №068/02-12/167 про надання інформації.

У судове засідання 21.02.2018 року відповідач прибув, позивач не з'явилася. Судом повідомлено, що через канцелярію суду 20.02.2018 року адвокатом позивача подано заяву про зміну адреси для листування. Відповідно до матеріалів справи поштове судове відправлення, а саме судова повістка, повернулося на адресу суду без вручення, та адреса вказана на конверті не співпадає із адресою, вказаною у заяві адвоката позивача від 20.02.2018 року. З огляду на те, що позивачем не отримано судову повістку належним чином, судом відкладено судове засідання на 18.04.2018 року.

Через канцелярію суду 17.04.2018 року позивачем подано заяву про припинення повноважень представника Парінової М.В.

У судове засідання 18.04.2018 року прибули представники сторін. Представником позивача долучено ордер та договір про надання правової допомоги від 18.04.2018 року, з огляду на що, ним заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання судом часу на ознайомлення із матеріалами справи, оскільки договір про надання правової допомоги укладено у день судового засідання.

Судом задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи до 30.04.2018 року.

Через канцелярію суду 26.04.2018 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримано, та зазначено, що листи прокуратури не можуть вважатися доказами існування обставин, що слугують підставою для скасування рішення про набуття громадянства.

У судове засідання 30.04.2018 року сторони не з'явилися. Через канцелярію суду представником позивача подано заяву про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Також, через канцелярію суду 26.04.2018 року відповідачем подано клопотання про перенесення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року №1-р "Про перенесення робочих днів у 2018 році", робочий день 30.04.2018 року перенесено на суботу 05.05.2018 року, з огляду на що, просить відкласти розгляд справи, оскільки 30.04.2018 року є вихідним днем.

Надаючи оцінку даному клопотанню судом враховано, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року №1-р "Про перенесення робочих днів у 2018 році", з метою забезпечення раціонального використання робочого часу і створення сприятливих умов для святкування 8 березня - Міжнародного жіночого дня, 1 травня - Дня праці, 28 червня - Дня Конституції України, 25 грудня - Різдва Христового та у 2019 році 1 січня - Нового року рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій (за винятком органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", Державної казначейської служби та банківських установ) для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями в суботу та неділю, перенести у 2018 році в порядку та на умовах, визначених законодавством, робочі дні, зокрема, з: понеділка 30 квітня на суботу 5 травня.

Як вбачається, розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року №1-р "Про перенесення робочих днів у 2018 році" має рекомендаційний характер, проте не обов'язковий.

З огляду на те, що представником відповідача - Головного управління державної міграційної служби в м. Києві не долучено доказів, що підтверджують перенесення зазначеною державною установою робочого дня з 30.04.2018 року на 05.05.2018 року, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача від 26.04.2018 року про перенесення розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Керуючись частиною третьою статті 194 КАС України та з урахуванням вимог частини дев'ятої статті 205 КАС України судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Через канцелярію суду 07.05.2018 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову та зазначає, що за своєю правовою природою факт обману та подання свідомо неправдивих відомостей, згідно з нормами Кримінального кодексу України не є самостійним складом злочину, а є лише підставою відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» для скасування рішення про оформлення громадянства України.

Розглянувши подані матеріали, відповідно до пояснень позивача в позовній заяві та відзиву на позовну заяву відповідача, відповіді на відзив та заперечень, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, громадянка Російської Федерації, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням звернулася до сектору громадянства Шевченківського РВ ГУ ДМС в м. Києві із заявою від 24.10.2014 року №1245/2014. Одночасно просила оформити набуття громадянства України за територіальним походженням своїм неповнолітнім дітям: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які також є громадянами Російської Федерації.

До заяви ОСОБА_1 долучено копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16.10.2014 року №00077542136 про державну реєстрацію народження діда, в якому зазначено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3., народився у м. Києві, Україна.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управлінням державної міграційної служби України у м. Києві прийнято рішення від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Шевченківським РВ ГУ ДМС в м. Києві 03.12.2014 року позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_2.

Разом з тим, ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей документовано паспортами громадянина України для виїзду за кордон.

Листом Прокуратури міста Києва 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 Головне управління ДМС України у м. Києві повідомлено, що слідчим управління Головного управління Національно поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 В ході досудового розслідування встановлено, що Святошинським районним у м. Києві відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві витяг №00077542136 від 16.10.2014 року з реєстру не видавався. Актові записи про народження ОСОБА_4 в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відсутні. З огляду на вищевикладене, відповідача проінформовано про те, що громадянкою ОСОБА_1, шляхом обману, внаслідок подання підроблених документів, які посвідчували країну народження її діда - ОСОБА_4, зареєстровано громадянкою України та отримано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, що є підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України». Враховуючи вказані підстави у листі зазначено, що "виникла необхідність у вирішенні питання щодо скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітніх дітей..".

Листом Прокуратури міста Києва 07.07.2017 року №04/2/4-1-179-17 на адресу Головного управління ДМС України у м. Києві направлено завірені копії справ про набуття громадянства осіб, зокрема, ОСОБА_1, оскільки оригінали направлено для проведення експертиз у кримінальному провадженні.

Завідуючим сектору громадянства Шевченківського РВ ГУ ДМС України у м. Києві 03.10.2017 року сформовано подання №26/2017 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1

Рішенням від 05.10.2017 року Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві прийнято рішення: скасувати рішення Головного управління державної міграційної служби України у м. Києві від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2, ОСОБА_3, у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, а саме інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України, або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України» (листи Прокуратури міста Києва від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 з додатками, від 07.07.2017 року №04/2/4/1-179-17).

Листом Державного архіву м. Києва від 24.01.2018 року №068/02-12/167 повідомлено, що за даними покажчика про народження громадян у м. Києві, складеного працівниками архіву на підставі документів фонду Р-1654 «Відділи реєстрації акті цивільного стану м. Києва» за 1920-1936 роки, відомостей про народження громадянина ОСОБА_4 не виявлено.

Вважаючи рішення відповідача від 05.10.2017 року протиправним та таким, що порушує права та свободи позивача та її неповнолітніх дітей, остання звернулася до суду.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Абзацом першим статті 25 Конституції України встановлено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Статтею 11 Європейської конвенції про громадянство від 6 листопада 1997 року, яку ратифіковано із застереженням та заявою Законом № 163-V ( 163-16 ) від 20.09.2006 року встановлено, що кожна держава-учасниця забезпечує, щоб рішення стосовно набуття, збереження, втрати, поновлення чи засвідчення її громадянства були умотивовано викладені у письмовій формі.

Відповідно до статті 15 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства

або права змінити своє громадянство.

У рішенні Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 року міститься правова позиція, згідно з якою, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Статтею 2 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2235-III) встановлено принципи законодавства України про громадянство: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

За змістом статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, вдитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 8 Закону №2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Судом встановлено, що позивачем набуто громадянство України за територіальним походженням, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16.10.2014 року №00077542136 про державну реєстрацію народження діда, в якому зазначено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3., народився у м. Києві, Україна, з огляду на що, набули громадянства України й неповнолітні діти позивача.

Рішенням ГУ ДМС України у м. Києві від 13.11.2014 року оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Отже, суд дійшов висновку, що позивачкою та її неповнолітніми дітьми громадянство України набуто у встановленому законодавством України порядку, що підтверджується винесеним рішенням ГУ ДМС України у м. Києві від 13.11.2014 року.

Із змісту оскаржуваного рішення від 05.10.2017 року вбачається, що єдиною підставою для скасування відповідачем власного рішення від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства, є інформація, яка міститься у листах Прокуратури міста Києва від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 та від 07.07.2017 року №04/2/4/1-179-17, в якій зазначено, що громадянкою ОСОБА_1, шляхом обману, внаслідок подання підроблених документів, які посвідчували країну народження її діда - ОСОБА_4, зареєстровано громадянкою України та отримано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2.

Із змісту зазначених листів судом встановлено та не спростовано відповідачем, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритому стосовно громадянки ОСОБА_1 триває.

Відповідно до статті 21 Закону №2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Кримінальним кодексом України передбачено покарання за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, що врегульовано статтею 358.

Відповідно до абзаців першого-другого статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що рішення про оформлення громадянства України особі, яка набула це громадянство, зокрема, на підставі статті 8 Закону №2235-III, може бути скасовано лише за встановлення та беззаперечного доведення певних обставин, а саме, встановлення у передбаченому чинним законодавством порядку факту набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, при цьому ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, якими, в даному випадку є відповідний вирок суду.

Отже, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує доведеності та наявності письмових доказів щодо встановлення факту подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що ОСОБА_1 набуто громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Дослідивши зміст листів Прокуратури міста Києва, на підставі яких винесено оскаржуване рішення, суд зазначає, що листи прокуратури від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 та від 07.07.2017 року №04/2/4/1-179-17 судом не визнано належними та достовірними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало їй право набути громадянства України за територіальним походженням.

З огляду на те, що триває досудове розслідування та факт подання позивачем фальшивих документів для оформлення громадянства України не доведено у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що рішення від 05.10.2017 року про скасування громадянства України є протиправним, оскільки є передчасним, відтак, підлягає скасуванню.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи № №2,4,7, 11 до Конвенції, а Законами України від 22.02.2000 року №1484-ІІ, від 28.11.2002 року №318-ІV, від 09.02.2006 року №33435-ІV ратифіковано протоколи №№ 6, 12, 13, 14 до Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477- ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В свою чергу, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Верховенство права є одним з головних та важливих засобів досягнення внутрішньої мети права - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішеннях неодноразово вказувалося, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Статтею 8 Конвенції державу зобов'язано поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов'язання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

Право на справедливий суд, яке гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України.

У світлі наведених принципів ЄСПЛ зазначає, що кожне виправдане втручання має спиратися на закон. Відповідно до судової практики Європейського суду це означає не лише наявність підстав для втручання в національному законодавстві, але й додержання таким законодавством певних вимог. Зокрема, воно має бути доступним для тих, кого зачіпає, наслідки його застосування мають бути передбачуваними і таке законодавство повинно відповідати принципові верховенства права.

В свою чергу, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Закон має бути таким, щоб особи, на яких він може вплинути, могли передбачити можливі рішення на основі цього закону і відповідним чином коригувати свою поведінку.

У справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» Європейським судом зазначено, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади, уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.

Судом дотримується думка, що словосполучення «згідно з законом» не просто відсилає до національного законодавства, а й пов'язане з вимогою якості "закону", тобто вимогою дотримання принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмета і мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.

Крім того, ЄСПЛ зазначено, що втручання має бути не лише здійснено згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняттям необхідності передбачено, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кемпбелл проти Сполученого Королівства» від 25.03.1992 року, п.44).

Судом має бути перевірено, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

З урахуванням вищенаведених положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ, суд зазначає, що втручання відповідача у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не дотримано.

Відповідачем у справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності вчинення дій при прийнятті оспорюваного рішення.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією № 652710006 від 27 листопада 2017 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 640, 00 грн. Відтак, з огляду на задоволення позову, суд дійшов висновку про присудження на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 640, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним рішення від 05.10.2017 року Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_3.

3. Скасувати рішення від 05.10.2017 року Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві про скасування рішення від 13.11.2014 року про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_3.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві (02152, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 37768863) суму судового збору у розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Відповідач: Головне управління державної міграційної служби України в м. Києві (02152, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 37768863).

Суддя Л.О. Маруліна