Решение № 73481837, 13.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 квітня 2018 року 15:32 № 826/17216/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_2доГоловного управління Держгеокадастру у Київській областіпровизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі-позивач/ ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі-відповідач/ ГУ Держгеокадастру у Київській обл.), в якій просять суд:

1. визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Київській обл. щодо надання ОСОБА_2 відмови (викладеної у листі від 14.06.2017 №К-16004/0-9898/6-17) у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована: Київська обл., Бориспільський район, Іванківська сільська рада.

2. зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Київській обл. надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, яка розташована: Київська обл., Бориспільський район, Іванківська сільська рада на підставі його клопотання від 18.05.2017.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок при розгляді відповідної заяви позивача.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказавши, що відмова у наданні позивачу вказаного дозволу є правомірною та ґрунтується на наявних у Головного управління Держгеокадастру у Київській області повноваженнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою від 18.05.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська обл., Бориспільський район, Іванківська сільська рада.

Листом від 14.06.2017 №К-16004/0-9898/6-17 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомлено позивача про те, що за наявною у відповідача інформацією, бажані до відведення земельні ділянки розташовані на земельному масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення. На підставі викладеного, позивачу рекомендовано визначитись з іншим місцем розташування бажаної до відведення земельної ділянки та звернутись з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, враховуючи вимоги ст.ст. 118, 121 та 122 Земельного кодексу України.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулись з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною третьою статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

За приписами абз.1 частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України) .

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, наведеними законодавчими положеннями визначено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, встановленим ЗК України, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, відмовляючи позивачу в наданні вказаного дозволу, відповідач посилається на інформацію, що бажана до відведення земельна ділянка розташована на масиві, який зарезервовано для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення.

З огляду на вказане, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що земельний масив, на якому позивач бажаює отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства передбачається для резервування та подальшого виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та членам сімей загиблих є безпідставними і не містять належного фактичного і юридичного обґрунтування для відмови у задоволенні заяви (клопотання).

Водночас, суд зауважує, що на законодавчому рівні відсутнє таке визначення як "резервування земельної ділянки для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення".

Більше того, ЗК України містить вичерпний перелік цільового використання земельних ділянок, в якому відсутнє таке визначення цільового призначення земельної ділянки як "для подальшого відведення земельних ділянок у власність учасникам АТО".

Поряд з цим, відповідно до довідки Головного управління МВС України у Луганській області від 09.02.2015 №ВДЗ/2256/А вбачається, що ОСОБА_2 в період з 14.11.2014 по 22.01.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Луганської області. Даний факт також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_2 29.07.2015.

При цьому, оскаржувані лист-відмова від 14.06.2017 №К-16004/0-9898/6-17 не містить визначених частиною 7 статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні вказаної заяви позивача про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, крім того, відповідачем не досліджувався пакет документів, поданих позивачем разом із заявою (клопотанням) для надання вказаного дозволу, отже, зі змісту вказаних листів вбачається, що фактично клопотання позивача по суті не розглядалися та мотивованої відповіді із зазначенням підстав передбачених відповідними нормами законодавства для відмови в задоволенні чи задоволення заяви (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем надано не було.

Згідно з частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його дій, що оскаржуються, відтак, позовна вимога щодо визнання протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Київській обл. щодо надання ОСОБА_2 відмови (викладеної у листі від 14.06.2017 №К-16004/0-9898/6-17) у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з цим, фактична та юридична сторони обставин справи указують на те, що відповідач своїм листом від 14.06.2017 №К-16004/0-9898/6-17 не вирішив заяву позивача щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по суті заявлених вимог, оскільки даний містить лише повідомлення про певні обставини.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи наведене, з огляду на встановлення протиправних дій з боку відповідача та те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивачів в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути заяву ОСОБА_2 від 18.05.2017 щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення, що передбаченого ст.118 Земельного кодексу України.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати позивачу дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Поряз з цим, суд акцентує увагу, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідачем не досліджувався пакет документів, поданого позивачем разом із заявою від 18.05.2017 для надання дозволу на розробку проекту землеустрою та рішення на підставі цих документів у порядку визначеному законом не приймалось, суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки це буде перебиранням дискреційних функцій відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14; ідентифікаційний код 39817550) щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки орієнтованою прощею 2,0 га на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 18 травня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки орієнтованою прощею 2,0 га на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

4. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.04.2018.

Суддя С.К. Каракашьян