Решение № 73603027, 24.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2018 року № 826/5661/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи:1. Міністерство охорони здоров'я України, 2. Міністерство соціальної політики України, 3. Міністерство фінансів України, 4. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, 5. ОСОБА_2, 6. ОСОБА_3, 7. ОСОБА_4, 8. ОСОБА_5про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України з вимогами:

1. визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України із встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму всупереч вимогам ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум»;

2. визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України із встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без попереднього затвердження рішення експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи всупереч п.10 Порядку проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, затвердженого Постановою КМУ №1767 від 24 вересня 1999р.;

3. визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України із встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без проведення і врахування результатів перегляду вмісту наборів непродовольчих товарів, продуктів харчування та послуг для основних соціально-демографічних груп населення всупереч вимогам ст. 3 Закону України «Про прожитковий мінімум»;

4. визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині не вжиття заходів для встановлення прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік на забезпечення гарантій ст.48 Конституції України та на виконання ст.ст.3, 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» з урахуванням покладених на відповідача обов'язків згідно ст.ст.3, 5, 6, 9 Закону України «Про основи національної безпеки України», ст.ст.2, 3, 19, 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»;

5. зобов'язати Кабінет Міністрів України вжити передбачені законодавством заходи та реалізувати наявну компетенцію з метою:

5.1 провести науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму в Україні, - на виконання ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум»;

5.2 провести перегляд вмісту наборів непродовольчих товарів, продуктів харчування та послуг для основних соціально-демографічних груп населення, - на виконання ст.3 Закону України «Про прожитковий мінімум»;

5.3 забезпечити виконання вимог гласності до процесу проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму в Україні, - на виконання ст.4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст.3 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»;

6. зобов'язати Кабінет Міністрів України встановити розмір прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік на виконання гарантій, передбачених ст.48 Конституції України з обов'язковим застосуванням результатів проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму (ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум»), перегляду вмісту наборів непродовольчих товарів, продуктів харчування та послуг для основних соціально-демографічних груп населення (ст.3 Закону України «Про прожитковий мінімум»);

7. зобов'язати Кабінет Міністрів України вжити передбачені законодавством заходи та реалізувати наявну компетенцію до затвердження встановленого Кабінетом Міністрів України розміру прожиткового мінімуму Верховною Радою України в спосіб та в межах повноважень, визначених Конституцією та Законом України «Про Кабінет Міністрів України».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що визначений і встановлений Кабінетом Міністрів України прожитковий мінімум не забезпечує громадянам дотримання вище викладених конституційних гарантій. Одночасно позивач наголошує, що предметом оскарження є не порядок затвердження розміру прожиткового мінімуму парламентом, а саме порушення Кабінетом Міністрів України вимог закону до встановлення прожиткового мінімуму. При цьому, дотримання принципів формування прожиткового мінімуму і подальше його встановлення є компетенцією і відповідальністю Кабінету Міністрів України. Водночас, уряд встановив прожитковий мінімум без врахування вимог законодавства та послався у своїх розрахунках на Постанову КМУ №656 від 14.004.2000 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», без вжиття заходів, які імперативно вимагаються. Недотримання Кабінетом Міністрів України порядку встановлення прожиткового мінімуму, зокрема, вимог, закріплених в ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг, а також п.п.1-10 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №1767 від 24.09.1999, за твердженням позивача тягне за собою незаконність рішення про його встановлення.

Ухвалою суду від 08.04.2016 позовна заява залишена без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом порушень.

На виконання вимог ухвали суду 28.04.2016 позивачем подана заява (т.І а.с.27-29) в якій ОСОБА_7, з огляду на диспозитивність розпорядження своїми процесуальними правами, приймаючи до уваги вимоги суду, просив суд вважати позовною вимогою тільки одну вимогу: визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України із встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму всупереч вимогам cт.4 Закону України «Про прожитковий мінімум». Одночасно позивачем подано адміністративний позов з урахуванням внесених до нього уточнень (т.І а.с.30-41).

18.05.2016 судом постановлені ухвали про відкриття провадження у справі, закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду у судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.

10.06.2016 третьої особою-2 - Міністерством соціальної політики України (далі по тексту - Мінсоцполітики) подано заперечення (т.І а.с.49-51), в яких уповноваженим представником вказується на наступне. Експертиза полягає у визначенні за участю соціальних партнерів наукової обґрунтованості норм і нормативів споживання, належного дотримання принципів формування наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг (далі - наборів). Тобто, проведення експертизи та перегляд наборів по суті є єдиним процесом. Експертиза проводилась у 1999, 2005 та 2010 роках, за результатами якої підготовлені відповідні проекти постанов Кабінету Міністрів України про затвердження наборів. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 № 656 набори, схвалені експертною комісією у 1999 році, були затверджені. З метою забезпечення виконання норми статті 3 Закону України «Про прожитковий мінімум» у 2015 році Мінсоцполітики було забезпечено проведення експертизи (засідання відбулися 02.11.2015 та 20.11.2015). Копії протоколів засідань та наборів, схвалених експертною комісією, надані Мінекономрозвитку для підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про їх затвердження (лист Мінсоцполітики від 20.11.2015 №17695/0/14-15/10). На основі оновлених наборів, схвалених експертною комісією, Мінекономрозвитку підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України про їх затвердження, який Мінсоцполітики було погоджено із зауваженнями (листи Мінсоцполітики від 04.12.2015 №18525/0/14-15/10 та від 20.05.2016 №7250/0/14-16/10 (у зв'язку із зміною складу Уряду)). Після затвердження наборів, у зв'язку із включенням до них нових товарів, передбачається внести відповідні зміни до Методики визначення прожиткового мінімуму та моніторингу цін, що здійснюється Держстатом. Оновлені набори будуть підставою для розрахунку прожиткового мінімуму внесення зазначених змін. Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачене поетапне підвищенням розмірів прожиткового мінімуму з травня та грудня 2016 року. З урахуванням змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», схвалених Верховною Радою України 19.05.2016, загальне зростання розмірів прожиткового мінімуму до кінця року складе 16,1 %, замість запланованого раніше на рівні 12,5 %. Подальше зростання рівня соціальних стандартів залежатиме від динаміки економічного розвитку.

Крім наведеного, представник Мінсоцполітики вказує на некоректність окремих обґрунтувань позовних вимог, зокрема, щодо аналізу норм і рівня споживання продуктів харчування населенням України.

З урахуванням наведених обґрунтувань Мінсоцполітики просить відмовити у задоволені вимог позивача та здійснювати розгляд справи у відсутність представника.

02.07.2016 через канцелярію суду від третьої особи-4 - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) надійшли письмові пояснення (т.І а.с.77-79), в яких уповноважений представник просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 відмовити повністю. Позиція Мінекономрозвитку мотивована тим, що науково-громадська експертиза проводилась у 2005 та 2010 роках та за результатом було підготовлено відповідний проект постанови Кабінету Міністрів України, проте рішення Урядом не було прийнято. У зв'язку з цим, на сьогодні є чинним перелік товарів та послуг, на основі яких формується прожитковий мінімум, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656 «Про затвердження наборів продуктів, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних і демографічних груп населення». У 2015 році Мінсоцполітики разом з Мінекономрозвитку забезпечено проведення нової експертизи (засідання відбулись 02.11.2015 та 20.11.2015), в ході яких було переглянуто кількісний та якісний склад товарів та послуг, що входять до складу наборів, набори доповнено новими позиціями. Мінекономрозвитку було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», яким пропонувалось актуалізувати набори із харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для соціальних і демографічних груп населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656. Після відповідного погодження із заінтересованими центральними органами виконавчої влади Мінекономрозвитку направило проект постанови на затвердження Уряду (лист від 21.01.2016 №3612- 01/1464-01). У зв'язку із набуттям повноважень новосформованим Кабінетом Міністрів України та відповідно до пункту 2 параграфу 40 Регламенту Кабінету Міністрів України, проект постанови повернуто Урядом для перепогодження новопризначеними керівниками заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Мінекономрозвитку підготувало та направило соціальним партнерам, заінтересованим центральним органам виконавчої влади проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних та демографічних груп населення». Після відповідного погодження Мінекономрозвитку внесе його на затвердження Уряду в установленому порядку. Таким чином, Мінекономрозвитку України у межах компетенції вжито передбачені законодавством заходи при визначені прожиткового мінімуму.

01.07.2016 третьою особою-3 - Міністерством фінансів України (Мінфін) подані пояснення по адміністративній справі (т.І а.с.230-233) з проханням відмовити у задоволені вимог позивача та здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника Мінфіну. В даних поясненнях представник вказує на те, що в 2015 році проведено науково-громадську експертизу, сформовано нові набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для визначення прожиткового мінімум та підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України про затвердження зазначених наборів. Відповідальним за підготовку проекту постанови Кабінету Міністрів України про затвердження наборів продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму визначено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Мінфіном зазначений проект погоджено із зауваженнями. Реалізація запропонованого проекту потребує додаткових бюджетних коштів. Отже питання затвердження оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення має вирішуватись комплексно на основі врахування фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів. При встановленні розміру прожиткового мінімуму враховується можливості Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення соціальних гарантій, які визначаються на його основі. Тому підстав щодо перегляду розмірів прожиткового мінімуму на 2016 рік, затверджених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», виходячи з оновлених наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, немає.

В судовому засіданні 10.10.2016 представником відповідача - Кабінету Міністрів України подані пояснення (т.ІІ а.с.5-7), в яких стверджується про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача. Позиція відповідача мотивована тим, що на основі оновлених наборів, схвалених експертною комісією, Мінекономрозвитку підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», який було погоджено із зауваженнями Міністерством фінансів України та Міністерством соціальної політики України та направлено на затвердження Уряду листом від 21.01.2016 №3612-01/1464-01. Підставою для розрахунку прожиткового мінімуму є схвалення експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму. Окрім цього Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями проводити науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, а лише встановлює прожитковий мінімум після проведення вказаної експертизи. Тобто, хоч проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» був розроблений наприкінці 2015 року, проте фактично він надійшов до Уряду вже в 2016 році (після того, як був прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), що робило неможливим затвердження нового споживчого кошику і його врахування Урядом при визначенні прожиткового мінімуму на 2016 рік. Відтак, вимога позивача про визнання протиправними дій Уряду із встановлення прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи є необґрунтованою, оскільки такі результати експертної комісії не надходили до Уряду у 2015 році. У зв'язку із зміною складу Кабінету Міністрів України та набуття повноважень новосформованим складом, відповідно до пункту 2 §40 Регламенту Кабінету Міністрів України проект постанови повернуто Урядом для перепогодження новопризначеними керівниками заінтересованих центральних органів виконавчої влади. Після перепогодження проекту зазначеної постанови, за результатами розгляду її на Урядовому комітеті з питань гуманітарного розвитку та соціальної політики було відкладено прийняття рішення щодо проекту зазначеної постанови і доручено Мінекономрозвитку разом з Мінфіном та Мінсоцполітики уточнити фінансово-економічні розрахунки щодо потреби у коштах та подати їх до розгляду на черговому засіданні Урядового комітету. Згідно зауважень Міністерства фінансів України від 10.06.2016 №31-09010-07-5/16777 до проекту зазначеної вище постанови, реалізація запропонованого проекту потребує додаткових бюджетних коштів. За прогнозними розрахунками Мінфіну загальна потреба у додаткових коштах для встановлення розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати на підставі оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення порівняно з показниками Закону України «Про Державних бюджет України на 2016 рік» (із змінами) становитиме 322,2 млрд. грн. Таким чином, питання затвердження оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення має вирішуватись комплексно на основі врахування фінансових можливостей бюджету усіх рівнів. В умовах обмежених коштів бюджету перегляд та осучаснення наборів не розв'яжуть проблему фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і гарантій. Відтак, зважаючи на необхідність дотримання економічної безпеки України питання затвердження оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення має вирішуватись комплексно на основі врахування фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. На підставі наведених доводів представник відповідача просить у задоволенні позову ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій - відмовити.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/5661/16 і не була ним розглянута, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 24.01.2017 за №126 у відповідності з п.п.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу № 826/5661/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити дії передана на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Качура І.А. від 03.02.2017 адміністративна справа №826/5661/16 прийнята до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

13.04.2017 від Мінсоцполітики надійшли письмові пояснення (т.ІІ а.с.22-24), в яких представником третьої особи-2 додатково повідомлено, що у 2015 році Мінсоцполітики було забезпечено проведення чергової експертизи, копії протоколів засідань та оновлених наборів, схвалених експертною комісією, передано Мінекономрозвитку для підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про їх затвердження. На основі оновлених наборів, схвалених експертною комісією, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». Відповідно до пункту 3 зазначеної постанови міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мали привести власні нормативно-правові акти у відповідність до цієї постанови. У зв'язку з цим та з метою вдосконалення методики розрахунку прожиткового мінімуму, а також включенням до наборів нових товарів, прийнято наказ Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Держстату від 03.02.2017 №178/147/31 «Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму». Таким чином, розрахунки фактичного розміру прожиткового мінімуму відповідно до зазначеної методики, почали здійснюватись з січня 2017 року (у цінах січня 2017 року) на основі оновлених наборів.

18.04.2017 позивачем направлено на адресу суду клопотання (т.ІІ а.с.26) про здійснення розгляду справи у його відсутність у зв'язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні. Одночасно даною заявою ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.

19.04.2017 надійшла заява ОСОБА_2 (т.ІІ а.с.29) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог. Дане клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась у 2015 - 2016 роках до різних державних органів, в тому числі і до Кабінету Міністрів України, з питань встановлення прожиткового мінімуму, тому, за її твердженням, дії відповідача по встановленню прожиткового мінімуму на 2016 рік з порушенням законності зачіпають її права і законні інтереси.

У судовому засіданні 19.04.2017 ОСОБА_2 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати залучено до участі у справі в якості третьої особи та оголошено перерву за її клопотанням.

19.04.2017 до суду звернувся ОСОБА_5 із письмовою заявою (т.ІІ а.с.44) про залучення його до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

Аналогічна заява подана ОСОБА_3 у судовому засіданні 14.06.2017 (т.ІІ а.с.52).

За наслідком розгляду останнього, ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 14.06.2017.

13.09.2017 ОСОБА_2 подані письмові пояснення на позов (т.ІІ а.с.59-61), в яких третя особа-5 вказує на те, що своїми твердженнями, наданими в рамках даної справи третіми особами (Міністерствами), а також у відповідях на звернення ОСОБА_2, треті особи (Мінохорони здоров'я, Мінсоцполітики і Мінфін) фактично визнають, що в 2016 році для визначення прожиткового мінімуму були використані показники, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656. Також третя особа-5 вказує на те, що доводи відповідача і третіх осіб у даній справі не ґрунтуються на вимогах законодавства, а визначений не у відповідності з вимогами законодавства і соціальними потребами населення прожитковий мінімум призводить до обмеження права, гарантованого, зокрема, ст.46 Конституції України.

13.09.2017 ОСОБА_7 подані через канцелярію суду письмові пояснення в частині доводів про порушення прав та інтересів позивача (т.ІІ а.с.66-70). Даною заявою позивач стверджує, що в цьому провадженні він не спирається у доведенні обставин порушення свого права на будь-які докази наявної чи очікуваної заробітної плати, - з тим, щоб переконати суд в тому, що встановлення урядом прожиткового мінімуму для працездатної особи на рівні 1378 гривень порушує права та охоронювані інтереси позивача. Натомість, позивач звертає увагу суду на тому, що відповідно до вимог законодавства прожитковий мінімум встановлюється лише за наслідком попереднього вирахування реальних потреб людини на забезпечення достатнього рівня життя (ст.48 Конституції України), які визначаються винятково після проведення науково-громадської експертизи. Такі потреби (його потреби як позивача), визначаються за трьома напрямами: 1) продукти харчування; 2) непродовольчі товари; 3) послуги, - не рідше ніж 1 раз на 5 років (ч.1 ст.3 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Тобто, навіть якби держава встановила прожитковий мінімум на рівні 10 000 гривень, але до моменту його встановлення не переконалася у тому, чи такий рівень прожиткового мінімуму відповідає потребам людини, - це означало б порушення прав позивача, оскільки останній має право (якому кореспондує обов'язок держави) саме на врахування державою інтересів громадянина в ході прийняття рішення про встановлення прожиткового мінімуму, виявлення його потреб. Сама бездіяльність держави і засвідчує порушення права на отримання від держави такого типу правомірної поведінки. Отже, прожитковий рівень для працездатної людини на рівні 1378 грн не підкріплений попередньою оцінкою реальний потреб людини (в тому числі і позивача). Таким чином, прожитковий мінімуму не є абстрактною величиною, а натомість встановлюється винятково за наслідком розрахунку потреб людини, - на дотримання гарантій достатнього життєвого рівня. Вказані складові, які стали підставою для розрахунку прожиткового мінімуму не задовольняють потреби позивача як громадянина. За наведеного, з урахуванням положень законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, позивач вважає що його права та охоронювані інтереси є цілком конкретними. В цілому уряд порушив право позивача, оскільки взагалі не вдавався до перевірки реальних потреб позивача як людини станом на момент встановлення прожиткового мінімуму у розмірі 1378 грн. Одночасно позивачем заявлено клопотання про здійснення розгляду справи у його відсутність та висловлено прохання про задоволення позову у повному обсязі.

13.09.2017 до суду надійшло письмове клопотання від ОСОБА_4 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову (т.ІІ а.с.71).

За наслідками розгляду клопотань ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 13.09.2017 без виходу до нарадчої кімнати, вказаних осіб залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 №6139 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/5661/16 та вказану справу 19.10.2017 передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою суду від 03.11.2017 справа прийнята до провадження судді Добрівської Н.А. і призначена до судового розгляду колегією у складі трьох суддів на 24.11.2017.

06.11.2017 винесена ухвала про виправлення описки в ухвалі від 03.11.2017 в частині визначення дати судового засідання та повідомлено учасників процесу про розгляд даної справи у судовому засіданні 30.11.2017.

16.11.2017 та 21.11.2017 через канцелярію суду від третьої особи ОСОБА_2 надійшли письмові заяви про неможливість прибути у судові засідання 24.11.2017 і 30.11.2017 відповідно (т.ІІ а.с.122, 129). Неможливість з'явитись в судове засідання, призначене на 30.11.2017, третя особа мотивувала тим, що на 01.12.2017 на 10 годину призначено судове засідання в Апеляційному суді Харківської області і вона не зможе на нього потрапити, якщо прийде в засідання до Окружного адміністративного суду м. Києва. У зв'язку з наведеним, ОСОБА_2 просила відкласти розгляд справи на іншу дату.

За наслідками розгляду клопотань ОСОБА_2 в судовому засіданні 30.11.2017 колегія суддів прийшла до висновку про їх необґрунтованість з огляду на ненадання третьою особою будь-яких доказів на підтвердження викладених в них обставин та ухвалила визнати за можливе розпочати розгляд справи по суті у відсутність третьої особи, позиція якої викладена у письмовому вигляді і долучена до матеріалів справи.

Від позивача 30.11.2017 надійшла письмова заява про здійснення розгляду справи у його відсутність та підтримані позовні вимоги.

За результатами розгляду в судовому засіданні клопотання третьої особи - ОСОБА_4 про об'єднання в одне провадження адміністративних справ за №826/6362/15, 826/3639/17, №826/16588/16, №826/17120/16 та №826/5661/16 колегією суддів постановлено ухвалу про відмову у задоволені даного клопотання.

У судовому засіданні представник відповідача, підтримавши письмово викладену позицію Кабінету Міністрів України, просила відмовити у задоволені позову.

Представник Мінфіну (третя особа-3) проти задоволення позову заперечила з урахуванням письмових пояснень, наданих уповноваженим представником.

Третя особа-7 - ОСОБА_4 просив відмовити у задоволені адміністративного позову.

У зв'язку з неявкою в судове засідання позивача та третьої особи (Мінсоцполітики), від яких надійшли заяви про здійснення розгляду справи у їх відсутність, а також неявкою інших осіб (Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, ОСОБА_8), повідомлених належним чином і від яких не надходили заяви/клопотання, колегією суддів, після заслуховування пояснень присутніх у залі судових засідань осіб, на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалами суду від 19.01.2018 та 01.02.2018 залишені без розгляду заяви ОСОБА_2 про відвід судді Добрівської Н.А. та колегії суддів з підстав подання таких заяв після початку розгляду справи по суті, відсутності серед викладених у заявах ОСОБА_2 підстав, передбачених ст.ст.36, 37 КАС України, а також з урахуванням того, що такі заяви про відвід головуючого у справі і колегії суддів містять саме незгоду третьої особи з процесуальними діями суду, що прямо заборонено процесуальним законодавством.

Також ухвалою суду від 19.02.2018 визнано очевидно безпідставним клопотання третьої особи щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб Верховну Раду України Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та залишено його без розгляду.

23.04.2018 колегією суддів винесено ухвалу про відмову ОСОБА_2 у роз'ясненні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2018 про залишення без розгляду заяви про відвід головуючому у адміністративній справі №826/5661/16.

Також, ухвалою суду від 23.04.2017 залишено без розгляду заяву ОСОБА_2 про поновлення загального провадження по справі на підставі висновків суду щодо зловживання третьою особою своїми процесуальними правами.

Оцінивши наведені в обґрунтування позову доводи позивача у його письмових заявах, а також заперечення представника відповідача і пояснення третіх осіб по суті позовних вимог, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд, при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення позову, виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 (далі по тексту - Закон №966-XIV) та Законом України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014 (надалі - Закон №794-VII).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В преамбулі Закону №966-XIV та відповідно до статті 46 Конституції України закладено правову основу для встановлення, затвердження та врахування прожиткового мінімуму при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Статтею 1 Закону №966-XIV (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі по тексту - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі по тексту - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі по тексту - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно із статтею 2 Закону №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №966-XIV набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

Набір продуктів харчування формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я (частина 2 статті 3 Закону №966-XIV).

Набір непродовольчих товарів формується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту (частина 3 статті 3 Закону №966-XIV).

Як передбачено статтею 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п.1-3, 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму» №1767 від 24.09.1999 (у відповідній редакції), якою затверджено Порядок проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму встановлено наступне.

Науково-громадська експертиза набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму (далі по тексту - експертиза) полягає у визначенні за участю соціальних партнерів наукової обґрунтованості норм і нормативів споживання, належного дотримання принципів формування цих наборів.

Експертиза проводиться експертною комісією, що утворюється у складі 12 осіб, до якої входять по 4 представники від центральних органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських.

Представниками центральних органів виконавчої влади в експертній комісії є перші заступники (заступники) Міністра соціальної політики, Міністра економічного розвитку і торгівлі, Міністра фінансів, Міністра охорони здоров'я, визначені згідно з наказами керівників відповідних центральних органів виконавчої влади.

Члени експертної комісії від об'єднань роботодавців і профспілкових об'єднань, які мають статус всеукраїнських, визначаються кожною стороною окремими рішеннями.

Центральні органи виконавчої влади, які визначені у частинах 2 - 4 статті 3 Закону №966-XIV, є відповідальними за формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг, у встановлений Кабінетом Міністрів України термін подають Мінекономрозвитку пропозиції щодо сформованих наборів у натуральних показниках або у нормативах споживання з необхідними розрахунками і науковими обґрунтуваннями.

Рішення про схвалення експертною комісією набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму надсилаються на затвердження Кабінету Міністрів України і є підставою для розрахунку прожиткового мінімуму. Зміни та доповнення до наборів вносяться тільки за рішенням експертної комісії.

Відповідно до частин 1-3 статті 21 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Основні повноваження Кабінету Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій визначаються пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону №794-VII, відповідно до якого, Кабінет Міністрів України, зокрема: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.

Аналіз зазначених правових положень дає підстави для висновку, що Кабінет Міністрів України встановлює прожитковий мінімуму на підставі та в порядку, визначеному Законом №966-XIV.

Встановлення прожиткового мінімуму повинно ґрунтуватися на трьох елементах, передбачених Законом №966-XIV, якими є: 1) набір продуктів харчування, 2) набір непродовольчих товарів, 3) набір послуг. При цьому вказані елементи повинні бути актуалізовані (переглянуті) у періодичний строк, який не може бути менше ніж п'ять років.

Правовими положеннями статті 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Судом встановлено, що при обчисленні розміру прожиткового мінімуму на 2016 рік застосовуються набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656.

Відповідачем не надано суду затвердженого Кабінетом Міністрів України рішення про схвалення відповідного рішення експертної комісії щодо набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, на підставі якого було б вчинено дії по встановленню прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік.

Натомість, узагальнені пропозиції центральних органів виконавчої влади щодо наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму, їх наукове обґрунтування, пропозиції щодо актуалізації наборів та можливість прийняття узгодженого рішення щодо схвалення наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму були предметом обговорення на засіданнях експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму 02.11.2015 та 20.11.2015, що підтверджується протоколами №1 і №2.

На засіданні експертної комісії від 20.11.2015 прийнято рішення, яким набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму схвалені в цілому.

Однак, постанова «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» на основі оновлених наборів, схвалених експертною комісією, була прийнята Кабінетом Міністрів України тільки 11.10.2016 (№780, опубліковано в офіційних виданнях: Урядовий кур'єр від 11.11.2016 №212, Офіційний вісник України від 18.11.2016 2016, №89, стор. 22, стаття 2916, код акта 83735/2016).

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 за №780 на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади покладено обов'язок привести у тримісячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

У зв'язку з цим та з метою вдосконалення методики розрахунку прожиткового мінімуму, а також включенням до наборів нових товарів, прийнято наказ Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Держстату від 03.02.2017 №178/147/31 «Про затвердження Методики визначення прожиткового мінімуму».

Відтак, розрахунки фактичного розміру прожиткового мінімуму відповідно до зазначеної методики, почали здійснюватись з січня 2017 року (у цінах січня 2017 року) на основі оновлених наборів.

З огляду на викладене доводи позивача про встановлення Кабінетом Міністрів України розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2016 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, знайшли підтвердження під час вирішення справи і не заперечуються ні відповідачем ні третіми особами (Міністерствами).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на день звернення позивача до суду із даним позовом) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частини перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чинного на день розгляду справи по суті визначає завдання адміністративного судочинства як справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції як до 15.12.2017, так і в чинній редакції передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що діяла на день звернення позивача до суду, гарантувала кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Згідно з частиною першою статті 5 цього ж Кодексу в чинній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015р. (справа №800/206/15) та звернув увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.11.2016 - провадження №К/800/50663/15 в адміністративній справі №826/6362/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, зокрема, щодо встановлення Кабінетом Міністрів України розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2015 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму всупереч вимогам ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум».

Як зазначено вище, згідно преамбули Закон України «Про прожитковий мінімум» відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (статті 1 Закону №966-XIV).

Згідно положень статті 2 Закону України №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Не зважаючи на висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 02.12.2015, на яку вказує позивач у своїх поясненнях в частині доводів про порушення його прав та інтересів, позивачем не наведено переконливих доводів із посиланням на конкретні обставини, що засвідчують спричинення діями відповідача порушень суб'єктивних прав позивача у спірних правовідносинах, що, в свою чергу, виключає можливість задоволення вимог, мотивованих узагальнюючими доводами абстрактного (передбачуваного / можливого) права.

Враховуючи наведе вище в сукупності, колегія суддів, встановивши даним рішенням обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених ним вимог не вбачає підстав для задоволення позову за недоведеністю факту порушень прав позивача у спірних правовідносинах.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_7 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Н.А. Добрівська

Судді: А.І. Кузьменко

Л.О. Маруліна