Решение № 73447957, 13.04.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/150/1810 год. 01 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Мельник О.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Башмакова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_3.) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області ( далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) , у якому просить:

- визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови, викладеної у листі від 06.12.2017 р. № КО-14339/04790/6-17, у наданні ОСОБА_3 у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 р. зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання їй у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1. Проте, після направлення на адресу відповідача адвокатського запиту від 01.11.2017 р. щодо виконання вказаних судових рішень, відповідач листом від 06.12.2017 р. повторно відмовив ОСОБА_3 у задоволені вказаної заяви, обґрунтовуючи тим, що ГУ Держгеокадастру у Херсонській області має право передавати у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації не більше 25 % від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано на території Херсонської області у кварталі, що передував поточному кварталу, проте земельна ділянка, яку заявник бажає отримати у власність не увійшла до вищевказаного переліку. Позивач вважає вказану відмову відповідача протиправною, оскільки вказана обставина не входить до переліку підстав відмови у передачі земельної ділянки у власність, передбачених ст. 118 ЗК України. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач не лише відмовляється виконати рішення суду, але і відмовляє вже з іншої, не передбаченої чинним законодавством причини, що дає право позивачу просити суд захисти його права шляхом зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність (безоплатно) для ведення особистого селянського господарства.

23 лютого 2018 р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки на момент розгляду заяви позивача від 01.12.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність (безоплатно) ГУ Держгеокадастру має право передавати у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації не більше 25% від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано на території Херсонської області у кварталі, що передував поточному кварталу, що передбачено Постановою КМУ від 07.06.2017 р. № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", яка набрала чинності 17.06.2017 р. Відповідач вказує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, до зазначеного переліку земельних ділянок не увійшла, що свідчить про не відповідність її місце розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Також представник відповідача зазначає, що право надавати дозволи на розробку проектів землеустрою є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не може при ухваленні рішення підміняти собою суб'єкт владних повноважень.

Протокольною ухвалою суду від 05.03.2018 року оголошено перерву в судовому засіданні до 21.03.2018 р. для надання представником відповідача доказів, витребуваних судом.

21 березня 2018 року судове засіданні не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Дубровної В.А. у відрядженні.

В судовому засіданні 04.04.2018 р. судом протокольно оголошено перерву з метою витребування доказів, та призначено судове засідання на 13.04.2018 р.

Дослідивши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2016 р. ОСОБА_3 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Херсонській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1. для ведення особистого селянського господарства, беручи до уваги, що за даною адресою знаходиться належний їй на праві власності об'єкт нерухомого майна.

23.12.2016 року ГУ Держгеокадастру у Херсонській області листом № А-12350/0-2527/6-16 відмовило ОСОБА_3 у задоволенні її заяви з підстав знаходження на даній земельній ділянці будівлі складу, яка не відповідає меті особистого селянського господарства.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 р. в адміністративній справі № 821/167/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 р., визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,0000 га за адресою АДРЕСА_1 Великоолександрівського району Херсонської області, для ведення селянського господарства та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га. за адресою АДРЕСА_1 Великоолександрівського району Херсонської області, для ведення селянського господарства, прийнявши рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

01.11.2017 р. адвокат позивача ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з заявою щодо повідомлення про виконання вказаних судових рішень.

06.12.2017 р. відповідач листом від № КО-14339/04790/6-17 на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 р. по справі № 821/167/17 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 р. та керуючись пунктом 7 ст. 118 Земельного кодексу України повторно відмовив ОСОБА_3 у задоволені її клопотання від 01.12.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га за адресою АДРЕСА_1 Великоолександрівського району Херсонської області, для ведення селянського господарства. В обґрунтування вказаної відмови повідомив, що відповідно до норм чинного законодавства на даний час ГУ Держгеокадастру має право передавати у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації не більше 25% від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано на території Херсонської області у кварталі, що передував поточному кварталу; для цього формує переліки земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Херсонської області, а також розміщує на сайті управління. Земельна ділянка, яку бажає заявник отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, не увійшла до вищезазначеного переліку, а тому не відповідає місце розташуванню вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Не погоджуючись з вказаною відмовою ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, викладеною в листі від 06.12.2017 року № КО-14339/04790/6-17, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України від 24.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України)

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Частиною 1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, до заяви від 01.12.2016 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_3 подала всі документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а саме: копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію технічного паспорта та правовстановлюючого документа на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Згідно з пп. 12 п. 4 вказаного Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Як вбачається зі змісту листа - відповіді від 06.12.2017 року № КО-14339/04790/6-17, то висновок ГУ Держгеокадастру в Херсонській області щодо повторної відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки обґрунтований невідповідністю її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, передбачена пунктом 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

При цьому, зі змісту відзиву на позов та з пояснень представника відповідача в судовому засіданні судом було з'ясовано, що невідповідність місця розташування земельної ділянки, заявленої позивачем у клопотанні, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, вмотивована положеннями Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".

Суд звертає увагу, що даною Стратегією удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Разом з тим, суд вказує, що із затвердженням вказаної Стратегії, будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, законодавцем не внесено. Крім того, зі змісту вказаного нормативного акту не вбачається порядок регулювання питань виділення землі, як це чітко передбачено Земельним кодексом України.

При цьому, суд зазначає, що юридична сила закону, як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлені ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, який за своєю правовою природою має вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, на переконання суду, є безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Таким чином, висновок відповідача про невідповідність місця розташування земельної ділянки, заявленої позивачем у клопотанні, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, постанові Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413, як підстава для повторної відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не відповідає ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою з причин, зазначених у листі від 06.12.2017 року № КО-14339/04790/6-17, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому є неправомірною.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Частиною 3 ст. 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на те, що судом встановлено порушення прав позивача та з метою повного захисту його прав та інтересів, про захист яких вона просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і застосувати належний спосіб захисту - визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Вказаний висновок суду кореспондується з приписами пункту 3 частини 2 ст. 245 КАС України, якими передбачено повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що всупереч судовим рішенням, які є обов'язковими до виконання відповідно до ст. 129-1 Конституції України, відповідачем повторно відмовлено ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених Земельним кодексом України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру в Херсонській області щодо ненадання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою у рішенні Верховного Суду України у справі за №21-1465а15 від 16.09.2015 р., відповідно до якої, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо доводу представника відповідача стосовно того, що в межах даних спірних правовідносин зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надати дозвіл на розробку проектів землеустрою є формою втручання в його дискреційні повноваження, то суд вважає його безпідставним з огляду на наступне.

Приписами ч.2 ст.3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.

Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи, мають обмежуватися законом.

Отже, в межах даних спірних правовідносин суд керується принципом верховенства права, як інструментом протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи за №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, особливістю дискреційних повноважень, яка випливає із рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, є право адміністративного органу на власний розсуд прийняти одне з кількох можливих рішень, в залежності від певних обставин.

В даних спірних правовідносинах, відповідач обирає можливість прийняття одного із двох можливих рішень: надання дозволу або відмова в його наданні.

Таким чином, при розгляді звернення позивача відповідач був зобов'язаний прийняти єдине рішення - надати дозвіл на розробку проекту землеустрою за відсутності підстав для відмови.

Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини 2 якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як встановлено судом, то при першому розгляді заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем було неправомірно відмовлено у її задоволені, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, при повторному розгляді такої заяви відповідач також діяв всупереч вимогам діючого законодавства.

З огляду на викладене, суд вважає, що в межах розгляду даної справи повноваження відповідача не є дискреційними, а зобов'язання його до вчинення дій шляхом надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1 - це єдиний спосіб відновлення порушеного права позивача, за захистом якого вона звернулась до суду.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови, викладеної у листі від 06.12.2017 року №КО-14339/04790/6-17, у наданні ОСОБА_3 у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1, то суд вказує про наступне.

Судом встановлено, що моментом виникнення спірних правовідносин у даній справі є звернення позивача до відповідача з заявою від 01.12.2016 року. Відповідно до змісту даної заяви позивач просила ГУ Держгеокадастру в Херсонській області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи, що питання про "надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки" відповідачем не розглядалося, тому позовна вимога щодо визнання дій відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_3 у власність земельної ділянки є необґрунтованою, та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 132 КАС України).

Положеннями ч. 1 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, несуть сторони.

В силу ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, розмір таких витрат визначається на підставі доказів про понесені стороною витрати (договори, рахунки, платіжні документи тощо) та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі (описи, акти виконаних робіт тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано лише орієнтовний розрахунок витрат адвоката на надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем до ухвалення рішення суду не надано доказів на підтвердження відповідності заявлених витрат фактично виконаній адвокатом роботі, а також не надано заяву про надання таких доказів після ухвалення рішення суду, тому у суду відсутні законні підстави для розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката позивача, між сторонами.

Щодо розподілу судового збору, сплаченого позивачем, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., що підтверджується квитанцією № 6 від 23.01.2018 року.

Відповідно до ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, суд вважає, що сплачений ОСОБА_3 судовий збір у сумі 704,80 грн., з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає частковому стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань у розмірі 352,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 (місце проживання 74155, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73000, м. Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо ненадання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1 - протиправною.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га за адресою: АДРЕСА_1.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73000, м. Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (місце проживання 74155, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) судовий збір в сумі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 квітня 2018 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 6.2.1