Решение № 73594269, 23.04.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р.Справа № 922/489/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО", м. Харків до Фізичної особи-підприємця Губенко Олександра Володимировича, м. Харків про стягнення 3187,10 грн. за участю представників сторін:

позивач: не з'явився;

відповідач: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця Губенко Олександра Володимировича заборгованості з відшкодування витрат на утримання нерухомого майна в сумі 3187,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що відповідач з 27.06.2014 по 26.01.2018 користувався за договором позички № 66-п/2014 від 27.06.2014 нежитловими приміщеннями площею 200 кв.м., які розташовані у будинку за літерами Я-1, інвентарний № 4415 за адресою: м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36 та за січень 2018 року у відповідача виникла заборгованість з відшкодування витрат на утримання нерухомого майна в сумі 3187,10 грн. на підставі угоди про відшкодування витрат № 66-у/2014 від 27.06.2014.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 березня 2018 року залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до господарського суду Харківської області доказів направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 61204, АДРЕСА_1, доказів про сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1762,00 грн., відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви та попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

20.03.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла заява (вх. №7505), в яких останній повідомляє суд про те, що ним були усунуті недоліки встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 06.03.2018.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/489/18. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.04.2018 року.

Цією ж ухвалою суду відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, було встановлено строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

Позивач у призначене судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення 28.03.2018 року поштового відправлення.

17.04.2018 року від позивача до суду надійшла заява (вх. № 9929), у якій він просить суд розглядати справу без участі представника позивача та повідомляє, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву в порядку ст. 165 ГПК України не скористався, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить направлення судом ухвали від 26.03.2018 року про відкриття провадження у справі на адресу, яка зазначена у позовній заяві та відомості про яку містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вищевказані ухвали суду були повернуті до суду поштовим відділенням з відміткою пошти "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, приймаючи до уваги те, що ухвали суду були направлені відповідачу на адресу зазначену позивачем у позовній заяві та відомості про яку містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач не повідомляв суд про іншу адресу для направлення судових рішень, суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представників сторін та відповідно задовольняє клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.06.2014 року між Дочірнім підприємством «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є позивач та фізичною особою-підприємцем Губенко Олександром Володимировичем (відповідач) було укладено договір позички № 66-п/2014 (т. 1, а.с. 13-14).

Відповідно до пункту 1.1. договору, позивач передає відповідачу у позику (тимчасове користування) безоплатно приміщення, вказане у пункті 1.2. цього договору на строк, що обумовлений цим договором, яке користувач зобов'язується повернути позичкодавцеві у порядку, передбаченим цим договором.

Предметом позички є нежитлове приміщення площею 200 кв.м., розташоване у будинку за літерами Я-1 інвентарний № 4415 за адресою: м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36, іменоване надалі «Приміщення». Балансова вартість приміщення , на момент його передачі користувачу, складає 670618,08 грн. (пункт 1.2. договору).

Згідно пункту 10.1. договір набирає чинності з 01.07.2014 року і діє в частині надання позички до 28.02.2015 року, а в частині проведення розрахунків- до їх повного здійснення.

Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов (пункт 10.2. договору).

27.06.2014 року між Дочірнім підприємством «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є позивач (балансоутримувач) та відповідачем (користувач) було укладено угоду № 66-у/2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до пунктів 1, 2 угоди, балансоутримувач забезпечує виконання усього комплексу робіт, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі і прибудинкової території, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Заводу Комсомолець, 36, в якій знаходиться приміщення користувача загальною площею 100 м2, та надає комунальні послуги за діючими розцінками та тарифами. Користувач відшкодовує витрати балансоутримувача з утримання приміщення та комунальні платежі.

Відповідно до пункту 4 угоди, користувач зобов'язується щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітнім, відшкодувати балансоутримувачу витрати, які останній поніс на утримання приміщення та комунальні платежі у розмірі 3200, 00 грн. з ПДВ. Витрати балансоутримувача на утримання приміщення розраховуються кожного місяця та можуть змінюватися. Сума витрат визначається актом здачі приймання послуг.

Ця угода діє протягом 1-го календарного року з дати підписання даної Угоди, а в частині відшкодування витрат користувачем, до повного виконання зобов'язань (п.7 угоди).

30.12.2014 року між Дочірнім підприємством «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є позивач (балансоутримувач) та відповідачем (користувач) було укладено додаткову угоду № 1 до угоди про відшкодування витрат № 66-у/2014 від 27.06.2014 року (т. 1, а.с. 16).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди, сторони погодили, що пункт 4 викласти у такій редакції:

Користувач зобов'язується щомісячно, не пізніше 25 числа у якості передплати за наступний місяць внести 70 % суми витрат на утримання приміщення із розрахунку попереднього місяця та не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітнім, відшкодувати балансоутримувачу залишок витрати, які останній поніс на утримання приміщення та комунальні платежі.

Відшкодування витрат балансоутримувача, які останній поніс на утримання приміщення та комунальні платежі проводяться у розмірі 3200, 00 грн. з ПДВ. Витрати балансоутримувача на утримання приміщення розраховуються щомісяця та можуть змінюватися. Сума витрат визначається актом здачі приймання послуг, складеним на підставі фактичного місячного розрахунку відшкодування комунальних витрат та витрат на утримання об'єкту.

31.10.2017 року між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (користувач) було укладено додаткову угоду № 2 до угоди про відшкодування витрат № 66-у/2014 від 27.06.2014 року (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди, сторони погодили, внести зміни у пункт 3 та викласти його у наступній редакції:

Користувач зобов'язується щомісячно, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, відшкодувати балансоутримувачу витрати, які останній поніс на утримання приміщення та комунальні платежі у розмірі 3 800, 00 грн. з ПДВ. Витрати балансоутримувача на утримання приміщення розраховуються щомісяця та можуть змінюватися. Сума витрат визначається актом здачі приймання послуг.

Як зазначає позивач та відповідно до п.1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" він є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

21 серпня 2017 року на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" було прийнято рішення про припинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" шляхом його реорганізації - приєднання до ПАТ "Укргазвидобування", яке оформлене протоколом № 14. Відповідно до п.4.4. протоколу № 14 від 21.08.2017 заходи з припинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" мають бути завершені до 30.04.2018.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" на момент розгляду справи перебуває в стані припинення, отже реорганізація не завершена.

Як вбачається з матеріалів справи 26.01.2018 року відповідно до акту прийому-передачі позички до договору відповідач повернув позивачу приміщення, що є предметом договору позички № 66-п/2014 від 27.06.2014.

Цей акт підписано сторонами та скріплено печатками.

Наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності дають суду підстави дійти висновку, що відповідач користувався вказаними вище приміщеннями 26 днів у січні 2018 року, що також не спростовано відповідачем.

Позивач стверджує, що за січень 2018 року у відповідача виникла заборгованість з відшкодування витрат на утримання нерухомого майна в сумі 3187,10 грн. на підставі угоди про відшкодування витрат № 66-у/2014 від 27.06.2014, що і стало причиною звернення із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи та умови укладеного сторонами договору № 66-п/2014 від 27.06.2014, між сторонами виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору позички.

Відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 764 глави 58 цього Кодексу якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як свідчать матеріали справи відповідач продовжував користуватися приміщеннями за договором позички до 26 січня 2018 року.

Також, матеріалами справи підтверджується, що 27.06.2014 року між Дочірнім підприємством «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «Лікво» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якого є позивач (балансоутримувач) та відповідачем (користувач) було укладено угоду № 66-у/2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, яке є предметом позички.

Частиною 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Також, з згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку у відповідача наявна заборгованість за січень 2018 року, яка за його розрахунком становить: 3 187, 10 грн. (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за січень 2018 року, яка за розрахунком позивача становить 3 187, 10 грн., господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача, а тому судовий збір сплачений позивачем за подання даної позовної заяви до суду в розмірі 1762 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 509, 525, 525, 530, 610, 623-629, 763, 785 Цивільного кодексу України; ст. 173, ч. 1 ст. 174, ст. 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з фізичної особи-підприємця Губенко Олександра Володимировича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКВО" (61109, м. Харків, вул. Сінна, 32, ідентифікаційний код 32869691) суму заборгованості у розмірі 3 187, 10 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762, 00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 23.04.2018 р.

Суддя І.О. Чистякова