№ 73595268, 23.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17934/17 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року (повний текст виготовлено 02 січня 2018 року) у справі за адміністративним позовом Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа - Асоціація психіатрів України, про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач, Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив визнати нечинним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України від 31 серпня 2017 року №992 «Про затвердження правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2017 року за №1408/31276.

До адміністративного позову додано заяву про вжиття заходів адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31 серпня 2017 року №992 «Про затвердження правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів адміністративного позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, позивач вказує на те, що існує небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» та третіх осіб. Також позивач посилається на очевидну протиправність оскаржуваного рішення.

13 квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Міністерства охорони здоров'я України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує правову позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 серпня 2017 року №992 затверджено Правила застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги.

Заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову позивач обґрунтовує тим, що існує небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» та третіх осіб, неможливістю виконати рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Зокрема, позивач вказує на те, що оскаржуваним наказом ліквідується Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України».

Крім зазначеного, позивач вказує на очевидну протиправність оскаржуваного наказу, зокрема на його невідповідність іншим законам України та Кримінальному кодексу України.

Суд першої інстанції у задоволенні заяви про вжиття заходів адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем не доведено наявність підстав для зупинення дії оскаржуваного наказу.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, щляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Колегія суддів звертає увагу, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Як вбачається з прохальної частини адміністративного позову, Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» просить визнати нечинним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров'я України від 31 серпня 2017 року №992 «Про затвердження правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги».

Так, оскаржуваним наказом визначено необхідні організаційні та правові засади застосування примусових заходів медичного характеру - тобто визначено процедуру застосування таких заходів.

Натомість, положення зазначеного акта прямо не передбачають ліквідацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України».

Більш того, відповідно до абз. 5 п. 3 наказу, ПЗМХ у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом - вид ПЗМХ та психіатричної допомоги, за якого особа, перебуваючи в СЗНПД, може самостійно залишати палату та не може самостійно, без супроводу медичного працівника залишати відділення. Виходити за межі СЗНПД пацієнтам заборонено, крім випадків участі в судовому засіданні.

Тобто, норми оскаржуваного наказу не виключають функціонування закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, яким є позивач.

Крім вказаного, суд звертає увагу на те, що предметом позову є визнання нечинним та скасування нормативно-правового акта, позов не містить вимог зобов'язального характеру.

Таким чином, не підтверджується існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та третіх осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає,що посилання на відповідні норми чинного законодавства України щодо протиправності оскаржуваного акта не може вважатись його очевидною протиправністю.

З матеріалів справи не вбачається достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивачів або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Більш того, такий спосіб забезпечення адміністративного позову є вирішенням справи по суті, без ухвалення постанови по справі, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову, встановленої вимогами ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» про вжиття заходів адміністративного позову.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 23.04.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна, А.Ю. Кучма