Решение № 73638521, 25.04.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5598/17

Провадження № 2/211/589/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 квітня 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Сарат Н.О.

при секретарі Зоріній С.М.

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в м. Кривий Ріг справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі ТОВ «Порше Лізинг Україна» або товариство) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину, в обґрунтування якого вказав, що 16.05.2011 між ними та відповідачем укладено договір про фінансовий лізинг № 00002691. Відповідно до якого позивач зобов’язався передати у розпорядження відповідача об’єкт лізингу – транспортний засіб типу Volkwagen Caddy Kombi 1.6 1 TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZBX273759, двигун № НОМЕР_1, а відповідач зобов’язувався прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів. Вартість об’єкту лізингу, яка погоджена сторонами, становить 26490,00 доларів США. Укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг № 000002691 від 16.05.2011 року є нікчемним відповідно до ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220, ч.2 ст. 806 ЦК України. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15.

Зважаючи на вищевикладене, для повернення позивача у первісний стан, відповідач повинен повернути позивачу новий транспортний засіб. Оскільки це зробити неможливо, то відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного майна за цінами на момент відшкодування, що становить 689348,34 гривні, яку позивач просить стягнути з відповідача, а також судовий збір.

01.02.2018 року відповідач до суду надав відзив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що вартість автомобіля визначено у договорі, який на думку самого ж позивача є нікчемним, тобто не створює жодних правових наслідків. Тобто норма договору про вартість автомобіля не може бути застосована в якості підтвердження вартості автомобіля. Згідно акту прийому-передачі, ціна автомобіля складає 211893,11 гривень, а ним за час фактичного володіння та користування автомобілем сплачено на користь позивача грошові суми в загальній сумі 290292,44 гривні, у доларовому еквіваленті 31585,91 доларів США. Автомобіль 2011 року випуску на виконання правочину у власність він не отримував, оскільки його було вилучено 30.07.2015 року, тому вимога відшкодувати вартість того, що він не отримав є безпідставною. Припинено користування автомобілем було 30 липня 2015 року. Розрахунку вартості користування новим автомобілем 2011 року станом на день відшкодування, позивач не надав.

Крім того, позивач, в підтвердження своїх вимог, посилається на договір № 1101859 купівлі-продажу автомобіля від 18.05.2011 року, про те в договорі не зазначено на якій підставі діяв представник позивача ОСОБА_3, в якості повноважного представника покупця, по договору купівлі-продажу продавався інший автомобіль, ніж той, що він прийняв по акту прийому-передачі. Не наведено доказів оплати та здійснення прийому-передачі автомобіля від продавця позивачу, тобто невідомо скільки фактично сплатив позивач за вказаний автомобіль. Крім того. Просив суд застосувати строк позовної давності.

22.02.2018 року у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 на позовних вимогах наполягав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

22.02.2018 року відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5, кожен окремо, заперечували проти задоволення позовних вимог.

У ході розгляду справи за заявленими клопотаннями відповідача оголошувались перерви для витребування доказів.

25.04.2018 року у судове засідання сторони не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, на позовних вимогах наполягає. Від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що справа неодноразово призначалася до розгляду, однак відповідач та його представник в судові засідання 26.03.2018 року та 25.04.2018 року не з`являлись, слухання справи неодноразово відкладалися за клопотаннями відповідача. 26.03.2018 року відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи, за сімейними обставинами свого представника, однак доказів підтвердження поважності неможливості явки в судове засідання суду не надав. 25.04.2018 року відповідач ОСОБА_6 та його представник в судове засідання повторно не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені, відповідач надавав клопотання про відкладення розгляду справи. Cуд відхиляє зазначене вище клопотання відповідача про відкладення розгляду справи виходячи з того, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи повторно надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Тому, враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи у продовж розумного строку, зважаючи на належне повідомлення відповідача та його представника про час та місце розгляду справи, під час розгляду справи сторони звертались до суду зі вступним словом, всі докази суду були надані, суд дійшов висновку, що сторонам створені належні умови для реалізації процесуальних прав, а відповідач зловживає наданими йому процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Враховуючи, що справа тривалий час перебуває в провадженні суду, неодноразово слухання справи відкладалося за клопотання відповідача, підтверджень поважності причини неприбуття в судове засідання він суду не надав. Систематична неявка відповідача та його представника в судові засідання, на думку суду, свідчить у навмисному затягуванні судового процесу.

З урахуванням зазначеного та вимог закону щодо строків розгляду справи, а також те, що представники сторін і відповідач ОСОБА_2 надавали свої пояснення з приводу спору, надали відзив на позовну заяву всі заявлені ними клопотання були вирішені судом, суд вважає за можливе провести судове засідання без участі сторін та їхніх представників на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши представників сторін, відповідача, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, 16.05.2011 між сторонами був укладений договір про фінансовий лізинг № 00002691, об'єктом якого є вищевказаний автомобіль, разом з додатками до нього, серед яких Загальні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі Загальні умови) та Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі Графік), що є невід'ємними його частинами, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу, а відповідач зобов'язався прийняти транспортний засіб та здійснювати платежі відповідно до договору та Графіку (а.с. 6-20).

За умовами укладеного договору лізингу вартість транспортного засобу становить 26490 дол.США, авансовий платіж – 10596,00 дол.США, обсяг фінансування – 15894,00 дол.США, кількість лізингових платежів - 60, строк лізингу - 60 місяців (а.с.6-20).

Відповідно до договору № 1101859 купівлі-продажу автомобіля № 605359 від 15.05.2011 року, за яким позивач придбав транспортний засіб Volkwagen Caddy Kombi 1.6 1 TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV2ZZZ2KZBX273759, двигун № НОМЕР_1 у ТОВ «Гранд Авто» для передачі його в лізинг відповідачу ( а.с. 21-22 – копія договору, а.с. 23 – копія додаткової угоди).

Згідно із Загальними умовами (п.6.3) лізингові та інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання розраховуються в євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, чинним на дату виставлення розрахунку.

Згідно із п.п.8.3, 8.3.2, 12.6, 12.6.1, п.13.1, п.13.7 Загальних умов, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення триває більше 30 днів, відмовиться від повернення або затримує повернння об'єкту лізингу, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати або відмовитися від договору, витребувати об'єкт лізингу у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п.12.9 Загальних умов у разі розірвання договору відповідно до умов п.12 договору, вимагання повернення об'єкта лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути транспортний засіб у відмінному робочому та технічному стані впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей ж строк відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізинга та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка. Сторони погодилися, що вказана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована відповідачем.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До правовідносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Правовідносини, що виникають із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такого договору.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно за ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вимоги до обов'язкового нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи прямо описані у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, згідно із п.п.3.1, 3.12 глави 5 розділу П якого договори найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених ЦК України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України, положення якої застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК Украини при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Вищевказана правова позиція щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу викладена у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, від 18.01.2017 у справі № 6-648цс16.

Судом встановлено, що договір про фінансовий лізинг № 00002691 від 16.05.2011, укладений між сторонами справи, нотаріально посвідчено не було.

Оскільки форма вчинення розглянутого договору фінансового лізингу за участю фізичної особи не була дотримана, суд приходить до висновку про нікчемність договору лізингу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пленум Верховного Суду України в п.10 своєї постанови №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Враховуючи, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу № 00002691 від 16.05.2011 р., частково виконаний позивачем, з відповідача на його користь підлягають стягненню кошти, сплачені за недійсним правочином.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст.2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, не заслуговують на увагу, на думку суду, доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності, оскільки про порушене право позивач дізнався лише в липні 2015 року, коли було затримано автомобіль VW Caddi Kombi та вказаний автомобіль вилучено на підставі виконавчого напису нотаріуса. ( а.с. 78). Крім того, за домовленістю сторін, строк лізингу - 60 місяців (а.с.6-20).

Крім того, відповідачем були надані документи щодо сплати відповідачу коштів (а.с. 59-77), проте із вказаних документів неможливо встановити, що саме було платою за користування автомобілем, а що внеском з метою набуття в подальшому права власності на автомобіль.

В іншій частині заперечення відповідача спростовуються вищезазначеними доводами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог в розмірі 10340,23 грн.

На підставі ст.ст.220, 263, 628, 799, 806 ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.12, 13, 76, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», ідентифікаційний код 35571472, кошти у розмірі 689348 ( шістсот вісімдесят дев’ять тисяч триста сорок вісім ) гривень 34 коп. та судовий збір у розмірі 10340 ( десять тисяч триста сорок ) гривень 23 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України:

-позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», місце знаходження: м. Київ, провулок Павла Тичини, 1В, офіс «В» ;

- представник позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма Вернер» ОСОБА_4, адреса для листування: м. Київ, а\с 199;

-відповідач ОСОБА_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст рішення виготовлено 25.04.2018.

Суддя Сарат Н. О