Решение № 73255046, 03.04.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2018 р.Справа № 922/498/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков", м. Черкаси до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень Логістик", м. Харків про стягнення коштів в сумі 67914,82 грн. за участю представників сторін:

позивача – не з'явився;

відповідача – не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торговий Дім Поляков" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень Логістик", в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх.№ 7262 від 19.03.2018 року), просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 45000,52 грн., 3% річних у розмірі 637,77 грн., пеню в сумі 5522,77 грн., інфляційні втрати в сумі 1753,80 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки №5785 від 01.03.2017 року. Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору.

Ухвалою господарського суду від 06.03.2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 19.03.2018 року на 10:10 год.

Ухвалою господарського суду від 19.03.2018 року розгляд справи відкладено на 03.04.2018 року та встановлено відповідачу строк для подання відзиву з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог до 03.04.2018 року.

30.03.2018 року відповідач надав письмовий відзив, в якому проти позову заперечує посилаючись на те, що позивачем не був дотриманий досудовий порядок врегулювання спору. Крім того, відповідач вважає, що розмір штрафних санкцій є великим порівняно із збитками позивача.

Представник позивача у судове засідання 03.04.2018 року не з'явився, 02.04.2018 року надав до господарського суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 8696), в якій зменшив позовні вимоги на суму 8000,00 грн. основного боргу та, відповідно, просив суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 37000,52 грн., 3% річних у розмірі 637,77 грн., пеню в сумі 5522,77 грн., інфляційні втрати в сумі 1753,80 грн. та судові витрати по справі.

За приписами ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Таким чином, заява про збільшення або зменшення позовних вимог має бути подана позивачем до початку першого судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, перше судове засідання по цій справі відбулося 19.03.2018 року. За таких обставин, позивач мав право звертатись до суду із заявами про збільшення або зменшення позовних вимог до 19.03.2018 року.

В ч. 1 ст. 118 ГПК України зазначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 статті 118 ГПК України).

Враховуючи пропуск позивачем процесуального строку для подання заяви про зменшення позовних вимог, беручи до уваги відсутність клопотання останнього про поновлення таких строків, суд приходить до висновку про залишення заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№ 8696) без розгляду.

Відповідач у судове засідання 03.04.2018 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 33).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлюють принципи диспозитивності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, беручи до уваги приписи статті 129 Конституції України, які визначають одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 березня 2017 року між Приватним підприємством "Торговий Дім Поляков" (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вересень Логістик" (Покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 5785 (далі по тексту - Договір).

Пункт 1.1. Договору передбачає, що постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідач) продукти харчування та інші товари, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах договору відповідно до виписаних накладних

Пунктом 3.3. Договору визначено, що прийом товару за кількістю та якістю здійснюється за накладною постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару - товар поверненню та обміну не підлягає.

Відповідно до умов Договору позивачем відпущено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 79152,48 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 21-23), які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

В пункті 4.2. Договору закріплено, що покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 30-ти календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 30-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідачем, в порушення умов Договору, зобов'язання щодо оплати поставленого товару, станом на 19.03.2018 року, виконані частково у сумі 34151,96 грн., у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 45000,52 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, відповідач (покупець), в рамках укладеного між сторонами Договору, отримав від позивача товар на загальну суму 79152,48 грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2. Договору сторони домовились про умови та строки оплати товару.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату, у зв'язку з чим заборгованість відповідача, станом на 19.03.2018 року, склала 45000,52 грн.

23.03.2018 року та 26.03.2018 року, під час розгляду справи, відповідач частково розрахувався з позивачем та здійснив платіж за отриману продукцію у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

За таких обставин, оскільки відповідачем частково сплачено позивачеві суму основного боргу в розмірі 8000,00 грн., провадження у справі в частині стягнення 8000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, заборгованість відповідача, станом на час прийняття рішення, склала 37000,52 грн.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару за Договором з 19.10.2017 року за видатковою накладною № КФ-0003127 від 18.09.2017 року, з 13.11.2017 року за видатковими накладними №№ КФ-0003761 та КФ-0003762 від 13.10.2017 року та з 30.11.2017 р. за видатковими накладними №№ КФ-0003921 та КФ-0003922 від 30.10.2017 року.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем суми боргу за Договором в сумі 37000,52 грн., суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача 37000,52 грн. заборгованості за Договором належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем не був дотриманий досудовий порядок врегулювання спору, суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо передчасного звернення до суду з даним позовом, адже досудове врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 637,77 грн., пеню в сумі 5522,77 грн. та інфляційні втрати в сумі 1753,80 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

В силу ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 5.2. Договору (з урахування змін внесених в цей пункт протоколом розбіжностей) визначено, що при порушенні Покупцем умов п. 4.2. даного Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, твердження відповідача про те, що розмір штрафних санкцій є завищеним не відповідає дійсності, оскільки цей розмір узгоджується з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 5522,77 грн. пені законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України гарантовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, зазначає, що у розрахунку 3% річних міститься арифметична помилка, тому позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 635,47 грн., а в частинні стягнення 3% річних в сумі 2,30 грн. в позові слід відмовити. В той же час, розрахунок інфляційних втрат є вірним та відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1753,80 грн. є такою, що підлягає задоволенню.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5).

На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вересень Логістик" (61001, м. Харків, вул. Смольна, б. 30, код ЄДРПОУ 37867678) на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" (18030, м. Черкаси, вул. Чехова, б. 41, код ЄДРПОУ 32268131) основний борг в сумі 37000,52 грн., 3% річних у розмірі 635,47 грн., пеню в сумі 5522,77 грн., інфляційні втрати в сумі 1753,80 грн. та судовий збір у розмірі 1495,53 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 8000,00 грн. основного боргу - провадження у справі закрити.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.04.2018 р.

Суддя ОСОБА_1