Решение № 73963321, 15.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2018 року №826/3811/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2016 №0025891406.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 07.12.2016 №1101/26-15-14-02-10/38825293 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.08.2013 по 31.12.2015 в рамках розгляду заперечень наданих ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» від 23.08.2016 №23082016/1» є безпідставними та спростовуються наявним матеріалами справи.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що отримане позивачем страхове відшкодування за договорами добровільного страхування укладеним з ПрАТ «СК «Здорово» повинно бути віднесено до складу інших доходів, водночас дебіторська заборгованість списується шляхом створення резерву сумнівних боргів.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст 122 КАС України (в редакції чинній станом на 05.10.2017) ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши думку позивача та представника відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.08.2013 по 31.12.2015 в рамках розгляду заперечень наданих ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» від 23.08.2016 №23082016/1, за результатом якої складено акт від 07.12.2016 №1101/26-15-14-02-10/38825293 (далі – акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем п 44.1 ст 44, п 46.1 ст 46, п. 48.1 ст 48, пп 134.1.1 п 134.1 ст 134 та пп 153.8.1 п 153.8 ст 153 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 ріку у сумі 34 784 грн та занижено податок на прибуток за 2015 рік у сумі 7 557 116 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2016 №0025891406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 7 557 116 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договори добровільного страхування фінансових ризиків з ПрАТ «Страхова компанія «Здорово»:

- від 02.10.2015 №1512716, об’єктом якого є договір про надання фінансового кредиту від 02.10.2015 №02/10/15КЛ-1 укладений позивачем з ТОВ «Пон-Дю-Гар»,

- від 02.10.2015 №1512718, , об’єктом якого є договір про надання фінансового кредиту від 07.10.2015 №02/10/15КЛ-3 укладений позивачем з ТОВ «Технокомпані».

Відповідно до п. 19.7 зазначених договорів добровільного страхування, які є ідентичними за змістом, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за заподіяний збиток.

В подальшому, позивачем подано до ПрАТ «Страхова компанія «Здорово»: заяви-повідомлення про настання страхового випадку за вказаними вище договорами, заяви про виплату страхового відшкодування, вимоги про погашення заборгованості за договорами від 02.10.2015 №02/10/15КЛ-1 та від 07.10.2015 №02/10/15КЛ-3, позови до Господарського суду міста Києва про стягнення простроченої заборгованості з ТОВ «Пон-Дю-Гар» та з ТОВ «Технокомпані».

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 по справі №910/31724/15 повернуто позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» до ТОВ «Технокомпані» про стягнення заборгованості. Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 по справі №910/31722/15 повернуто позов ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» до ТОВ «Пон-Дю-Гар» про стягнення заборгованості.

Проте, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення (ст. 63 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі вказаних документів ПрАТ «Страхова компанія «Здорово» складено страхові акти та надано розпорядження на виплати страхових сум, всього позивачу виплачено страхове відшкодування на суму 42 025 315 грн., яке обліковувалось позивачем по дебету рахунку 657 «Розрахунки за страхуванням».

Податковий орган вказує, що страхове відшкодування в сумі 42 025 315 грн. повинно бути віднесене до складу інших доходів та збільшити фінансовий результат до оподаткування, водночас дебіторська заборгованість в сумі 42 025 315 грн відповідно до вимог Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку, списується за дебетом рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів» та за кредитом рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами», тобто шляхом створення резерву сумнівних боргів.

Також, податковий орган вказує, що дебіторська заборгованість в сумі 42 025 315 грн., не може бути визнана безнадійною та віднесена у повному обсязі до інших витрат операційної діяльності та списана шляхом взаємозаліку з рахунком 685 «Розрахунки по страхуванню».

Згідно п.7П(С)БО поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Відповідно до п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Крім того, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу наведено у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст.14 Кодексу. Так, у податковому обліку безнадійною заборгованістю є:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, яка не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Таким чином, платник податку збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму понесених у звітному періоді витрат на формування резерву сумнівних боргів.

На суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, платник має право на зменшення фінансового результату до оподаткування.

У разі списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.

При цьому, на суму витрат від списання понад суму резерву сумнівних боргів дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, встановленим п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, підлягає збільшенню фінансовий результат до оподаткування.

Проте, як зазначено вище, відповідно до п. 19.7 зазначених договорів добровільного страхування, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи відповідальної за заподіяний збиток.

Враховуючи, що позивач отримавши страхову виплату набув обов’язок передати страховику право вимоги за кредитними договорами в межах зімни сторони кредитора з позивача та страховика, отже висновок податкового органу про порушення позивачем п 44.1 ст 44, п 46.1 ст 46, п. 48.1 ст 48, пп 134.1.1 п 134.1 ст 134 та пп 153.8.1 п 153.8 ст 153 Кодексу є необґрунтованим, що вказує на протиправність прийнятого на підставі такого висновку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позов.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.12.2016 №0025891406 прийняте головним управлінням ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінансово-Факторингове Бюро» сплачений судовий збір в сумі 113 356,74 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.І. Келеберда