Решение № 73343886, 13.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 квітня 2018 року № 826/666/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та просить скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17 листопада 2017 року про відмову засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у переведенні з Державної установи «Замкова виправна колонія (58)» до іншої установи виконання покарання, зобов'язати відповідача повторно розглянути питання переведення засудженого до іншої установи виконання покарання.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до вироку апеляційного суду Херсонської області його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 93, частиною третьою статті 142, частиною третьою статті 185, частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України (1960 року) та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Після вступу вироку у законну силу, засудженому визначено для відбування покарання колонію максимального рівня безпеки - Державну установу «Замкова виправна колонія (58)» (далі - ЗВК (58).

Посилаючись на те, що родина не навідує його в установі виконання покарань із-за значної відстані колонії від місця їхнього постійного проживання, позивач звернувся до Міністерства юстиції України з питанням щодо його переведення для подальшого відбуття покарання до виправної колонії, найближчої до місця проживання його родичів. Проте, Центральна комісія Міністерства юстиції України рішенням від 17 листопада 2017 року відмовила у переведенні у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

З таким рішенням відповідача позивач не погоджується, вважає його таким, що прийнято всупереч нормам чинного українського законодавства, яким визначено, що засуджений до довічного позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній або виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого, а також нормам Конвенції з прав людини і основоположних свобод, оскільки порушує його право на повагу до сімейного життя.

Ухвалою суду від 24 січня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

08 лютого 2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про продовження процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву, за результатами розгляду якого суд ухвалою від 20 лютого 2018 року продовжив Міністерству юстиції України процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву на п'ять днів з моменту отримання ухвали.

14 березня 2018 року до суду надійшов відзив представника Міністерства юстиції України та документи, на які посилається у відзиві представник відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач звернувся до Центральної комісії Міністерства юстиції України із заявою про його переведення до іншої колонії, найближчої до місця проживання його родичів, надавши відповідні додатки, розглянувши які, Комісія не знайшла підстав для його переведення. Разом з тим, підстава для переведення, яку має на увазі позивач, а саме: «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім'ї засудженого», міститься у Положенні про визначення особам, засуджених до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення. Відповідно до зазначеного Положення заявник має подати інший перелік документів, ніж було подано позивачем, тобто не дотримано порядку, визначеного для подання такого виду клопотань.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, ті їх переведення, зареєстроване в міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134).

Відповідно до зазначеного Положення № 266/30134 центральна комісія - це колегіальний орган, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Центральна комісія утворюється Міністром юстиції України у кількості не менше дев'яти осіб. До складу центральної комісії обов'язково входять заступник Міністра юстиції України, на якого згідно з розподілом обов'язків покладено координацію та контроль за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби, директор Департаменту Державної кримінально-виконавчої служби України, керівники підрозділів, які здійснюють організацію оперативної роботи, медичного забезпечення, контролю за виконанням судових рішень.

У своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента країни і постановам и Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання, які скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але е рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

Центральна комісія має право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Рішення комісії оформлюються протоколами, які підписуються всіма присутніми на засіданні членами комісії.

Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії, а засудженому - оголошується під підпис.

Рішення центральної комісії може бути оскаржене до суду у порядку, передбаченому законодавством України.

Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57, 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133 (далі - Положення № 266/30133).

Зокрема, пунктом 4 розділу ІV Положення № 266/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до його місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім'ї засудженого» здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім'ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань.

У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім'ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім'ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім'ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляд Центральної комісії Міністерства юстиції України 11 жовтня 2017 року надійшло клопотання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого 12 червня 2002 року апеляційним судом Херсонської області за статтями 42, 93 (підпункти 2,7,і), частиною третьою статті 142, частиною третьою статті 185, частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України (1960 року) до довічного позбавлення волі.

У клопотанні засуджений ОСОБА_1, який відбуває покарання у Замковій виправній колонії (58), висловив прохання про переведення його до Вільнянської установи виконання покарань № 11 або до Софіївської виправної колонії № 55 відповідно до місця постійного проживання його родичів, а саме: сестри та двох братів, які проживають у Херсонській області, Горностаївському районі, с. Стара Лук'янівка.

Виходячи з відзиву Міністерства юстиції України, у клопотанні про переведення ОСОБА_1 не міститься додаткової інформації щодо всіх близьких родичів та членів сім'ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їхнього проживання, а крім того до клопотання про переведення мають додаватися довідка витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім'ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім'ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), які до клопотання ОСОБА_1 не додані.

Надані до матеріалів справи копії клопотання ОСОБА_1 та додатки до нього, підтверджують вищевикладені обставини.

Отже, розглянувши клопотання ОСОБА_1 та додані до нього документи, Центральна комісія Міністерства юстиції України не знайшла підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, для його задоволення, та вирішила відмовити йому у переведенні.

Аналізуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання про переведення до іншої виправної колонії, діяв у спосіб, визначений чинним законодавством, зокрема частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, Положенням № 266/30134, Положенням № 266/30133, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Разом з тим суд зазначає, що відмова Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17 листопада 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про переведення до іншої установи виконання покарань не позбавляє його права звернення із зазначеного питання повторно за умов дотримання порядку звернення, визначеного, зокрема пунктом 4 розділу ІV Положення № 266/30133.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем доведено законність винесеного рішення та правильність свої дій, у зв'язку з чим суд вбачає підстави для відмови позивачу у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда